Створення ПЦУ ознаменувало історичний розрив із Московським патріархатом. Це також спровокувало один із наймасштабніших розколів усередині християнства за останнє тисячоліття.
Хрест на тлі прапора України біля собору Святої Софії в Києві, де проходив Об’єднавчий собор, на якому створили Православну церкву України. Київ, 15 грудня 2018 року
Побожні і патріотичні. Для Вікторії відвідування церкви в українській столиці – більше ніж просто заспокоєння для душі. Щонеділі її можна зустріти в храмі Святого Миколая на Татарці.
Квадратний, білий, однокупольний храм є частиною Православної церкви України (ПЦУ), яка отримала автокефалію – церковну незалежність – трохи більше ніж рік тому.
«Мені тут подобається, – каже Вікторія, яка відмовилася назвати своє прізвище. – Мені подобаються священники, мені подобається, як вони проводять служби. Я – українка і я – патріот. Я підтримую все українське».
Створення ПЦУ ознаменувало історичний розрив із Московським патріархатом (РПЦ представлена в Україні УПЦ (МП)), який поклав кінець більш ніж трьохсотлітньої духовному контролю Росії над домінуючою в Україні церквою.
Це також спровокувало один із наймасштабніших розколів усередині християнства за останнє тисячоліття.
Після того, як патріарх Константинопольський Варфоломій – духовний голова 300-мільйонного православного християнства в світі – видав томос, або, іншими словами, указ, який 5 січня 2019 року надав незалежність ПЦУ, Московська патріархія відповіла розривом своїх зв’язків із Константинополем.
Зліва направо: Вселенський патріарх Варфоломій і митрополит Епіфаній, глава Православної церкви України після Богоявленської меси в Патріаршому соборі Святого Георгія в Стамбулі, 6 січня 2019 року
Тодішній президент України Петро Порошенко заявив, що створення нової церкви «увійде в історію», як день, коли Україна «нарешті отримала [свою] незалежність від Росії».
Варфоломій видав томос в той момент, коли зв’язки між Києвом і Москвою вже були в надзвичайно напруженому стані. Росія анексувала Кримський півострів у березні 2014 року і незабаром після цього почала надавати військову, економічну і політичну підтримку формуванням в окремих частинах східної України. У військовому конфлікті на сході загинуло понад 13 000 осіб.
У той же час президент Росії Володимир Путін стверджував, що створення нової церкви має на меті «розколоти народи Росії і України, посіяти національний і релігійний розбрат».
Архівне фото. Президент України Петро Порошенко і Вселенський патріарх Варфоломій I під час відвідання собору Святого Георгія. Стамбул (Туреччина)
На тлі ворожого ставлення з боку Кремля і патріарха Російської православної церкви Кирила ПЦУ зіткнулася з ризиком закриття церкви в окупованому Росією Криму та іншими переслідуваннями. Але навіть на материковій Україні в ПЦУ є свої супротивники, а тому числі і патріарх Філарет, який очолював Київський патріархат до того, як на його місце прийшла ПЦУ.
Однак, понад пів тисячі парафій вийшли з-під юрисдикції УПЦ (МП) і приєдналися до ПЦУ в минулому році. Один лише факт існування ПЦУ є приводом для святкування, стверджував глава української церкви, 40-річний митрополит Епіфаній.
«Не дивлячись на чисельні проблеми і протидію недоброзичливців, минулий рік засвідчив народження української православної церкви», – сказав Епифаній 14 грудня 2019 року Софійському соборі у Києві.
«Таким чином, була досягнута мета багатовікової боротьби за автокефалію, встановлення історичної справедливості шляхом звільнення України від незаконного контролю Російської церкви над Україною», – наголосив глава церкви.
Нова церква була заснована на помісному соборі, що відбувся у Софії Київській 15 грудня 2018 року. На цьому церковному соборі було присутнє старше духовенство з Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) і Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Ці дві церкви припинили своє існування, щоб сформувати нову ПЦУ. В помісному соборі також взяли участь двоє єпископів УПЦ (МП).
Менш ніж через місяць, 5 січня 2019 року, Варфоломій підписав томос, зробивши ПЦУ 15-ю помісною православною церквою, яка отримала визнання церковної ієрархії.
