Якщо глибше заглянути в історію процесу розвитку української літератури, то можна побачити, що наше письменство відставало як від західного, так і від східного, де навіть менші народи творили свою національну культуру. Протягом кількох століть, починаючи з літопису Нестора та знаменитого твору „Слово о полку Ігоревім”, можна порахувати на пальцях твори, написані за цей час. Лише після Берестейської Унії починає розвиватися новий жанр в літературі, який називають полемічними творами. Ці твори пишуть як богослови, так і миряни з двох сторін. Одні захищають правди Унії і вказують на недоліки нез’єднаного православ’я, інші знову обвинувачують уніятів, а оправдовують Православну Церкву, яка не приєдналася до Католицької Церкви.
Якщо глибше заглянути в історію процесу розвитку української літератури, то можна побачити, що наше письменство відставало як від західного, так і від східного, де навіть менші народи творили свою національну культуру. Протягом кількох століть, починаючи з літопису Нестора та знаменитого твору „Слово о полку Ігоревім”, можна порахувати на пальцях твори, написані за цей час. Лише після Берестейської Унії починає розвиватися новий жанр в літературі, який називають полемічними творами. Ці твори пишуть як богослови, так і миряни з двох сторін. Одні захищають правди Унії і вказують на недоліки нез’єднаного православ’я, інші знову обвинувачують уніятів, а оправдовують Православну Церкву, яка не приєдналася до Католицької Церкви.
Серед таких полемістів був видатний церковний, можна сказати, і громадський діяч Мелетій Смотрицький.
Отець Мелетій Соловій ЧСВВ у своїй розвідці в двох томах, аналізуючи твори Мелетія Смотрицького, докладно описав життя і діяльність цієї видатної особистості в час утвердження з’єднаної з Апостольським Престолом Української Церкви.
Мелетій Смотрицький народився на Поділлі в місті Смотрич недалеко від Кам’янця-Подільського приблизно 1575 року. Хресне ім’я його було Максим. Він навчався під наглядом свого батька у школі міста Смотрич, який був на той час досить культурним центром, де існував Домініканський монастир. Батько М. Смотрицького Герасим був освіченим шляхтичем, одним з перших полемістів із православного табору та займав високу посаду міського писаря в Кам’янці-Подільському. Його запросив князь К. Острозький до Острога на редактора славної „Острозької Біблії”.
Мабуть, він був першим ректором утвореної князем К. Острозьким Острозької школи. За видання Біблії К. Острозький нагородив його двома хуторами у своїм князівстві. Батько Мелетія добре знав грецьку, латинську і старослов’янську мови. Тому він забрав свого сина до Острога на навчання. Але Острозька школа на той час не була на високому рівні. Тому князь висилає молодого Максима до Вільна, де він навчається в єзуїтській Академії, яка на той час стояла на дуже високому рівні, як виховному, так і науковому.
До Вільна Максим прийшов сформованим, як з релігійним, так і з національним світоглядом, маючи 25 років життя, був добре прив’язаним до свого православ’я. У Вільно Максим перебував декілька років і вивчав філософію та інші вищі дисципліни. Мабуть, навчання тривало чотири роки, після чого Максим поїхав на студії до Німеччини: Шлеська, Вроцлава і Нюрнбергу, де навчався ще три роки. Тут він в основному засвоїв протестантську теорію, як воювати проти догм Римської Церкви. Однак, з іншого боку, він, як аналітик, вбачав упадок віри в протестантизмі і вищість латинських студій у їхніх школах, що було впливом на подальшу його свідомість.
Повернувшись із своїх закордонних студій, у 1608 році М. Смотрицький включається в активну діяльність боротьби проти Унії. Він вступає до Віденського православного братства. У Вільно він написав відомий твір „Антіграфе”, в якому веде полеміку з Митрополитом Іпатієм Потієм, захищаючи відмінності Православної Церкви від Католицької. В 1610 році М. Смотрицький пише новий твір „Тренос”, де він люто нападає на Святий Престол і на всю Католицьку Церкву. В цій книзі виявляється його талант письменства. Нею він захоплює особливо тих, які виступають проти єдності Церков, критикують Унію і духовенство з’єднаної Української Церкви. Цей твір написаний під впливом протестантизму, тож у ньому нема якогось духа православ’я, написаний він майстерно.
