Тоді Пилат вмив перед народом руки і промовив: я не винен крови праведника цього. Весь же народ став кричати: кров його на нас та дітях наших.
На тім давнім Майдані, була певно тільки невелика частина мешканців Єрусалиму та прочан, що зійшлися на Пасху. І лише вони, тих кілька сотень чи тисяч, кричали, що кров на них і на дітях їхніх, а нам відомо, що було зруйновано ціле ізраїльське царство, а в самому Єрусалимі не залишилось «каменя на камені, що не був перевернутий». Через 40 років, римляни цілковито спустошили Святе Місто, знищивши більшу частину його мешканців.
Сьогодні, кожна мисляча, моральна людина, з великим обуренням згадує Януковича, в мережі інтернет поширюються фотожаби на яких він зображений з обличчям людожера, кров капає з його рота. Ми звинувачуємо, і то цілком справедливо, колишнього президента та його подільників у жахливих вбивствах на Майдані. Певна річ, ми не знаємо, що говорили Янукович, Захарченко, Пшонка, всі ті клюєви, портнови, царьови, чечетови, єфремови і т. д., коли давали команди чи просто підбурювали та провокували до силових дій, чи вони повторювали вголос, чи про себе, що кров убитих буде на них і на їхніх дітях, чи швидше всього навіть не віддавали собі рахунку в тому, що забирають чуже життя. Вбивають людей таких як і вони самі, як їхні власні діти, онуки. Зрештою, а хто для них якісь там люди. Немає значення де: на Майдані, в шахті, на сталеливарних заводах, це ніщо більше як якийсь матеріал, не буде одного буде другий. Але все таки чи тільки вони, ось ця вершина кривавого айсберга, винувата в пролитій крові, чи може кров невинно вбитих патріотів України, є ще й на інших руках?
Згадую ініційований Кравчуком круглий стіл, за участі трьох ексів та одного на той час ще діючого «гаранта». Особливо виступ його «попередника» був «дуже глибоким», хоча якщо вслухатися в підтекст - правдивим. Певна річ, детально всіх слів не пам’ятаю, але як завше, щось пожувавши, Ющенко, промовив приблизно так: «в тому, що Україна підійшла до можливості Євроінтеграції, заслуга не тільки Віктора Федоровича, а й всіх нас, трьох попередніх президентів». Мовляв, і Кравчук, і Кучма, і певна річ він сам, робили все можливо для того, щоби приблизно той час коли Україна стане частиною Європи. В ту хвилину я подумав: не знаю як відносно причетності всіх вас до курсу на євроінтеграцію, але ваша причетність до нинішньої кризи в державі дуже безпосередня. Кожен із вас, а особливо останній, робили все від себе можливо, щоби розвалити Україну, українську економіку, армію і замість нормальної хоча й бідної європейської країни, творити корумповану міліцейсько-бандитську державу.
Сьогодні я можу продовжити свою думку і з певністю твердити про те, що ця кров і на їхніх руках. На руках всіх тих «любих друзів» які рвучи кожен під себе шматок державного пирога, старанно допомагали Ющенку з Тимошенко знищувати на корені всі змагання помаранчевої революції та, фактично, передали владу в руки Януковичу і його банді. Кров на руках найближчих соратників вчорашнього вождя, сьогодні більшість із них, за всяку ціну намагаються від нього відмежуватися, але навіть якщо втечуть від суду людського, від мученицької крові їм не відмитися. Кров на руках всіх тих членів парламенту які коли за нові подачки, коли зі страху втратити певну частку з раніш вкраденого, голосували за хижацькі закони та постанови. Кров на руках продажних суддів, прокурорів та міліції. Всіх тих, хто проривався до державних посад та влади з єдиним прагненням набивати свої кишені та будувати власні «межигір’я». Кров на тому середовищі в якому вони виросли та виховались. Хто навчав, вручав дипломи, посвідчення, просував на посадах, даруючи путівку в нове життя.
Кров на Церкві, одній, другій, третій, практично, всіх. Певна річ, пальма першості беззаперечно належить УПЦ МП, вони явні і неспростовні лідери. І це не тільки одіозний владика Павло Лебідь, чи широко відомі священики Єфімов та Ткачов, які просили Бога послати на протестуючих найрізноманітніші біди, а «беркутівців» закликали жорстко знищити той «непотріб». Це цілонаправлена україноненависницька політика провідників цієї Церкви, на протязі всіх попередніх років. Кров на єпископах та священиках інших традиційних Церков та провідниках різних протестантських груп, всіх тих, хто на протязі всього цього часу робив вигляд, що не зауважує зла яке розповзається по всій Україні. Тих, хто перед кожними виборами, не зважаючи на особу, з жадністю вглядався в гаманці майбутніх депутатів і ховаючи в кишені чергові срібняки, з запалом агітував свою паству за щедрого покровителя.
Кров на тих, хто піднімаючи побожно очі вгору, здавалось би до неба, а насправді, щоби не глядіти на цей болем политий світ, взивав до оточуючих: «всяка влада від Бога»…
Кров на руках чиновників, тих, хто весь цей час створюючи жахливі умови проживання для простих людей, талановито прокручував свою частину корупційного маховика, старанно збираючи та передаючи на вершину, награбовані хабарі, не забуваючи при цьому й про себе.
Кров на кожному з тих, хто кидаючи в торбину пачку гречки чи якусь сотню гривень продавав свій голос на виборах. Кров на кожному з нас, бо ми всі, кожен на своєму місці, сиділи тихо, в куточку, мене ще не чіпають, значить якось воно буде, авось пронесе. Кров на кожному з нас, бо ми, навіть якщо й не голосували за нього в день виборів, своєю байдужістю, надали йому мандат на вбивство.
Так, на превеликий жаль, минулого не повернеш і при всьому найбільшому нашому бажанні, ніхто із Небесної Сотні, не повернеться до життя. Але якщо не можемо змінити вчора, то кожен із нас, може робити все залежне від нього, щоби творити нове, чисте, світле завтра, щоби кров цих щирів патріотів мов найсильніша кислота, витравила образ раба в душі кожного з нас.