Митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ КП ДАНИЛО: “Ми є на цій землі, російському патріарху тут нема що шукати”

У переддень візиту на Буковину Патріарха Московського і всієї Русі Кирила митрополит Чернівецький і Буковинський УПЦ КП ДАНИЛО (Ковальчук) відповів на запитання журналістів.

— Буковина всіяна банерами, на яких написано: «Буковина вітає свого Патріарха!» Чи, дійсно, предстоятель РПЦ Кирил є своїм Патріархом для Буковини вцілому і буковинців зокрема?

— Багатьох, справді, ображає цей заклик, який розмістили на деяких дорогах: «Святіший Патріарх Кирило на Буковині, Буковина вітає свого Патріарха». Це перебільшення. Якщо ж чітко дотримуватись усіх канонів, то нашим патріархом повинен би бути Константинопольський Патріарх, а не Московський. Але позаяк у нас вже є свій патріарх, то ми повинні повернути наші очі до Києва і там шукати патріарха нашої Церкви, будувати свою Церкву, свою державу.

Але українці часто не вміють гідно оцінити те, що їм дано, а відтак не можуть поставити себе на належне місце. Адже нашу Церкву, так само як і деякі Східні Церкви, заснували апостоли. Перший хрест на київських пагорбах ще у І столітті нашої ери поставив апостол Андрій. А тому, коли мова йде про місце Церков, то першість належить тим, біля витоків яких стояли апостоли. І аж ніяк не Церкві Московській, яка формувалася з XIII століття.

Водночас зазначу, 400 парафій на Буковині, чомусь, ніяк не можуть відірватися від матері-Москви. Навіть не уявляю, як вони дозволяють собі таке слухати. Адже це Україна хрестила Росію: це зухвала донька, яка сіла матері на голову і вже кілька століть над нею знущається. Не знаю, як переконати наших буковинців, що Московська Церква їм не мати, — все якраз навпаки. Все те, що у 1990 році на різних конференціях, мітингах я опрацював, те й повернулося лицем до нас. А куди ми не дійшли — маємо таку ситуацію. Якби цих 400 парафій були у Київському Патріархаті, тоді Кирило просто не мав би до кого їхати, робити певні збурення, кривди, провокації, образи. А образа є – ми всі ображені.

— А як у цьому контексті звучить позиція Вселенської Патріархії?

— На початку вересня 2011 року відбувся саміт східних патріархів, на якому прозвучали деякі важливі заяви. Не сказав би, що вони постановили щось нове, швидше — це свідчення відомої історичної правди. Патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський — чотирьох найстарших Церков світу — і предстоятель Автокефальної Церкви Кіпру закликали Російську Православну Церкву дотримуватися своєї канонічної території. Константинопольський Патріарх повернувся у глибину століть і знову нагадав, що Україна – це канонічна територія Константинопольської Церкви. Відзначу, в 1686 році через турецького візира Патріарх Діонісій продав українську Церкву, яку згодом купила Росія. За це його було усунено з патріаршого престолу.

Для нас, Української Церкви Київського Патріархату, як Церкви помісної, це слово Патріарха є вартісним та вагомим. У Томосі про автокефалію Православної Церкви в Польщі, видану в 1924 році, Константинопольський Патріархат констатував, що ніколи законним чином не відмовлявся від своєї юрисдикції над Київською митрополією, позаяк її було передано в Московське підпорядкування не за приписами священних канонів.

Стосовно ж всієї Московської Патріархії та її канонічних кордонів, Константинопольський Собор дотримується Томосу 1589 року, відповідно до якого територія нинішньої України не входить до складу Московського Патріархату. Це той рік, коли Московська Церква набула статусу патріархату, а Церква в Україні на той час була митрополією Константинопольської Церкви.

— Наскільки вірогідною є ситуація, що УПЦ Київського Патріархату знову може стати митрополією Константинопольської Церкви?

— Запитання перебуває на часі. Воно дуже болюче. Коли у 1990 році наша Церква заявила про свій вихід із підпорядкування Московської, то надіслала повідомлення у Константинополь. Греки, окрім тих вад, які їм традиційно закидають, все-таки несуть на власній совісті цей злочин, який допустив Патріарх Діонісій щодо Київської Церкви. І мені здається, що вони хотіли би цей докір із себе зняти. Ну, як можна не почути країну, яка лише за останнє століття тричі заявляє про свою незалежність та незалежність своєї Церкви?

Коли на початку вересня 2011 року Константинопольський Патріарх знову нагадав, що це його канонічна територія, ми не можемо заперечувати, бо так воно є насправді.

Щодо можливості підпорядкування УПЦ КП Вселенському Патріарху, то цього не передбачаю на майбутнє, я в це не вірю. Мова про таке підпорядкування велася тоді, коли у 2008 році до Києва приїздив Патріарх Варфоломій. Але підтримки воно не отримало. Кілька єпископів погодилися із таким варіантом, проте вони мовчали, недозволили собі таке сказати вголос. Тільки згодом довідавшись, якими мали бути наслідки цього підпорядкування, вони засумували. Дізнавшись про їхні скорботи та сльози, я лише посміявся, бо Константинополь пропонував «кіпрський варіант». Така Церква називається автокефальною і має право приймати постанови, а патріарх їх затверджує. На митрополита – мова про свого патріарха вже не йде – обирають трьох кандидатів, а Константинопольський Патріарх утверджує, який буде главою вашої Церкви.

Якби ця умова мала якийсь визначений термін, то, можливо, наша Церква на це погодилася б. Але коли цього обмеження не було, то це тисяча нових років підпорядкування.

Тут більше ведеться змагання, кому реально належатиме найбільший православний терен – Москві, яка бачить себе третім Римом, чи Константинополю, що хотів би відродити свою православну імперію. Але це яблуко роздору між церковними політиками нарешті хотіло би належати своєму українському народу.

— Якою є позиція Київського Патріархату щодо візиту Патріарха Російської Православної Церкви Кирила на Буковину?

— Наша позиція є позицією Української Церкви, яку, як на сході, так і на заході, визнають такою, що нічим себе не заплямувала. Наша Церква є виваженою. Ми не можемо йти війною. Наш протест полягає у тому, щоб донести до буковинців слово правди. Бо у російській Церкві лише стільки правди, скільки там читають Євангеліє, а у діях правди ніколи не було й не буде. Як Українська Церква, мирно заявляємо, що ми є на цій землі, тому російському Патріарху тут немає що шукати. Це канонічна територія українського Патріарха, який служить всім співвітчизникам, а в крайньому випадку, якщо вже комусь так хочеться, Вселенського. Але аж ніяк не Московського. Поневолювачам давно пора сказати годі!

Ми також повинні оцінити ситуацію після завершення візиту Московського Патріарха і сказати післяслово до наших вірян, а також тих, які ще вважають себе «московськими». Інших методів боротьби у нас немає. Наша єдина зброя – це слово! Така позиція нашої Церкви.

Інша річ, українські політичні та громадські організації, які, чомусь, завжди запізнюються. Поки українці «розпрягають коней», а білоруси – «ой, я лягу-прилягу», росіяни не мають часу ні розпрягати, ні лежати. Одного коня загнали, а нового вже ведуть запрягати. Якби українські політики працювали, а не «лягайте спочивать», то стан справ в Україні сьогодні був би значно кращим. Хотілося б, щоб українські політики зараз хоч заявили свою позицію так, як це відверто робить Українська Церква.

— А як Ви оцінюєте позицію влади у цій ситуації?

— Якщо українці за двадцять років так і не визначилися, що вони є українцями, і не пішли за президентом, який був щирим українцем, казав наша нація, наша держава, а не государство наше... За таке Бог мусить чимось карати, добре, якщо на цьому покарання вже закінчилося. Якщо наші люди обирають таку владу, значить вони не хочуть української влади. А була влада українська, яка турбувалася, якій потрібна була лише підтримка людей. Не підтримали, не обрали, яку владу обрали — таку тепер маєте. Якщо влада не задовільняє, то тут як із тим хроном — очі бачили, що купляли.

Я шанувальник Ющенка, але й не ворог Юлії Володимирівни. Не маю права бути ворогом президента, який сьогодні керує державою. Якщо у нього позиція державницька, яка мені імпонує, то завжди молюся: «допоможи йому Боже». Якщо ж не зовсім українська — «не дозволь зруйнувати ідеї вікової української нації». Інакше просто не маю права молитися. Але коли вже Бог дав нам українську державу і Українську Церкву, а ми вже двадцять років не можемо визначитися, плачемо за Російською Церквою, то це вже великий гріх. Господь може відняти їх і нескоро знову дати Україні сформувати себе. Ми повинні себе поважати!

Записав Юрій ЧОРНЕЙ

Чернівці, 26 вересня 2011