Для багатьох українців це була грандіозна духовна подія, пояснює Віктор Єленський, експерт з релігійних питань і колишній депутат українського парламенту від партії «Народний фронт».
«Питання про автокефалію ніколи не було виключно релігійним, оскільки політика завжди йшла попереду ідеології», – заявив Єленський російській службі Радіо Свобода в недавньому інтерв’ю.
«Це дуже значуща подія для мільйонів українців, які перестали бути «безблагодатними», «розкольниками» і так далі, як їх називала в основному Московська патріархія», – зазначив Єленський.
За минулий рік 520 церков УПЦ (МП) перейшли до ПЦУ, яка в даний час зареєструвала 7000 парафій, 77 монастирів і 47 єпархій або церковних округів. Окрім Константинопольського патріарха Варфоломія, ПЦУ на цей час визнана також Елладською православною церквою та Олександрійським патріархатом.
УПЦ КП і УАПЦ офіційно припинили своє існування 14 грудня 2019 року, коли Міністерство юстиції України оголосило про анулювання їхньої реєстрації.
УПЦ (МП), яка не визнає ПЦУ як автокефальну церкву, продовжує функціонувати і, якщо вірити статистиці, як і раніше перевершує ПЦУ за кількістю парафій. На сьогоднішній день зареєстровано близько 12 тисяч парафій УПЦ (МП). Крім того, практично всі найбільш значущі для православних віруючих релігійні святині країни залишаються під контролем Московського патріархату.
Крім того, УПЦ (МП) на чолі з патріархом Онуфрієм підтримує патріарх Російської православної церкви (РПЦ) Кирило, який, повторюючи сказане раніше Путіним, засудив ПЦУ, назвавши її створення спробою України та США «розірвати останній зв’язок між нашими народами [росіянами та українцями]».
РПЦ створила спеціальний вебсайт «На захист єдності Російської православної церкви», на сторінках якого критикується нова українська церква і висловлюється підтримка діяльності патріарха Онуфрія.
Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року
Московський патріарх Кирило також розірвав зв’язки Російської православної церкви зі Вселенським патріархом Варфоломієм, Елладською православної церквою і Олександрійським патріархатом, що базуються в Єгипті. Ці три помісні православні церкви визнають ПЦУ. Сербська православна церква, в свою чергу, підтримала Москву в цьому протистоянні.
Незважаючи на ці зусилля, УПЦ (МП) повільно програє «духовні війни», стверджує Анатолій Бабинський, історик УГКЦ в Інституті східно-християнських досліджень імені митрополита Шептицького в Університеті Торонто. За його інформацією, УПЦ (МП) має від 9 000 до 10 000 парафій, а не 12 300, як заявляє сама церква.
«Щоб зареєструвати нову релігійну організацію, потрібно лише 10 осіб, – говорить Бабінський. – Також важко порахувати фактичну кількість людей, які змінили церковну юрисдикцію. Тому що в містах і селищах, де є парафії різних церков, люди можуть легко змінити свою церковну приналежність, проголосувавши руками».
Глава ПЦУ митрополит Єпіфаній відреагував на критику Кирила тим, що назвав РПЦ «останнім форпостом Володимира Путіна в Україні» і передбачив, що російський вплив поступово втратить свою силу в результаті незалежності українського православ’я.
Кількість парафій УПЦ (МП) можливо і є дискусійним питанням, але її контроль над ключовими православними активами в Україні ні. Найціннішим об’єктом, що перебуває у власності церкви, є, мабуть, Києво-Печерська лавра, монастир, де муміфіковані тіла ченців покояться в підземних лабіринтах української столиці. Духовенство УПЦ (МП) пророкувало, що українські ультранаціоналістичні сили спробують насильно захопити контроль над багатьма православними об'єктами, включаючи Києво-Печерську лавру. Ці «зловісні пророцтва» так і не були реалізовані, але проблема володіння ключовими православними об’єктами продовжує залишатися гострою.
В цілому, президент України Володимир Зеленський намагався не порушувати це питання, закликаючи представників обох церков до діалогу.
«Віра повинна об’єднувати, а не розділяти», – сказав він.
За словами Бабінського, щоб розрубати цей гордіїв вузол, який становить собою церковна власність, потрібен час.
