Інтерв'ю з першим заступником старшого єпископа ЦХВЄ України єпископом Миколою СИНЮКОМ про стан п'ятидесятницької спільноти в Криму
— Як організовувалась зустріч в Криму, які проблеми зустрілись на шляху її проведення?
— Церкви християн віри євангельської Криму входять у структуру нашого братерства. Кожного року відбуваються зустрічі й конференції служителів церков півострова. Конференція мала відбутися ще на початку березня, але зі зрозумілих причин брати були змушені змінити дату проведення. Тепер вони з’їхались на два дні, мали гарний час для спілкування, молитов, слова та робочих питань. Між братами відчувається щира єдність, взаєморозуміння, ревність до служіння.
Пригодницькою була дорога з Джанкою, де відбувалася конференція, до Севастополя. Ще зранку в суботу на кордоні за Армянськом почалося напруження в зв’язку з протестами кримських татар. Від’їхавши кілометрів десять від Джанкоя, ми побачили, що дорога перекрита великим натовпом людей з українськими та блакитними кримсько-татарськими прапорами, стояла колона автомобілів, у тому числі співробітників міліції. Тому ми мусилі полями та селами об’їхати частину траси на Сімферополь.
У загальному – ситуація в Криму особлива, і це починається з перевірки паспортів, заповнення міграційних карток, автоматників, які ходять по перону. Неприємне враження справив Севастополь, переповнений відповідними білбордами, в тому числі й зі Сталіним, багато військових. Для мене Крим — це не просто географічна точка чи область – це територія, де проживають мої діти й онуки, тому й сприйняття змін неоднозначне.
— Чи змінилось щось в самому служінні в Криму, як там загалом зараз почуваються ваші церкви?
— Особливих змін немає, єдине, що були сильні переживання у людей під час відомих подій, але ніколи не скасовувались служіння. Було тільки так, що раз довелось перейти в інше приміщення, тому що одне з орендованих приміщень було захоплено т.зв. «зеленими чоловічками», але вже через короткий час вони його залишили і церква знову продовжила служіння там.
Зі слів наших служителів зауважу, що поки що немає чогось такого, щоб радикально змінило служіння. Це перехідний період для церков регіону, закон про свободу совісті РФ змінюється і складно говорити, якими будуть церковно-державні стосунки у майбутньому.
— Якщо зупинитись детальніше на законодавстві РФ, його іншій редакції, і там були прописані негативні щодо свободи церков пункти, які стосувались протестантів зокрема. Як ви можете це прокоментувати?
— Я не знайомий з проектом нового закону, але знаю, що діючий закон досить жорсткий. Знаю церкви, які просто не хотіли легалізуватись або, навіть будучи легалізованими, здавали реєстраційні документи з огляду на деякі позиції закону, що ускладнюють життя євангельських громад.
В Україні законодавство про свободу совісті — одне з найкращих, це визнають релігійні діячі не лише України, але й Європи. Свідоцтвом цього є мирне співіснування різних конфесій і це свідчить про ефективність діючого в Україні Закону про свободу совісті. Правда, що його намагались змінити декілька разів, але поки що ми живемо за старим законодавством. Зараз мала би бути затверджена Концепція про церковно-державні відносини в Україні, на основі якої мав би напрацьовуватись новий закон.
— Які були результати кримської конференції?
— Це була звітно-виборна конференція, звітувались служителі, відділи. Підтверджено служіння старшого пресвітера, його заступника та керівників відділів. Також відбулося рукопокладення старшого пресвітера в Криму Павла Федорука у сан єпископа. Ми вважаємо, це позитивним моментом як для кримських церков, так і для більш тісної співпраці та єднання з братерством.
Церкви продовжують свої служіння. Вони залишаються у складі об’єднання наших церков в Україні. Як буде далі з юридичної точки зору – ще великий знак питання, але духовно вони мають спільне бажання бути з церквами ХВЄ в Україні.
— Як ви оцінюєте перспективи їхнього розвитку та служіння в Криму? Тому що наразі невідомо, що взагалі може бути.
— Духовну працю проповіді Євангелії на півострові, можливо, тихо і скромно, але ми продовжуємо. Це, як казав Ісус Христос, подібно до того, як закваску покласти в тісто і воно неодмінно вкисне. Віримо, що перспективи розвитку є, тому що не стільки правовою базою вони визначаються, скільки дією Божою по вірі людей, а служителі мають віру і тверде бажання служити далі. Говорити про перспективи в юридичній площині можна буде через півроку-рік.
— Якщо ж взяти до уваги найгірший варіант розвитку подій, коли можуть початись утиски з боку російської влади – чи готові Ви якось вивести церкви та служителів з Криму?
— Говорити про виведення нереально і не потрібно. Наші служителі налаштовані за будь-яких обставин залишатись і працювати разом з людьми. Це тіло, організм, це не та ситуація, коли просто люди прийшли і пішли, їх мало хто знає. Структура нашої церкви – це система фіксованого членства, люди знають один одного, це велика сім’я і це все одно, що хтось з родини когось кидає. І це не та ситуація, коли служитель просто може все покинути та й поїхати. Хоча ми розуміємо, що і таке може статись, тому на випадок коли, можливо, їм доведеться залишити півострів, а церкви лишити під наглядом – це вже пропрацьовано і ми знаємо, як це зробити.
— Які зараз настрої серед вірян церков, про що розповідали самі служителі, що бачили Ви особисто? Що зараз особливо непокоїть людей, про що вони моляться, на що сподіваються?
— По великому рахунку говорити про настрої мені складно, хоч я спілкувався з людьми. Вони просто пережили цей шок, зміну влади і зараз стараються якось увійти в робоче русло, ритм, тому що і сім’ї, і діти є, це те ж саме для людей, які в церкві та поза нею. Є люди, які, я б сказав, під впливом пропаганди. Вони в церкві, вони разом, але можуть не до кінця усвідомлювати повну картину того, що відбувається.
В цілому, настрій і атмосфера в церквах позитивна. Ми розуміємо, що всі, в тому числі політичні справи, вирішуються не стільки політиками, скільки людьми, які знають і люблять Бога, які моляться. Є багато ілюстрацій з Божого Слова про вплив молитви на хід історії. Християни віри євангельської вважають, що варто бути трошки осторонь від гострих політичних процесів, акцентувати своє служіння і роботу на тому, до чого їх зобов’язує Слово Боже. Це той напрям, в якому рухаються наші церкви.