Однак Українська Греко-Католицька Церква не вмерла, вона продовжувала жити у підпіллі. Пройшовши справжнє випробування Хрестом і залишившись вірною своєму Господові, вона дочекалася від Нього Воскресіння, яке зараз переживає. УГКЦ перетривала завдяки тисячам мученикам та ісповідникам віри, які є символом її незламного духу.
Одеса, 17 березня 2006
Екзарху Одесько-Кримському
Єпископу Василю Івасюку
Вельмишановний Владика Василію!
В березні цього року Українська Греко-Католицька Церква згадує 60-річчя трагічних подій Львівського псевдособору. Цій так званий собор 1946 року став символом брутального втручання держави у релігійне життя людей. Скликаний без участі проводу Церкви (оскільки усі єпископи на той час були заарештовані НКВС), він ставив за мету відірвати віруючих цієї Церкви від єдності із Святішим Престолом і знищити УГКЦ. Після цього посилилось насилля проти тих, хто залишався вірним цієї єдності. Тисячі людей потрапили в тюрми та радянські концентраційні табори лише за то, що сповідували Бога так як наказувала їм їх совість.
Однак Українська Греко-Католицька Церква не вмерла, вона продовжувала жити у підпіллі. Пройшовши справжнє випробування Хрестом і залишившись вірною своєму Господові, вона дочекалася від Нього Воскресіння, яке зараз переживає. УГКЦ перетривала завдяки тисячам мученикам та ісповідникам віри, які є символом її незламного духу.
Боже Провидіння мало для цієї Церкви-мучениці Свої плани. В наслідок радянських репресій віруючи УГКЦ, які до цього часу жили переважно в Галіції, опинилися в інших регіонах колишнього Радянського Союзу: Росії, Казахстані, Сибіру, Далекого Сходу. Численні громади були переселені і сюди, на південь України. Протягом десятиріч комуністичного лихоліття священикам і віруючим УГКЦ надавали допомогу священики Римсько-Католицької Церкви – єдиної “дозволеної” Католицької Церкви на території
Радянського Союзу. Цей час став для нас часом зміцнення братерських уз між нашими Церквами. Коли прийшла вільність, а наша держава отримала незалежність, ми не забули цього досвіду минулого. Розуміючи складні обставини, в яких перебували вірні Української Греко-Католицької Церкви з початку 90-х років минулого сторіччя ми надавали можливість священикам УГКЦ служити в наших храмах. Ми разом з вами тішимось, коли на півдні України повстають нові церкви, де лунають молитви до нашого Господа. Сподіваюсь, що і у майбутньому наші братерські зв ' язки будуть ставати ще більш міцними.
Пам'ять про кривду Львівського псевдособору і про жертви, з ним пов'язані, має стати наукою для сучасного українського суспільства. Божої Церкви не можна знищити. В історії можуть бути часи очищення і випробування. Але Господь ніколи не залишає своїх вірних; Він приходить і відновлює Свою Наречену, і вона повстає ще гарнішою. Урок 1946 року вчить нас також тому, що проблеми церковної єдності не можна вирішити із застосуванням зовнішніх, не церковних чинників, а тим більш із застосуванням будь-якого насильства. Церкви повинні почути Божий голос, який закликає їх до єдності. Вони повинні також знайти в собі смирення для послуху Божому Духові, який спонукує нас шукати цієї єдності.
У ці дні я заношу молитви до Господа за Вас і всіх Ваших вірних. Я молюсь к Господу історії, щоб він зберіг наш народ в мирі, щоб ніколи на українській землі не повторилися часи, коли люди повинні були віддавати життя за право сповідати свою віру. Я молюсь також і за всіх християн України, щоб з кожним днем ми ставали ближчими один одному, в єдності духа і любові очікуючи дня славного Пришестя нашого Господа.
Єпископ Одесько-Сімферопольський
Броніслав Бернацький