Created with Sketch.

Мій останній молодіжний конгрес

30.10.2017, 22:15

Міркування співорганізатора про переваги й вади IV Конгресу молодих дослідників релігії, що відбувся у Львові

Так сталося, що протягом трьох років я був співорганізатором молодіжних релігієзнавчих конгресів. У першому я взяв участь, але як учасник. Він пройшов у Києві 2014 року, присвячений 10-літтю Молодіжної асоціації релігієзнавців. Натомість далі ми вирішили проводити конгреси щороку в іншому місті, де вчать і вчаться релігієзнавці. Чернівці прийняли конгрес у 2015-му, Луцьк — у 2016, а тепер естафету підхопив Львів. Про головні події конгресу вже написано кілька звітів, але я також поділюся думками.

1. У Львові була рекордна кількість співорганізаторів. Це свідчить про дві речі. По-перше, тут є декілька міцних осередків релігієзнавства, і кожен займається чимось своїм. В УКУ та ЛНУ релігію вивчають, у Музеї історії релігій (а тепер і в Домі Франка) нею з вами діляться, «Лібертас» допомагає налагодити діалог між різними церквами. По-друге, всюди нам пішли назустріч, надали приміщення, допомогу, модерували секції тощо. У Львові нас вперше запросили до міськради — це добрий знак того, що релігієзнавці в місті мають серйозний авторитет.

2. Поряд із тим, у Львові було, як на мене, дещо менше учасників, ніж у Луцьку. Багато хто не доїхав до своїх секцій, декого відволікла інша конференція, що в ті ж дні відбувалася в УКУ, але менше з тим. Вже вдруге поспіль ми стикаємося з ситуацією, коли господарі попередніх конгресів менше уваги приділяють заходам в інших містах. Зрештою, навіть втретє, бо кияни теж не домінували. Думаю, що це проблема всього українського релігієзнавства — ми надто розпорошені, досі нема стабільної тусовки, яка б охоплювала не те що кілька міст, а кілька університетів. Поступово справа рушає з місця, але якось без пасіонарності. І це я кажу, перш за все, про релігієзнавчу молодь.

3. Ми стали видавати більше цікавих релігієзнавчих книг. На конгресі в Чернівцях ми презентували одну книгу та один електронний журнал, а цьогоріч тільки я сам дві книги власного видавництва привіз. Загалом презентували близько 20 видань (книги, журнали, хрестоматія), а також один медійний проект, що вийшов нарешті на помітний рівень. Це свідчення важливого процесу: в Україні видають і читають релігієзнавчу літературу. Поки аудиторія ще не дуже широка, але ми обмінюємося інформацією про новинки, даємо один одному можливість придбати їх, а відтак принаймні в текстовому вимірі уніфікуємося. Поступово, з Божою допомогою, вийдемо на рівень, коли жодна нова книга не залишиться непоміченою в інших містах, коли люди з різних навчальних закладів будуть посилатися на колег з усієї України та писати рецензії. Особисто я вже взявся за рецензію на книгу Юліани Лавриш, яку б без Конгресу навряд купив найближчим часом.

4. В програмі конгресу були дві ключові лекції, прочитані двигунами українського релігієзнавства — Людмилою Филипович і Тарасом Антошевським. Це новий формат, раніше ми до нього не звертались, але він себе виправдав. Нагода зібратись усім учасникам разом, невимушено поспілкуватися молоді з досвідченими фахівцями, отримати пасіонарний заряд від успішних колег. Щодо поділу доповідей за секціями — поки не можемо остаточно позбутися такого формату, хоча він несе менше користі, ніж маленькі панелі, заточені під вузьку тему та з єдиною командою спікерів+модератора. Я вважаю, що треба відходити від формату секцій до панелей і круглих столів, але залишаю цю думку на розсуд організаторів наступного конгресу, про який ми, сподіваюся, всі незабаром почуємо!

Читайте також