Твір викликав реакцію з католицької з’єднаної сторони і на нього відповіли Петро Скарга твором „Пересторога” і єпископ Володимирівський Яким Мороковський твором „Парегорія”, де вони захищали Західну Церкву. Ці відповіді подіяли на М. Смотрицького, які він потім використав для того, щоб написати ще два твори – „Палінодію” і „Трактат походження Святого Духа”, в яких зробив деякі уступки на користь Унії. Після цього М. Смотрицький мовчить і не бере участі в полеміці. Він їде в Київ і навчає у Братській школі, де виявляє свої ліберальні погляди на західноєвропейську науку і на саму справу церковної унії. На жаль, Київська Братська школа на той час перебувала на низькому рівні. Не було відповідних людей, які б провадили цю школу.
У 1617 році Смотрицький знову повертається у Вільно. Він сходиться з ченцями монастиря Пресвятої Тройці: Йосафатом Кунцевичем, Левом Кревзою та Йосифом Рутським, що мало великий вплив на його свідомість.
Того часу, як пише Яків Суша, М. Смотрицький „вчинив одне дуже похвальне діло”, з великою працьовитістю переклав із грецького тексту на слов’янську мову Псалтиря і Новий Завіт, чим зробив велику користь для руського народу, подбав про видання старослов’янського Часослова з багатьма Службами і молитвами, написав і видав „Слов’янський словник” і „Граматику”, яка заслуговує великої уваги його таланту і майстерності.
М. Смотрицький, перебуваючи у православному монастирі у Вільно, часто навідується до Свято-Троїцького монастиря і вступає в контакти з уніятами. Перед ним постала дилема: або прийняти чернечий постриг, або залишити монастир. Він вагається, але в 1619 році приймає чернечий постриг. В цей час він зустрічається з архиєпископом Рутським і обговорює з ним справи Унії. Та, на жаль, Рутському не вдалось прихилити серце Мелетія до єдності, бо в його душі глибоко закоренилась справа розколу і він хотів бути корисним для православ’я. Своїм „Словником” і „Граматикою” Смотрицький здобуває ще більшу популярність, його називали захисником віри і батьком православ’я. Його шанували і виявляли свою прихильність ті, які спілкувалися з ним, але він не мав якогось задоволення і почувався нещасливим. Його твір „Тренос” („Плач”) зазнає критики зі сторони католицького духовенства.
У 1620 році єрусалимський патріарх висвячує українських православних єпископів на ті єпископства, які були в руках з’єднаних владик. Серед них був Мелетій Смотрицький, висвячений на єпископа Полоцької архиєпархії. Його життя і діяльність можна окреслити після цього як змагання і старання „Поєднати Русь з Руссю”. Хоча ці старання не увінчалися успіхом, але думки, прагнення і унійна ідеологія не втрачає актуальності по сьогоднішній день.
Нововисвячених православних єпископів можна розділити на два крила. До більш поміркованих належали Йов Борецький і Мелетій Смотрицький, в душах яких жевріла справа поєднання християн. Йов Борецький став Митрополитом Київським, а Мелетій Смотрицький стає на противагу архиєпископу Полоцькому Йосафату Кунцевичу, з яким він був знайомий ще за часів перебування у Вільно. Не важко зрозуміти цих двох церковних діячів. Повної покори, глибокої віри і святости св. Йосафата повинен перемогти високовчений, опанований гордістю і славою Мелетій Смотрицький. Він використовує свій інтелект і пише проти Йосафата агітаційні та провокативні листи до жителів архиєпархії Полоцька, Вітебська, Орші, Могилева та інших міст: „Прийшов кінець богопротивній і шкідливій унії... Йосафат – латинський душохват, скрився тепер у Варшаві і там служить в латинських ризах. Настав час навести в Церкві лад і правопорядок. Нехай священики поспішають зі своїми заявами вірності і поклону новопоставленим владикам, за якими стоїть славне і заслужене козацьке військо. Геть з узурпатором Йосафатом. Нехай живе і благоденствує наш владика Мелетій – оборонець православ’я”.
