Подалі від міської суєти і галасу – до чистої природи і тиші. Такий відпочинок до вподоби багатьом городянам і знайти такий спокій можна у горах. Літній відпочинок у Карпатах, зокрема у Дорі і Криворівні, приваблював галицьку інтелігенцію ще у ХІХ столітті.
Гори любили Іван Франко, Володимир Гнатюк, Михайло Коцюбинський, Іван Труш, Михайло Грушевський, Гнат Хоткевич, Леся Українка, Олекса Новаківський, Лесь Курбас, Марко Черемшина, Ірина Вільде…
Срібна нитка Чорного Черемоша звивається поміж гір і розділяє Криворівню навпіл. Є легенда, що у селі, на рівнині, колись жив чоловік на ймення Кривий і гуцули, які спускались з гір, казали «йду до кривого, що мешкає на рівне» – так і стала Криворівня. За іншою оповідкою, у селі русло гірської річки робить петлю, тобто є кривою.
Ця місцевість вирізняється нейморвіними гірськими пейзажами – гори, що димлять; ночі, коли з неба сипляться зірки, якщо, звісно, пощастить потрапити у зорепад. Криворівня, а перша письмова згадка про село припадає на середину ХVІІ століття, має у собі якусь неймовірну магію. Якщо потрапиш у її полон, то це вже назавжди. А ще тут можна знайти цікавих самобутніх літніх людей.
Криворівня – одне з найцікавіших і помітних українських сіл, описане відомими письменниками і змальоване художниками. Село, де «менше шуму, грому, біганини, яке напувало душу спокоєм, тихою красою», писав Іван Франко. Із 1901-го до 1914 років письменник творив і лікувався у Криворівні. Вже понад півстоліття у хаті народного лікаря і різьбяра Василя Якіб’юка, де мешкав Франко, популярний музей імені Франка. Донині збереглося ліжко, на якому спав письменник, є лавка, годинник, столик того часу і топірець-бартка, подарований господарем Франкові. Письменник багато писав у Криворівні, мав свій улюблений камінь, на якому можна посидіти й нині.
Музей Франка щодня відвідують десятки туристів, а ще увагу привертає відновлена хата-ґражда, де режисер Сергій Параджанов знімав свій знаменитий фільм «Тіні забутих предків» і навіть закохався і просив руки місцевої гуцулки, але її батько заборонив доньці шлюб із відомим митцем. Є у Криворівні збудований музей першого українського президента Михайла Грушевського. У 1902 році він вперше, за порадою Франка, сюди приїхав на відпочинок. Але за кілька років заможний Грушевський купив собі віллу і земельну ділянку біля Чорного Черемоша. Будинок облаштували у гуцульському стилі. Протягом усього літа на віллу до грушевських приїжджали українські митці, науковці, політики, діячі. Згодом Грушевський придбав іншу земельну ділянку і будинок, але ця садиба згоріла у роки Першої світової війни.
У Криворівні у 1719 році збудували церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Від того часу, вже три століття, храм ніколи не зачинявся, навіть у радянський період: гуцули не дозволили. Саме місцевий парох УГКЦ Олекса Волянський (1862-1941), сучасник Івана Франка, відкрив для української інтелігенції Криворівню. Священик писав до них про красу гірської природи, про село, «що розложилося в долині Черемошу, а довкруг оточене верхами гір, немов вінком».
Священик приймав у Криворівні у 1900 році митрополита Андрея Шептицького. Мешкав тоді ще єпископ Андрей Шептицький у «сонячній хаті», що збереглася донині на пагорбі, вище храму. Тоді ж митрополит написав свою працю «До моїх любих гуцулів» і був першим з єпископів , хто використав народний гуцульський діалект у спілкуванні з вірними. «Памнітайте в’одно: то, то, шо Вам дєдя тай неня лишили, то маєте своїм по смерті лишити. Тай тиму за життя мусите цего маєтку боронити тай нічко з него ни змарнувати», – писав Митрополит.
Наприкінці ХІХ-початку ХХ століть Криворівня була духовно-культурним осідком. Ця гарна місцевість з багатою природою, цілющими водами і повітрям виховала самобутніх особистостей, сильних духом. Серед них була незвичайна жінка Параска Плитка-Горицвіт, яка залишила 150 своїх рукописних і віддрукованих на машинці книжок, намалювала сотні ікон. Але вже майже десять років у хаті Плитки-Горицвіт ніяк не вдається створити музей людини з самобутнім талантом. А це була б ще одна культурна окраса села.
Сучасні львів’яни люблять відпочивати у Криворівні, але не проводять тут усе літо, як галичани сто літ тому. У селі збудовані два готелі, є багато приватних садиб, де гуцули приймають людей. В одній з них відпочивала львів’янка Данута Оленцевич з онуком.
«Мені дуже подобається природа, самобутні люди, прості, гарні у спілкуванні. Свіже повітря і цілюща вода в джерелах, домашня їжа: бринза, сметана, гуслєнка, молоко, кулеша. Можна ходити горами, побути біля річки», – ділиться враженнями львів’янка.
Втім, за роки радянської влади і вже незалежної України Криворівня втрачає, якщо не втратила, атмосферу культурного середовища, яку створила українська інтелігенція на початку ХХ століття. Хоча гуцули дуже горді з того, що у їхньому селі відпочивав Іван Франко, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, але нині немає такої хати і відомих господарів, до яких би протягом усього літа приїжджала інтелігенція, де б тривали розмови і дискусії, як це було на віллі Михайла Грушевського чи в хаті Василя Якіб’юка.
Все частіше гуцули продають землю заможним донеччанам та дніпропетровцям, і назва туристичного комплексу «Донецьк» – актуальна. Водночас горяни нарікають, що не можуть приватними землями, придбаними приїжджими, пройти до своїх гір і річок. Все більше з кожним роком стає дерев’яних будинків, оббитих пластиком, у хаті гуцульські ліжники, вишиванки, ткані сервети, дерев’яні вироби все більше замінюються китайськими речами; давню гуцульську ікону на склі ще давніше замінили примітивні кольорові картинки; правдивий гуцульський кептар можна хіба побачити в поодиноких скринях їхніх власників.
Гори і ліс, кажуть, є найліпшим порятунком для очищення душі і встановлення внутрішньої гармонії, а багатство народу є у збереженні від покоління до покоління автентичної культури.