Милосердя Боже діє у теперішньому часі, але воно не змазує дії минулого і наслідки цих дій. Вчинене колись зло, якийсь гріх, якийсь непослух навіть після навернення того, хто це вчинив, приносить свої погані плоди.
Є така історія, що трапилася з царем Давидом свого часу, описана в Другій Книзі Самуїла. Вирішив цар зробити перепис населення, а Бог раніше забороняв це робити. Виявилося, що в Ізраїлі є 800.000 боєздатних мужів, а в Юдеї – 500.000. Після цього, Бог розгнівався за цей вчинок царя і дав йому три можливості, тобто, вибрати одне з трьох покарань за переступ Божої волі: або три роки голод у країні, або три місяці переслідування від ворогів, або три дні чума. Давид, порахувавши собі, що найменшим терміном є три дні, хоча і чуми, вибрав це останнє покарання, сказавши при цьому знамениту фразу: «Я пригноблений вельми, однак воліємо потрапити в руки Господні, бо його милосердя велике, людям же в руки впасти не хочу!» (2 Сам 24, 14). І хоч чума була всього три дні, винищила в країні 70.000 населення.
Таких історій з «Божим милосердям» є дещо у Святому Письмі. Хоча б знаменитий 136 Псалом, де автор, дякуючи Богові за різні Його добродійства, говорить між іншим: «Він побив Єгипет – його перворідних, – бо милосердя його вічне... Він кинув фараона та його військо в Червоне море, бо милосердя його вічне» (Пс 136, 10. 15).
Виникає питання, особливо тепер, коли живемо у 2016-му році, Році Милосердя, оголошеному Папою Римським. Що ж це за «його велике милосердя», яке винищує десятки тисяч народу? Питання досить складне, але відповіді на нього навряд чи можна отримати, вирвавши цей фрагмент з контексту не лише біблійного, але і життєвого.
Пригадалася інша історія, з розбійником на хресті. Той теж отримав милосердя, і хоч все своє життя грабував і вбивав, за що і був справедливо розіп'ятий, що й сам визнає, першим потрапив до раю. Проте, вбитим ним людям, їх родинам, від цього легше не стало, їх сини від цього милосердного акту Бога по відношенню до вбивці, не повернулися до своїх родин, а горе матерів не стало меншим.
Милосердя Боже діє у теперішньому часі, але воно не змазує дії минулого і наслідки цих дій. Вчинене колись зло, якийсь гріх, якийсь непослух навіть після навернення того, хто це вчинив, приносить свої погані плоди. Бог милосердний пробачає грішника за гріх, однак наслідки гріха милосердя не скасовує. Історія життя одна, і вона не переписується, як би деколи не хотілося, сповідь не знімає відповідальності, як дехто думає. Тому, уповаючи на Боже милосердя, яке дійсно велике, не варто знімати з цього приводу з себе свою власну відповідальність за вчинене. Ми живемо не лише у відносинах з Богом, якого ранить наш гріх, але Він це може великодушно простити, але живемо теж з іншими людьми, яких рани, завдані нашим гріхом, можуть боліти роками, ще довго після нашого навернення.
Я не знаю, на скільки перепис, що вчинив цар Давид, вплинув на чуму, що забрала життя 70.000-ом тисячам народу, проте ця історія має завжди нагадувати, що навіть найменший мій переступ чи то проти Бога, чи проти ближнього, може розростися в потужне зло, яке ще довго видаватиме погані плоди, чи то стократні, чи то п'ятдесяткратні, чи то десятикратні, як вже там вийде, але у кожному разі, відповідальність - моя, ця велика біда почалася з мого маленького «невинного» вчинку.
«Боже, милосердний буди мені грішному!»