Дійсно, Кунцевич і Рутський їздили до Варшави, щоб на сеймі стати на захист і боронити перед владою існування церковної унії, яка була під загрозою знищення зі всіх сторін. Адже король і сейм були за те, щоб відняти церковне майно від з’єднаних і передати православним. Православні не хотіли миритися з уніятами чи їх єпископами, бажаючи поставити їх поза законом, забравши їх церковне майно.
Коли деякі знатні історики пишуть, що уніяти були напасниками і гонили православну Церкву, то це не відповідає дійсності. Православні мали за собою шляхту і магнатів, які підтримували їх, а також велике козацьке військо. Багато шляхтичів були протестантами, які також виступали проти Унії. Тобто в цей час православні ставили питання не про оборону православ’я, а про повне знищення Унії. Про це свідчить багато історичних документів.
Проти Йосафата Кунцевича православним вдалося налаштувати самого канцлера Лева Сапігу, на якого мав вплив Мелетій Смотрицький. Коли канцлер виявив своє вороже ставлення до Йосафата у своїх листах, то Йосафат змушений був дати відповідну відповідь: „Нез’єднані внесли на нас багато скарг і ніхто їм цього не бере за зле, але гірше є, що віру оскаржують і святу Унію стараються задавити і знищити без всякого процесу, без позову, без суму, без доказів, що буцімто всі заворушення і безпорядки походять від нас, від св. Унії. Нез’єднані водночас б’ють і плачуть, а на нас із криком і галасом усю вину звалюють”. Так само боронив права з’єднаних і митрополит Рутський. Він писав: „У католицькій державі і під католицьким королем наше життя загрожене і в небезпеці! Чому? Тільки тому, що ми католики..!”.
Агітація Мелетія Смотрицького збунтувала проти законного пастиря майже всю Полоцьку єпархію. Йосафат іде в народ, проводить візитацію своїх парафій по містах і селах. Він робить все, що може. На багатьох парафіях йому відмовляють, говорячи: „Ми не уніяти і не хочемо тебе мати за пастиря!”. На його життя організовують змови і засідки. Життя Йосафата висить на волоску. Він це знає і добровільно, можна сказати, іде на жертву мучеництва. І Господь Бог дає пастирю Йосафату вінець мученика за віру. 12 листопада 1623 року відбулась розправа над Йосафатом Кунцевичем. Багато був винним у цьому Мелетій Смотрицький своїм писанням, що спричинив розбурхання натовпу у Вітебську. Святий Йосафат був відомий своєю побожністю і святістю. Вістка про його мученицьку смерть розійшлася навіть за межі Речі Посполитої.
Здавалось, що Мелетій Смотрицький повністю переміг свого конкурента по вірі. Він навіть сам не сподівався, що народ так жорстоко розправиться з Йосафатом. Злякавшись, Мелетій подався до Києва. З часом він почав усвідомлювати, що смерть св. Йосафата була Божим Провидінням у порятунку збереження Унії. Подібно як Савла, його кличе Господь: „Мелетіє, Мелетіє, чого мене переслідуєш?”. І він починає роздумувати над своїми провинами, скільки нашкодив словом і пером Богові, Церкві і народові. Адже він був винуватцем у пролитті крові св. Йосафата.
Мабуть, сам св. Йосафат випрошував у Бога його навернення. Мелетій вирішує відвідати Схід. Найперше їде до Царгороду до патріарха Кирила. З собою він взяв „Катехизм”, який був ним написаний для перевірки цензором. Але Кирило віддає йому свій власний „Катехизм”, який був укладений у дусі протестантизму. Мелетій заховав свій „Катехизм”, знаючи, що Кирило може його не повернути. Під час розмови з патріархом Мелетій дуже розчарувався. Патріарх доказував йому, що потрібно покінчити з латинським чистилищем і з індивідуальною сповіддю.
Тоді Мелетій Смотрицький їде в Палестину. Він побував на всіх Божих місцях: де народився Христос, в Єрусалимі, де Він проповідував, охрестився, де страждав і помер, а потім воскрес і вознісся на небо. Його здивувала тут зовнішня духовність і запущеність. Вчителі були малоосвічені. Якщо патріарх Єрусалимський мав титул пастиря Сирії, Аравії, Зайордання, Синаю, Кани Галилейської та всієї Палестини, то на тих просторах можна було нарахувати лише понад три тисячі вірних. Подібно було з Олександрійським Патріархом, бо все під свою руку підібрали мусульмани.
