У четвер, 4 жовтня, в рамках ХІ Екуменічного соціального тижня у Львові в Центрі Шептицького відбулася відкрита дискусія на тему “Молодь — Віра — Покликання”, яка є однойменною з назвою форуму. Загалом впродовж обговорення учасники події розмірковували про виклики та завдання для української молоді в сучасному суспільстві.
У четвер, 4 жовтня, в рамках ХІ Екуменічного соціального тижня у Львові в Центрі Шептицького відбулася відкрита дискусія на тему “Молодь — Віра — Покликання”, яка є однойменною з назвою форуму. Загалом впродовж обговорення учасники події розмірковували про виклики та завдання для української молоді в сучасному суспільстві. У чому полягає покликання молодої людини, як знайти віру та надію при труднощах та проблемах?... На ці та чимало інших запитань намагалися знайти відповіді спікери заходу.
В обговоренні взяли участь: о. Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій Українського католицького університету, Андрій Москаленко, заступник львівського міського голови з питань розвитку, Мирослав Маринович, проректор з питань призначення та місії УКУ, Станіслав Андрійчук, виконавчий директор “Пласту”, голова “Пласту” в Україні, та Єгор Стадний, директор Аналітичного Центру CEDOS.
“У мене є одна думка, яка не дає мені спокою впродовж кількох днів, — думка про невдачі”, — звертається до присутніх на початку дискусії Андрій Москаленко. — “З успіхом все зрозуміло, бо ти перемагаєш і отримуєш свою нагороду. Ти радієш, за тебе радіють інші та все гаразд. Однак у нашому суспільстві є нетерпимість до невдач, тож потрібно бути готовими до них”, — запевняє він.
Андрій Москаленко переконаний, що є три важливі інструменти, які сприятимуть розвитку юнацтва. Один з важливих чинників — перебувати у середовищі людей, які тебе надихають: “Університет — класичний приклад середовища. Коли середовище може скерувати, може скомунікувати і пояснити. Друга важлива річ — це менторство. У моєму розумінні, коли ми говоримо про покликання, то ми говоримо про очі, які горять. Ми говоримо про те, що вражає. Проте для цього повинен бути хтось поруч, хто може допомогти і підказати. А третя річ, яка є важливою, — це повинна бути та чи інша глибина і спеціалізація”.
Світ, у який сьогодні ми запрошуємо молодь, є відчутно токсичний. Тому вибір шляху, яким піде молодь, залежить не лише від неї самої, а й від усієї Церкви. Таку думку висловив у своєму виступі під час обговорення Мирослав Маринович, проректор з питань призначення та місії УКУ.
“Я щасливий бачити молодь, яка не є “гомо совєтікусами”, яка відчуває власну гідність, в очах якої є зовсім інше усвідомлення свободи”, — констатує спікер дискусії. – “Проте мало усвідомлювати свою власну гідність, треба ще вміти усвідомлювати гідність іншої людини, яка є біля тебе”.
“Існує така англійська приказка: “Прошу практикувати те, що ти проповідуєш”. Церква проповідує прекрасні слова та діла, але “слова масні, а діла — пісні”, — каже о. Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ. А згодом додає: “Ми (отці) є для того, щоб служити, а не для того, щоб нам служили. Адже священик має служити для спасіння душі”, — переконаний він.
Отець Іван Дацько вважає, що молодь повинна працювати над тим, щоб бути з Церквою. А Церква має “омолоджуватися”, щоб працювати з молоддю. Тобто потрібен двосторонній рух назустріч одне одному.
“Один з наших важливих обов’язків є любити Бога”, — стверджує Станіслав Андрійчук, виконавчий директор “Пласту”, голова “Пласту” в Україні. “Ця цінність і традиція є з нами понад 100 років і надзвичайно на нас впливає. У нашому статуті написано, що виховання доброго громадянина відбувається на засадах християнської моралі”, — підкреслив учасник обговорення.
Станіслав запевняє, що в їхній організації немає різниці, до якої конфесії ти належиш, бо слово “екуменізм” практикується щодня. Крім того, він закликає звернути увагу на три важливі компоненти (напрями) — радість, служіння та результат, за допомогою яких ми можемо зростати та розвиватися.
“Сучасне покоління спіткало війну. Воно значно швидше подорослішало, ніж попереднє покоління. І це один з важливих факторів їхнього дорослішання, однак ми часто ставимося до них, як до дітей”, — констатує Єгор Стадний, директор Аналітичного Центру CEDOS.
На його думку, це яскравий приклад того, як в українському суспільстві існують подвійні стандарти. Адже у той час, коли молодь закликають цікавитися політикою, однак її голос не завжди прагнуть почути (та вислухати).
“Я надзвичайно хочу, щоб молодь полюбила цю суспільну державну справу, наскільки це можливо; щоб рівень довіри зростав до державних інституцій, а не до окремих персон”, — додав Єгор Стадний.
* * *
Загалом кожен з гостей намагався різносторонньо розглянути те, як молодь може подолати певні виклики та завдання, які перед нею зараз постають у світі та в українському суспільстві. Учасники дискусії прагнули зрозуміти, як українська молодь може повноцінно реалізувати своє покликання та зберегти віру. Їхні погляди збігаються в одному: не варто даремно обіцяти світле майбутнє для молоді, адже тільки наполегливою працею ми зможемо щось досягнути.
Відео з дискусії: