Митрополит Філадельфійської архиєпархії УГКЦ Борис Ґудзяк завжди у житті шукав моральних авторитетів - людей, до яких у важливих моментах життя можна звернутися за порадою.
Про це єрарх заявив в інтерв'ю Лівому берегу.
"Для мене це важливо, і особисто я шукаю моральних авторитетів. Коли я йшов до семінарії, один семінарист дав мені чи не найкращу пораду в житті: «Ти повинен завжди мати духовного наставника». Я завжди стараюся знайти когось, до кого я можу звернутися за духовною порадою. Це не означає, що ця людина непомильна, але вона ділиться зі мною певним досвідом і певною перспективою. Тобто є хтось, хто ставить мені дзеркало перед обличчям", - пояснив він.
Моральним авторитетом для владики Бориса, зокрема був Патріарх Йосип Сліпий.
"Хоча його (Патріарха - РІСУ) строгість далека від моєї стилістики. У мене вдома, властиво, є 58 портретів моїх духовних старійшин. Деякі з них, історія покаже, мабуть, мали поважні пороки. Але в чомусь вони давали мені орієнтир", - зазначив Ґудзяк.
Митрополит УГКЦ вважає, що покоління, яке не має моральних авторитетів і просто принципово їх сторониться, позбавляє себе орієнтирів і ізолюється.
"Наявність морального авторитета чи авторитетів, мені здається, віддзеркалює надію, готовність рухатися", - заяив він.
За словами, владики Бориса, у різних царинах для нього є різні авторитети.
"Один з тих, з ким я говорю, коли маю запитання, це Мирослав Маринович. Той самий Ярослав Грицак, Тарас Добко, різні члени ректорату УКУ.
Ще в «Емаусі» живе Вадік, він пересувається на візку. У нього немає розумової неповносправності, але він обмежений у рухах, має спазми в руках, ногах, через це не може виразно говорити. У нього церебральний параліч. Я знаю Вадіка вже 28 років і ще ніколи не чув, щоб він нарікав на свою долю, на біль, на обмеження. Я думаю, що він святий чоловік, і я хотів би дорости до його зрілості. Тому він теж для мене є моральним авторитетом", - наголосив Митрополит Філадельфійський.
"Для мене моральним авторитетом була моя мама. Вона померла три роки тому на 93 році життя. Останні чотири роки в неї була деменція. Коли почалася Друга світова війна, їй було 13 років. Після 1939-го вона не мала нагоди здобути нормальну середню освіту. Мама знала п’ять мов, багато читала, молилася, допомагала людям і займала провідні ролі в українській громаді в Сиракузах. Але передусім вона служила, була дружиною і матір’ю, динамічною жінкою, яка до 86 років водила машину. А потім стала надзвичайно обмежена — її пам’ять пропала, хоча далеке минуле вона пам’ятала. Майбутнього не було, рухи обмежені. Але вона була вільною, жила в мирі, з усмішкою. Ми з нею співали, молилися. Моя мама відійшла з цього світу в мирі, не в гіркоті чи жалю, розумієте?
Я хотів би навчитися від мами, від Вадіка жити в мирі, якими б не були труднощі. Я належу до людей, які пропускають усе через серце. Це дорого коштує. Під проводом 90-літнього старця цього року я стараюся осягнути, що не є самодостатнім. Я не спаситель, Спаситель лише один. Я маю трішки помогти, не переживати надмірно, віддати своє життя Богові і дозволити Йому залагодити різні справи", - додав владика Борис.