Збереглися тільки рештки від християн, де колись так успішно розвивалась Христова Церква і східне монашество. Дивним є те, що про своє християнство не дуже дбали владики, а рятували християн на Україні від Унії. Про все це Мелетій Смотрицький напише у своєму творі „Апологія”. Після цього він остаточно вирішує бути в єдності з Римом.
Які мотиви привели Мелетія до єдності з Апостольським Престолом? Це не можна пояснити одним реченням. Це не було його слабістю чи „зрадою Церкви”. Це був послідовний пошук правди. Крок за кроком він наближався до визнання своїх помилок. Тільки люди великі і сильні духом можуть визнати свої помилки. Знайшовши правду, він покорився перед нею і став на її захист.
Мелетій Смотрицький, повернувшись до Києва, не повертається більше у Вільно, а просить князя Юрія Заславського, Брацлавського воєводи, щоб він призначив йому Дерманський монастир (недалеко від м. Рівного). Князь у цій справі звертається до митрополита Рутського, який був на той час у нього в гостях. Митрополит Рутський вимагав від Мелетія Смотрицького каяття і визнання віри, після чого він перед Рутським розкрив своє серце і душу, з жалю розплакався і отримав розрішення від усіх церковних клятв, а відтак написав листа до папи Урбана VIII.
Мелетій Смотрицький отримав від князя Заславського архимандрію в Дермані і там поселився, перебуваючи до самої смерті (1627-1634). Рутський залишив Смотрицькому титул архиєпископа, оскільки його святив правдиво висвячений єпископ Єрусалимський Теофан. Єпископ Мелетій думав, що за ним підуть інші єпископи. Але так не сталось.
Першим твором Смотрицького після переходу до Вселенської Церкви була його „Апологія”, яка викликала обурення серед православних. У ній він описав подорож на схід і тільки в додатку присвятив увагу різницям віри між Заходом і Сходом, де він описав упадок віри Православної Церкви через спротив прийняти Унію і що православні посилаються на аргументи протестантів.
Православні збирають Собор у Києві 15 серпня 1628 року у Печерському монастирі. Мелетія не допустили до Печерської обителі. Він перебував у Михайлівському монастирі, а в цей час православні обговорювали „Апологію”. Йому погрожують вбивством. Він проситься брати участь у Соборі і дискутувати. З Печерського монастиря приїжджає Митрополит Йов Борецький з трьома владиками до Михайлівського монастиря. В церкві було багато людей, які мусіли вийти за наполяганням митрополита. Борецький почав різко докоряти Мелетію за зневагу православ’я, так що він не впізнав свого приятеля і однодумця. Мелетій був приголомшений різкими нападами Борецького. Коли вийшли з церкви і пішли до помешкання Смотрицького, то його заставили осудити свою „Апологію” і зректися її. А вже в Печерському монастирі почалася справжня метушня, що могло призвести до заколоту. До нього підійшли друзі і просили, щоб не було побоїща, підписати формуляр, що він і зробив.
Мелетій відчув, що не має такої сили, яку мав св. Йосафат, щоб піти на смерть за свої переконання, а може так провадило Боже Провидіння. Він відчув дуже вороже ставлення до себе Петра Могили і в ньому розчарувався, коли той накинувся на нього з лайкою.
Була відправлена Свята Літургія, після якої палили „Апологію” на свічках і зачитували заяву Смотрицького.
Після Собору, коли всі роз’їхалися, Смотрицький, відійшовши від страху, почав прилюдно жалітись, що його змусили під загрозою смерті відректися від „Апології”. З Києва він їде до Дерманя, а відтак до Львова і пише нову працю „Протестацію” проти Собору в Києві. „За найвищим Божим допустом, не довелось мені почесно вмерти, захищаючи істину”, – писав Мелетій наприкінці цього твору.
