Митрополит Андрей Шептицький був людиною, в якій поєдналися, на перший погляд, непоєднувані риси: з одного боку, це обітниця бідності, а з іншого – підприємницький, бізнесменський хист.
Авторка — кандидатка історичних наук, співробітниця відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича, авторка монографії «Львів і львів’яни: український соціум та промисел (20-30-ті роки ХХ століття)», яка здобула відзнаку «Найкраща книга 22 Форуму видавців». Лекція прочитана в рамках Днів європейської спадщини у Львові.
Митрополит Андрей Шептицький був людиною, в якій поєдналися, на перший погляд, непоєднувані риси: з одного боку, це обітниця бідності, а з іншого – підприємницький, бізнесменський хист.
Відомо, що він походив із графського роду, але коли став монахом, то відмовився від своїх статків. Упродовж життя Митрополит Шептицький проводив різносторонню діяльність: архіпастирську, богословську, меценатську та політичну і економічну. Таким чином він різносторонньо впливав на формування галицького суспільства.
І сьогодні ми з вами будемо говорити про економічну діяльність Митрополита Шептицького. Тобто про Митрополита як менеджера, як підприємця, як організатора. Саме цей аспект є найменш висвітленим у літературі, але і найцікавішим.
Упродовж 44-х років Митрополит очолює Греко-Католицьку церкву. Церква, коли ми говоримо про XIX і першу половину XX ст., відігравала дуже важливу роль у формуванні соціальної та економічної моделі суспільства. І опиралася вона насамперед на "Rerum Nоvarum" – енцикліку, в якій були сформовані основні принципи соціальної, економічної та політичної справедливості. І на ці принципи опиралось галицьке духовенство, в тому числі і Митрополит Шептицький. Він реалізовував їх тут, на галицькому ґрунті.
Ці принципи пізніше лягли в основу підприємницької діяльності Митрополита і його праці "О квестії соціальній".
Насамперед це приватна власність. Митрополит говорив, що приватна власність є природним правом людини. По-друге, він говорить про рівність людей, але рівність людей перед Богом. Натомість він говорить, що не може бути абсолютної рівності людей у положенні та статусі. Це, на його думку, утопія.
Справедливість Шептицький пов'язував із трудовим законодавством. Тобто якщо людина працює — вона має отримувати належну оплату. Ці гроші вона має право витрачати на власний розсуд, так, щоби задовольнити потреби в одязі, харчуванні та дозвіллі.
Велику увагу Митрополит звертає на суспільну опіку. Любов до ближнього і любов до Батьківщини. Він вважав, що суспільна опіка полягає у тому, щоби забезпечити соціальний добробут людей. Але справа не у одноразовій допомозі. Допомагати потрібно таким чином, щоби допомогти стати цій людині на ноги. Тобто забезпечити відповідним фахом, зацікавити цим фахом і забезпечити місцем праці.
Наведу кілька прикладів, як Шептицький реалізовував це.
В 1892 році було створене товариство греко-католицьких робітниць "Будучність". Це перше українське товариство, що об'єднало найбідніших українських покоївок, служниць. А для чого їх об'єднувати? Щоби надати їм правову допомогу, щоб допомогти їм у працевлаштуванні, організувати їх для спільних ідей.
Ідеї Шептицького викликали громадський резонанс. Що ж робив Шептицький як менеджер? Найперше він розумів, що існує конкуренція у тогочасному галицькому суспільстві. І найбільше вона помітна у економічній діяльності. Конкурентами українців були поляки, євреї та інші. Він бачив, що розпочинати економічний розвиток регіону необхідно з розвитку економічної свідомості. Тому він піклується про економічні навчальні заклади у Галичині.
Андрей Шептицький активно долучається до діяльності міщанських соціальних організацій. Коли товариство "Зоря" виступило ініціатором створення ремісничо-промислової бурси, Митрополит подарував їм будинок та невелику земельну ділянку на вулиці Пасічній, 2.
Коли у 1982 році відкривається страхове товариство "Дністер", Шептицький стає його почесним президентом. Він був одним із засновників "Земельного банку гіпотечного" — першого українського банку, що надавав довгострокові кредити на будівництво під заставу. Митрополит намагався забезпечити зв'язки між такими установами та європейськимим банками.
Церква у той час володіла численними земельними угіддями, нерухомістю... Якщо говорити про Львів, то це будинки на площі Святого Юра, це національний музей, це земельні ділянки на Городоцькій, на Замковій та ін.
