Богдан Гелета — священник Української греко-католицької церкви. 16 листопада 2022-го у Бердянську його викрали російські силовики. Чоловік провів у колоніях майже два роки. Його катували та пропонували співпрацю з ФСБ. Він продовжував молитися з іншими ув'язненими та приймати сповіді. 28-го червня 2024-го 59-річного священника разом з ще дев’ятьма цивільними повернули в Україну. Суспільне розповідає його історію.
Джерело: Суспільне
Анна Железняк
Навесні 2019-го отці Богдан Гелета та Іван Левицький отримали призначення "нести слово Боже" в Бердянську, у парафії Різдва Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви. Каденція — чотири роки. Після їх мали змінити інші священники, а вони повернулися б до Львова.
У ніч на 28 лютого 2022-го РФ окупувала Бердянський район. "Протягом девʼяти місяців нас ніхто не чіпав. Ми займалися християнською практикою і думок виїхати не виникало", — розповідає Богдан Гелета. Він пригадує, як приймав біженців, що тікали з Маріуполя через Бердянськ. А його колега отець Іван Левицький проводив молебень під час мітингів на підтримку України.
Час від часу чоловік помічав автівку з літерою "Z", що їздила навколо храму. Тоді здогадався, що діло йде до затримання. "Я уявляв, що нас затримають вночі або ранесенько зранку, але це сталося в обід. Отця Івана затримали у центрі міста, мене у храмі. Я готувався до літургії, уже був облачений у священицькі ризи. Зайшли двоє чоловіків в камуфляжі та масках, з автоматами. Сказали, що затримують мене щоб перевірити особистість, тому що отець Богдан проводив молитви без дозволу, що це пропаганда". Це сталося 16 листопада 2022-го.
Отців доставили в СІЗО в центрі Бердянська. Як пригадує Богдан Гелета, туди привозили людей, які не приймали російські паспорти, не погоджувались на "референдум" (у вересні 2022-го Росія провела псевдореферендуми про приєднання до РФ Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей — ред), не ішли на співпрацю зі спецслужбами. Всіх їх намагалися змусити підписати якісь папери. "Я чув крики, когось катували. Потім ті люди поверталися в камери й розповідали, що з ними робили. Це жахливі речі".
Богдану Гелеті теж запропонували підписати документи. Там йшлося, що він, нібито, був присутній при обшуку монастиря, де знайшли гранату. Отець відмовився. Також в СІЗО священнику вперше запропонували співпрацю з ФСБ. Надалі це ставалося іще декілька разів. Його відповідь залишалася незмінною: "Я вже маю співпрацю — з Господом Богом".
Після чотирьох місяців у СІЗО священників перевели до колонії №77, теж у Бердянську. "Мене посадили в одиночну камеру і приставили до неї музичну колонку. Її вмикали о п’ятій ранку і вимикали о першій ночі. Треба було слухати радянську музику. Також було чути крики людей під час тортур", — розповідає Богдан Гелета. Загалом, його утримували у Бердянську девʼять місяців.
22 квітня 2023 року голова Бердянської МВА Вікторія Галіціна повідомила, що окупанти звинуватили священників у зберіганні вибухівки та співпраці з українськими спецслужбами.
Восени 2023-го Гелету та Левицького перевели до колонії №4 у Горлівці Донецької області. Там утримували, в основному військовополонених. На момент прибуття отців, в колонії було майже 1800 полонених, серед них багато "азовців", каже Гелета: "Азовцям давали світлішу одежу, щоб вони виділялися. На них більше тисли, більше били, більше застосовували тортури".
Серед усіх місць позбавлення волі в Горлівці було найтяжче, розповідає чоловік: "Атмосфера постійного приниження. Усі мали говорити тільки російською мовою. Три рази на день співати гімн Росії. Під час нічних перевірок били палками по ліжках, світили в очі — не давали заснути. Під час їжі били електрошокерами. Казали, що Україна уже знищена, що Запоріжжя, Харків — російські. Отримати можна було за будь-що. За те, що очі підвів, поглянув на когось. Це, крім того, що когось особисто викликали на допити, тортури".
Полоненим постійно вигадували роботу на кшталт щипати траву, переносити цеглу, викопувати ямки, ходити по території навприсядки, пригадує Гелета: "Виникали думки, що зламаюся. Бажання смерті було постійне. Але вони не дадуть тобі вмерти, вони хочуть мучити. Коли бачать, що людина може щось собі заподіяти, її переводять в окрему камеру, де за нею наглядають".
Попри те, що обидвом священникам заборонили молитися, а греко-католицьку церкву називали сектою, Богдан Гелета пішов до старости казарми та попросив дозволу на короткі молитви зранку і ввечері: "Ми мали до 10 хвилин щоб почитати "Отче наш" та "Богородиця Діва". Після сніданку, частина людей, яка знала, що буде молитися, забігала у кімнату, де зберігали книжки, там була Біблія. Так само ввечері. А ще ми могли колами ходити по подвір'ю колонії, тоді були розмови, сповіді. Люди розповідали, як їх брали в полон, казали про тортури, що пережили, про свої сімейні трагедії. У цих розмовах я не на все міг відповісти, але говорив: "Давай помолимось".
25 червня 2024 року предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав в інтерв'ю Укрінформу повідомив, що Іван Левицький й Богдан Гелета перебувають під щоденними тортурами. І що представники церкви шукають можливості їх визволити.
"Нас погрузили в бус. Я почув жіночі голоси й зрозумів, що формують групу для чогось. Думка, про те, що це обмін з'явилася, коли нас уже переміщували гелікоптером до кордону Україна-Білорусь. Там розв'язали очі і я побачив усміхнені обличчя наших хлопців, українські прапори", — розповідає Гелета подробиці обміну.
Після повернення він живе в монастирі у Львові, де починав монаше служіння. Пригадує, що коли прийшов туди на початку 1990-х, там було багато людей, що пережили тортури, ув'язнення та роками переслідувались радянською владою: "Мені було цікаво почути як вони це пережили. Дехто був відвертий і казав, що Господь носив його на руках. Я не міг уявити як це, а тепер розумію".
Зараз отець продовжує молитися за всіх полонених та мир в Україні й чекає куди його направлять "нести слово Боже".