До Вселенського братства Мелетій Смотрицький пише „Паранезіс” (послання до руського народу), де вказує: „Замість розривати Русь на шматки, я закликаю вас найвищим Маєстатом на небі і на землі до об’єднання, до загального порятунку. Своїм переходом я не покинув ані Східної Церкви, ані віровчення. Навпаки, я залишаюся в ньому надалі і позостану аж до могильної дошки в тій Церкві, де народилися в Руси мої прадіди! Тільки тих я відрікаюся, що відреклися цієї віри і Церкви!.. Тому зовсім не горю зі встиду і сорому, що повертаюся хоч в похилому віці зі зла в добро”.
Мелетій Смотрицький у праці „Паранезіс” далекоглядно порушує справу „Руського Патріархату” як одного зі способу полагодити Русь з Руссю шляхом створення єдиного Патріархату і єдності з Апостольським Престолом. Він, як Борецький і Могила, не хотів, щоб москвофіли затягнули Українську Православну Церкву під Московський патріархат.
У „Паранезісі” він просить і переконує братчиків, що Унія і свій патріархат – це діло „від Бога” і що не слід їм нищити Унії своїм розколом. Саме неуспіх Берестейської Унії був у тому, що було верховенство мирян над духовенством. Пізніше миряни і так звані „козацькі богослови” не допустили до перемовин Борецького і Смотрицького з уніятами у справі єдності української Церкви. Для них основним гаслом було – повна ліквідація Унії.
Мелетій Смотрицький до кінця свого життя протягом семи років спокутував свою провину і наполегливо працював для єдності Церков. Навіть під час недуги, відмовляючись від їжі, роздумував, писав і проповідував як порятувати Україну, не відкидаючи власного спасіння.
Мелетій Смотрицький був слабкого здоров’я і страждав від простуди. Його виснажувала невтомна праця і важкі пережиття невдач. Він багато постив, а після смерті св. Йосафата уподібнювався до нього: носив волосінницю, бичував своє тіло, спав на твердій постелі. Його брутально зневажали опоненти за перехід до уніятів, обезчещували, що відійшов від них. Все це він терпеливо зносив. Очевидно, маючи хворий шлунок, все ще працював, не звертаючи уваги на недугу.
Мелетій Смотрицький перед смертю написав заповіт і зробив загальну сповідь з усього свого життя, з радістю прийнявши Святе Причастя, і дякував Богові, що скоро перейде до вічності. Наперед заготовивши труну, просив про скромну посмертну одежу. Також він написав тестамент і просив передати його митрополитові Рутському після його смерті. Перевіривши всі рукописи, єретичні просив спалити на його очах, а все, що добре, передав Рутському, часто сповідався і прийняв чин оливопомазання, відспівавши єктенію. Він закликав присутніх до витривалості віри і чеснот і, сказавши „До побачення”, пішов до своєї келії, щоб бути на молитві сам на сам з Богом і своєю душею. Тут написав ще листа до митрополита Рутського, просячи його на свій похорон.
Перед смертю Мелетій Смотрицький ще просив Бреве від папи Урбана VIII, в якому Вселенський Архієрей звільнив його від помилок та іменував архиєпископом. Після смерті цей лист йому поклали в праву руку. І сталося диво, що вказівний та великий пальці ожили і він притиснув лист до долоні, якого вже не можна було вирвати з руки померлого. Коли принесли лист Царгородського патріарха Кирила, то він його не прийняв.
Відповідно на запрошення Мелетія приїхав на похорон Й. Рутський. Помолившись, після короткої проповіді підійшов до труни, взяв рукою листа. І тут відкрилася рука померлого і видала лист. Взяти листа пробували близько 500 осіб, але безуспішно. Митрополит пояснив, що Мелетій виявив йому послух і Папі. Опісля він знову вклав листа в руки покійника, рука якого знову стиснула його і нікому не відпускала.
Похорони Мелетія Смотрицького провадив митрополит Й. Рутський. Домовину поклали у заглибленні Дерманської церкви. А найбільшою пам’яттю для нас залишилися красномовні твори, особливо „Граматика славенскія”, яка була першою українською граматикою.
Постать Мелетія Смотрицького є дуже актуальною в наш час. Його варто вивчати у навчальних закладах не тільки як письменника, але й як великого церковного та політичного діяча.
о. Мелетій БАТІГ