У Києві 16 листопада відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми дослідження Голодомору у ХХІ ст.: цифри, джерела, висновки».
У Києві 16 листопада відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми дослідження Голодомору у ХХІ ст.: цифри, джерела, висновки».
До участі у науковому форумі долучились провідні науковці, дослідники історії геноциду українців, політичні та громадські діячі, а також свідки страшного злочину – Голодомору 1932-33 років, який призвів до непоправних втрат української нації – Микола Онищенко, Тамара Бедренко, Зиновій Масло. Про це інформує офіційний сайт Мінкультури.
«Конференція в присутності шановних свідків Голодомору має більший та якісніший сенс, адже це дослідження набуває живого уявлення, посилюється конкретними фактами та доказами. Дуже важливо, що сьогодні цю тему досліджують поважні науковці, які можуть навести ту моторошну статистику. Але є те, що вище за сухі цифри - це прямі свідчення великого злочину тоталітарного радянського режиму проти цілого нашого народу. Але водночас, ці люди, з їх внутрішньою силою та енергією до життя, дарують нам впевненість, що нація, яка пережила подібну трагедію і вистояла, має велике майбутнє», - сказав під час свого виступу Міністр культури України Євген Нищук.
«Наш священний обов’язок, вшановуючи пам'ять жертв цієї трагедії, донести правду про ті страшні події не лише до кожного українця, а й до усієї міжнародної спільноти. Одним із пріоритетних напрямків роботи зовнішньополітичних відомств нашої країни, усіх перших осіб, є постійна робота з урядами інших держав щодо їх визнання Голодомору геноцидом проти української нації».
Тривалий час інформація про масштаби цієї трагедії ретельно приховувалась та спотворювалася радянськими спецслужбами, а деякі факти не тільки замовчувались, а й знаходилися під суворою забороною. Сьогодні для дослідження відкрито багато архівних матеріалів, документів та свідчень, що надають можливість відтворити історичну правду.
«Ми усвідомлюємо, що для того, щоб донести історію про цю трагедію українського народу світові і домогтися її визнання – потрібно плідно і багато працювати, у тому числі культурно-просвітницькими засобами - проводити виставки, мистецькі акції,флешмоби, створювати документальні та художні фільми, друкувати тематичну літературу. Ми маємо про це постійно говорити, ця трагедіє не повинна зникнути із пам’яті прийдешніх поколінь», - розповідає Євген Нищук.
Міністр культури також нагадав про активну роботу, яка проводиться Урядом щодо будівництва другої черги Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», яка довгий час перебувала в стадії стагнації, і нарешті завдяки спільними зусиллями ситуацію вдалося зрушити. Музей отримає приміщення, пристосовані для експозиційних залів, бібліотеки, архівів тощо та створить умови для повноцінної роботи з інформування суспільства та світової громадськості про трагедію Голодомору 1932-33 років – геноциду українського народу.
«Так, дійсно, я все це бачив. Мені було сім років і найбільше моє враження від тодішньої трагедії, це той момент, коли якраз село дізналось, що будуть відбирати хліб. Це такий страшний момент, таке сильне враження для людей, яке можна порівняти лише з початком бомбардування. Це було щось страшне – як люди кричали, як хліб віднімали, як наші хати обшукували. Я бачив як лежали неживі, опухлі тіла. І коли все це відібрали, я пам’ятаю, як мене послали збирати колоски, і як вершники на конях ганяли з поля людей. Мене наздогнав один з них, замахнувся, але пошкодував мене, не вдарив, бо побачив страшний переляк, повернувся і поїхав», - ділиться своїми спогадами 92-х річний Микола Онищенко, який у дитинстві пережив Голодомор та був прямим свідком жахливих подій.
«Незабаром мені буде 90 років і я приїхала сюди передати свої спогади. Це був настільки страшний період, що зараз, коли я їм шматочок хліба – завжди залишаю його в тарілці, адже звикла з тих часів хоча б крихточку залишати комусь», - розповідає ще один свідок Голодомору 1932-33 років Тамара Бедренко.
«Ми з братом ходили збирати черв’ячків в землі. Принесемо жменю мамі – вона їх смажить, і це в нас такий супчик. Я бачила як люди йшли і падали від голоду. Ми жили коло вокзалу, але біля поїздів не було людей, одні лише ворони довбали трупи, які ніхто не ховав. Ці далекі і важкі часи запам’яталися мені на все життя. Я бажаю усім вам мирного неба, багатого врожаю, а ще здоров’я, щоб ми жили багато і ніколи не знали такого лиха».
Науково-практична конференція «Проблеми дослідження Голодомору у ХХІ ст.: цифри, джерела, висновки» відбуватиметься на кількох панельних дискусіях - «Правовий аспект визнання геноциду українців: виклики сьогодення», «Демографічні втрати України в 1932 – 1933 рр.: нові дослідження», «Джерела для вивчення історії Голодомору і докази злочину геноциду».
Організаторами конференції виступили: Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» спільно з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Фундацією українського Голодомору-Геноциду (Чикаго, США), Українським інститутом національної пам’яті, Інститутом української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України, Асоціацією дослідників голодоморів в Україні та Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років в Україні.