«Янголу … церкви напиши» Книга Об’явлення
Янголе, ти як? Церкву твою зруйнували. Чи опалені твої крила? Чи здригався ти від ударів? Чи болить тобі? Як ти, Янголе?
Стіни церкви твоєї знищені, горить дах. Так багато машин приїхало, так багато людей – гасити пожежу. Янголе, чи залишився вільний куточок для тебе? Чи ти маєш де плакати на самоті? Чи плачеш ти, Янголе?
Янголе мій, вони церкву твою зруйнували. Вони ракетами рвали твої крила, вони вибухівкою тіло твоє пробили. Те, що твоїм є, на груду каміння вони перетворили. Небо змішали з землею. Де ти є зараз, Янголе?
Янголе, де ж молитви твої? Чи лежать між уламками, попід цеглою, залиті водою? Чи розлетілися Києвом димом пожеж? Чи забрав ти молитви з собою, туди, де ти зараз? Де молитви твої, янголе? Хто їх чує?
Янголе, як ти? Чи плачеш ти, Янголе? Де молитви твої, хто їх чує? Де ти, Янголе?
Я тут. Я багато де був.
Був у лікарні, з пораненими людьми. Був із лікарями. Був із рятувальниками, що чинять справу милосердя.
Був із воїном, який дитиною приходив до моєї церкви. Давно він не був під її склепіннями, але я не залишив його.
Був із загиблою дитиною. Взяв її за руку і провів дорогою, якої не бачать людські очі, до міста світлого, до міста квітучого, де немає ані плачу, ані болю, ані смерті.
Був із жінкою, що прийшла до нашої церкви. До нашої церкви, не до моєї. Бо сьогодні все місто стало нашою церквою.
Знай: коли руйнуються церкви, янголи виходять до міста. Я з вами.
Я там, де плачуть. Я там, де перев’язують рани. Я там, де ховають дітей. Я там, де люди, попри страх, піднімаються вранці і продовжують свою працю.
Я ще побуду з вами. Побуду серед диму і попелу. Побуду серед молитви і праці. Побуду серед сліз і надії.
А потім полечу зустрічати Янгола гніву. Бо він вже підняв свої крила. Сурмить він про суд, про падіння імперій. Готується вилити помсти Господньої чашу. Він вже на дорозі і я його приведу.