«Що стосується значимих українських православних монастирів або лавр, то вони перебувають у власності української держави, оскільки є частиною національної спадщини України. З іншого боку, вони орендуються Московським патріархатом», – пояснює він, додаючи, що багато чого буде залежати від самої ПЦУ і від її визнання усім православним світом.
Можливо, найбільша загроза для нової церкви може виходити з її власних лав. Патріарх Філарет, відлучений від церкви Московським патріархатом після того, як в 1992 році проголосив Київський патріархат, незалежний від Москви, був активним прихильником незалежної української церкви.
Однак 90-річний Філарет не був задоволений своїм новим титулом «почесного патріарха» ПЦУ і відчуває, що посада, яку пообіцяли йому, дісталася Епіфанію. Він став затятим критиком нової церкви.
Багато аналітиків визначають протистояння між Філаретом і Епіфанієм, як конфлікт поколінь.
«Я часто говорив з почесним патріархом Філаретом про його погляди на устрій православної повноти, – говорить експерт з релігійних питань Єленський. – Звичайно, він демонструє той вишкіл, який здобув, навчаючись в Московській духовній академії, вишкіл, в якому відбулося його формування».
«Без сумніву, єпископи з радянською освітою виховувалися і готувалися більш-менш однаково», – додає російський релігійний діяч Сергій Чапнін. Філарет «був одним з перших людей, хто відкрито і послідовно – фактично від юнацтва – погодився співпрацювати з радянським урядом, з Радою у справах релігії [радянської епохи] і з КДБ. Такі люди, на жаль, не змінюються».
Президент Володимир Зеленський (ліворуч) та патріарх Філарет. Київ 30 квітня 2019 року
Росія фактично контролює Крим, тому не дивно, що ПЦУ і її духовенство стикаються з переслідуваннями на півострові. На початку 2014 року в складі Київського патріархату православної церкви було 46 парафій. Рік по тому їх залишилося лише вісім.
Остання велика громада ПЦУ була виселена з будівлі церкви у вересні за рішенням суду в столиці півострова Сімферополі. У тому ж місяці Міністерство юстиції Росії в окупованому Криму втретє із 2014 року відмовило ПЦУ в реєстрації, згідно з нормами російського законодавства. У листопаді суд у Криму зобов'язав ПЦУ знести свою каплицю в Євпаторії.
У березні 2019 року керівник Кримської єпархії ПЦУ Климент був ненадовго затриманий місцевою поліцією.
Те, як Росія поводиться із віруючими в Криму, Епіфаній назвав «репресіями сталінської епохи». «Це нагадує сталінську епоху в СРСР, коли церкви були зруйновані», – сказав він українській службі Радіо Свобода.
Член Харківської правозахисної групи Галина Койнаш говорить, що ПЦУ залишається одним із небагатьох, що залишилися в Криму символів «української ідентичності», тому вона і є мішенню для місцевих російських лідерів.
«Церква, яка перебувала під управлінням Київського патріархату, піддавалася нападу з самого початку російського вторгнення», – пояснила Койнаш у коментарі для Радіо Свобода.
«Найбільший тиск відчула саме українська православна церква. По-перше, тому що вона є відображенням української ідентичності в окупованому Криму, а по-друге, тому що вона публічно засудила анексію», – зазначає Галина Койнаш.
Незважаючи на труднощі, говорить Сергій Чапнін, у ПЦУ є унікальний шанс стати першою православною церквою на пострадянському просторі, яка дійсно позбулася спадщини комуністичної епохи.
«Ключове питання зараз полягає в тому, що у православній церкві є шанс порвати зі своїм радянським минулим, – говорить він. – Якщо я і покладаю надії на майбутнє автокефальної церкви в Україні, то ці надії, перш за все, на створення яскравої, молодої, динамічної церкви, яка не буде ні радянською, ні пострадянською».
Повернувшись до Києва в Микільську церкву, прихожанка Тетяна зазначає, що ПЦУ в основному все робить правильно.
«Я відчуваю себе тут дуже комфортно, – розповідає Радіо Свобода Тетяна, не бажаючи називати своє прізвище. – Духовенство тут чудове. Що стосується Московського патріархату, мені там завжди було не по собі. Тут все по-українськи. Мені тут комфортніше».