Згромадження сестер Мироносиць під покровом святої Марії Магдалини (ЗСМ)– жіноче чернече Згромадження єпископського права Української Греко-Католицької Церкви, засноване на початку ХХ століття.
У 1910 році у Кристинополі (сучасний Червоноград) було засноване Товариство мироносиць. Засновником Товариства був священик-василіанин Юліан Дацій. За задумом засновника члени Товариства повинні були займатись доброчинною працею, воно було покликане духовно і матеріально опікуватися найзнедоленішими людьми: бездомними, старими та сиротами. Завданням Товариства була повна матеріальна опіка знедолених, та гідний похорон старих нужденних людей. Товариство поділялось на дві частини: одна група жінок повинна була безпосередньо трудитись в притулках для старців і сиріт. Вони також носили однакового кольору і покрою одяг, та називались сестрами-мироносицями. А інша група не працювала безпосередньо, але вносила пожертви на працю сестер.
Після двох років праці Товариства виникнула ідея започаткувати нову спільноту Богопосвяченого життя, оскільки серед сестер-мироносиць біло чимало дівчат, які бажали прийняти чернечі обіти. Тому починаючи з весни 1912 року отець Дацій почав шукати будинок для нового Згромадження. Свою офіційну історію спільнота сестер-мироносиць розпочинає 30 червня 1914 року, і називалось воно Згромадження сестер-мироносиць для утримання і обслуговування убогих і сиріт під покровом святої Марії Магдалини. За задумом засновника, ця назва відображала мету створення нового Згромадження, члени якого окрім старання у справі власного вдосконалення і святості мали опікуватись убогими і сиротами і власним коштом їх утримувати. Перший монастир налічував 15 сестер.
Заснування Згромадження співпало з початок І Світової війни, під час якої сестри сумлінно та ревно сповняли обов‘язки згідно свого покликання незважаючи на важкі обставини. В квітні 1920 року на основі рішення Капітули Чину Святого Василія Великого залишили Кристинопіль і перебрались до Підгорецького монастиря де монастир існував до 1932 року. У 1925 році Митрополит Андрей Шептицький, листом від 19 вересня затвердив Статут Згромадження. А у квітні 1929 року на запрошення Станіславівського єпископа Григорія Хомишина сестри-мироносиці розпочали свою діяльність також у місті Богородчани. Перші сестри до Богородчан прибули у грудні 1929 року. У 1935 році в Богородчанському монастирі проживало 64 сестри. Згодом діяльність сестер набрала місійно-контемплятивного спрямування. Сестри змінювали одна одну так, що молитва в монастирі не припинялася ні вдень, ні вночі.
Розвиток Згромадження перервала ІІ Світова війна. За наказом нової влади в жовтні 1939 року Богородчанський монастир був ліквідований. Однак через два роки сестри повернулись до монастиря. Під час війни сестри розпочали працю також поза межами монастиря. У 1943 році вони працювали в Городенківській лікарні та дитячому садку в Старих Богородчанах. Другий прихід радянської армії знову перервав життя Згромадження. У 1944 році сестер було виселено з Богородчанського монастиря та надано два будинки в селі Ляхівці (сьогодні село Підгір‘я). Звідси розпочався період підпільного існування Згромадження.
В підпіллі сестри продовжили свою діяльність допомагаючи підпільним священикам катехитичними науками молоді та дорослих. Організовували таємні богослужіння, розповсюджували літературу. Сестри часто працювали в медичних закладах.
Відновлення повноцінного життя Згромадження відбулось у 1989 році разом із виходом із підпілля Української Греко-Католицької Церкви. На сьогоднішній день монастирі Згромадення сестер-мироносиць розташовані на території трьох єпархій: Івано-Франківської архиєпархії, Коломийсько-Чернівецької єпархії та Мукачівської Греко-Католицької єпархії. Сестри активно задіяні в катехитичну підготовку дітей та молоді, проведенні місій на парафіях. Працюють в церковних структурах та медичних закладах.
Література:
1. Сестра Андрея Маслій (ЗСМ) "Про історію Згромадження Сестер Мироносиць" // Радіо "Воскресіння"
2. "Монашество УГКЦ"// "Патріярхат" №1 2010