Галичина на рубежі XIX-XX століть мала інвестиційну привабливість. Ви, мабуть, чули такий термін "Галицька Каліфорнія", пов'язаний із нафтовим промислом. Нафтою були багаті землі митрополії у Перегінську, і Андрей Шептицький підписує угоди із нафтовими товариствами і дає дозвіл на видобуток нафти у цьому місці.
Митрополит Андрей на пластовій станиці "Сокіл". 1929 рік
Крім цього, ці землі були багаті на ліси. Шептицький перший створив у лісових угіддях природоохоронні заповідники. Найбільше в цьому напрямку він співпрацював із підприємством "Glasinger". Але за вирубку лісу це підприємство забезпечувало паливом всі церковні установи і зобов’язувалось створити соціальний пакет для робітників.
В одному з листувань Митрополита вказувалось на те, що робітники отримають новорічні подарунки від керівництва фірми «Глезінгер». Митрополія та Андрей Шептицький розцінювали це як прояви хабарництва. Кожен робітник забов'язувався підписатись, що він не буде брати цих подарунків, а якщо візьме, то буде звільненим.
Крім продажу деревини та нафтового промислу, який вдалося організувати Митрополиту, ці землі приваблювали мисливців. А це була відома європейська знать. Князі Ґабсбурги, Ліхтенштейни, Радзивіли, Любомирські, Потоцькі, Дідушицькі та ін.
За дорученням Андрея Шептицького Тит Войнаровський укладає угоди на полювання з кожним шляхтичем окремо. Такий дозвіл укладали на 5-6 років, з вартістю одного року у $500 ($15 тис. за теперішнім курсом — Z). Одноразове полювання коштувало в межах $100 ($3 тис. нині — Z). Але також були чіткі умови, яких мусила дотримуватись знать. Наприклад, за 5 років мисливець може вполювати лише одного ведмедя, якщо вполює оленів, то віддає митрополії, а якщо вполює іншу звірину, то лишає собі.
Митрополит був зацікавлений у розвитку гірського туризму. У Підлютому біля Перегінська (територія багата на оздоровчі води) існував туристичний комплекс у складі кількох дерев'яних будиночків, які здавали в оренду.
Нерухомість завжди цікавила Андрея Шептицького, як на українських землях, так і за кордоном. Якщо у Львові продавалося щось за вигідну ціну — чи це була земельна ділянка, чи це був будинок — то йому повідомляли і рекомендували придбати.
Придбану нерухомість Митрополит здавав в оренду або віддавав на благодійні цілі, розміщуючи там якусь організацію чи підприємство.
Якщо говорити про кооперативну діяльність Митрополита, то красномовним прикладом буде його участь у заснуванні пекарського кооперативу "Хлібсоюз". Також з його підтримки інші священики займаються кооперативом.
Та найбільше Митрополит Шептицький долучився до українського приватного бізнесу, який тоді функціонував без державної підтримки, але мав значну конкуренцію з боку поляків та євреїв. Тому дуже часто молоді підприємці звертались за підтримкою до Андрея Шептицького.
Крім цього, Митрополит був власником і мав промислове свідоцтво на піщаний кар'єр на території Кайзервальду у Львові.
А ще Андрей Шептицький підтримував фотографічний бізнес, який, як і готельно-ресторанний, для українців був новим і майже невідомим. Митрополит мав власного фотографа Ярослава Коваля, а також допомагав Юліану Дорошу, Михайлові Шалабавці та ін. Коли Михайло Шалабавка вирішує відкрити своє фотоательє у Львові, то консультується з Митрополитом Шептицьким.
На закінчення скажу, що говорити тільки про те, що Митрополитові вдалося зробити, було б неправильно. Чимало речей йому все ж не вдалося, і однією з головних причин цих невдач була політична ситуація. В той час Польща вважала, що Греко-Католицька церква є структурою, ворожою до польськості загалом.
У 20-х роках почалась криза «Галицької Каліфорнії» — і ціна на нафту впала.
Ще одна причина: земельні реформи і таке явище як парцеляція. Тогочасне польське керівництво вимагало, щоб землі, які належать Церкві, були підпорядковані державі, а не особисто Шептицькому. Натомість Митрополит вважав, що такий шлях — це шлях до ліквідації Греко-Католицької церкви. З цієї причини він неодноразово звертається до Ватикану, аби той допоміг зберегти землі митрополії.
Ситуація була складною, але Шептицький намагався ще й збільшити угіддя митрополії. На його діяльність, ясна річ, впливала нестабільність: війна, світова економічна криза кінця 20-х та початку 30-х років. Та попри усі ці перепони Митрополит не покидав бажання впливати на економічну свідомість суспільства, не покидав бажання створювати нові підприємства, залучатися до розвитку різних сфер промисловості.