60-й Національний молитовний сніданок у Вашингтоні, де побувала в січні на запрошення його організаторів, виявився щедрим на роздуми й відкриття.
«Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть.
А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Від Луки 12:48)
60-й Національний молитовний сніданок у Вашингтоні, де побувала в січні на запрошення його організаторів, виявився щедрим на роздуми й відкриття.
Його традиційним куратором є Конгрес США, але, починаючи з 1953 року, у ньому брали участь всі без винятку президенти цієї держави. Не випадково цю подію називають ще «молитовний сніданок із президентом США». Саме цим часто спекулює дехто з учасників заходу – мовляв, «снідав з Бараком Обамою». При цьому не згадує, що синхронно з ним із президентом «снідає» близько трьох тисяч осіб, які представляють політичну, громадську та фінансову еліти з понад ста тридцяти країн світу.
Подібна виняткова концентрація напрочуд впливових людей «на квадратний метр», робить відвідини такого сніданку бажаним для будь-якого політика. Буду відвертою: чимало учасників сніданку прагне потрапити сюди далеко не в першу чергу задля цілей, що лежать у духовній площині. Це чудово розуміють й організатори молитовного сніданку – але переконують: важливі не стільки мотиви участі, скільки те, як вони трансформуються під час спільних молитов. Врешті-решт, Христос приймав усіх, хто йшов до Нього – навіть фарисеїв, які шукали можливості Його вбити.
Схоже, в цьому є сенс. Навіть найбільш цинічні політики звідусіль – у тому числі з України – не можуть ігнорувати духовний ґрунт, з якого проростає коріння американського та світового лідерства в сучасному світі. Для багатьох із них найбільш яскравим і зрозумілим свідченням могутності Бога є очевидний життєвий та професійний успіх Його послідовників. Як на мене, в цьому більшість нинішніх політики не дуже відрізняється від їх попередників часів Старого Заповіту.
Мене особисто вразило не лише це.
Виступали представники не тільки різних конфесій, але й різних релігій. Одним із перших вступав рабин, який нагадав присутнім давню біблійну притчу про юнака – з десятої глави Євангеліїя від Марка. Багатство завадило йому йти за Христом. Священик провів паралель між цим юнаком і сильними світу цього, яких заможність або влада відстороняє від служіння Богові і людям, робить черствими. Або ж навіть перетворюється на своєрідного ідола, якому вони починають прислужувати, заганяючи таким «управлінням» власні народи у злидні і бідування. Схоже, саме такі «діячі» подібною паталогічною жадобою викинули на задвірки цивілізованого світу цілу країну в центрі Європи.
Не менш цікавим був лейтмотив виступу представника мусульман. Цілий світ чекає на друге пришестя Христа, при цьому, якби Його послідовники (до речі, себе він теж до них зараховував) виконували всі Його заповіді, Царство Боже на землі вже б відбулося.
Із його словами пригадалися соціологічні дані, за якими 80% українців називає себе християнами. І при цьому кожне друге подружжя розлучається, а за рівнем алкоголізму та наркоманії – ми серед світових лідерів. Хоча це й не дивно в країні, де політична еліта під час різдвяного та пасхально богослужінь побожно б’є поклони, а вже наступного дня кидає своїх політичних опонентів за ґрати. Церемоніальна, так би мовити, демонстративна, а не справжня віра – ось головна проблема нашого як минулого, так і сучасного. Втім, у нас завжди залишається шанс на інший вибір.
Тему справжніх цінностей продовжив християнський професор з Кореї, який із сумом пожартував: у сучасному світі всі раді читати про віру в Бога, але лише в написі на стодоларовій банкноті: «In God we trust» (Ми віримо в Бога).
Між тим, американський письменник Ерік Матаксен нагадав присутнім про те, що політикам, які жили за заповідями Христа, завжди вдавалося змінювати власні країни та весь світ на краще. На підтвердження він згадав про члена британського парламенту Вільяма Уілберфорса, який присвятив життя і політичну кар’єру забороні работоргівлі. Його діяльність – хороший приклад того, що і суспільний статус, і ширші ніж у решти громадян можливості впливати на світ кожен із політиків отримав задля справ дійсно достойних.
І наче на посилення цієї напрочуд важливої для більшості українських політиків думки Барак Обама (а він таки був серед понад трьох тисяч учасників молитовного сніданку;) зосередився на цитаті з Євангеліє від Луки: «Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть (Від Луки 12:48)».
Як на мене, ці слова мають бути накреслені в кожному владному кабінеті – на видноті – поряд із державними символами. Із них має починатися і ними має закінчуватися кожен робочий день.
Власне, в них і полягає суть персонального вибору, який Господь дарував кожному з нас.
спеціально для РІСУ