Промоніторила церковні портали. Судячи з усього, починається нова хвиля істерики на тему «гоніння на УПЦ МП».
Українська Православна Церква Московського патріархату на початку року подала в суд на Міністерство культури України. Скажімо прямо, УПЦ МП подала в суд на державу Україна, бо міністерство є урядовою структурою цієї держави. Вперше за роки свого існування керівництво УПЦ МП не лише координує свої дії з Москвою, не лише їздить скаржитися до Європи, але й подає позов на власну державу. Ця справа була б нікому не цікавою, надто вже низький авторитет УПЦ МП, але її московські куратори надали їй максимального звучання та інформсупроводу.
Ази знань по інформатаках говорять, що кілька публікацій негативного змісту з різницею в два-три дні – це є перші ознаки спланованої акції. Ну посудіть самі.
Російський чи то шпигун, чи то агент впливу, за яким я спостерігаю з 2014-го року (стовідсотково - одне з двох), нещодавно звільнений з урядового відомства (три роки працював на благо не відомо якої вітчизни – нормально?), якому (за нашими джерелами) довго платила митрополія УПЦ МП (цікаво: росіяни йому гроші передавали з Москви, чи він продавав церкву УПЦ МП, отримуючи гроші з наших з вами пожертвувань) – після звільнення терміново перекваліфікувався в експерти. Він почав давати інтерв'ю. Дає переважно на маловідомих ресурах, помічених у розміщенні сірої, чорної та іншого роду джинси. Каже в інтерв'ю, мовляв, Мінкультури знищує УПЦ (МП). Ім'я «експерта» не називаю, щоб не підвищувати йому рейтинг і не виводити з нішевих "ігспєртов" у рейтинг серйозних опонентів. Ви оцініть ситуацію! Колишній чиновник працює проти уряду, проти країни, проти єдності церкви. І йому – нічого. Ні від кого. Які «гоніння», я просто захоплююся нашою великодушністю!
Йдемо далі. На цьому не зупинилося. Далі активізувався офіційний ресурс Російської православної церкви. Офіційне медіа Моспатріархії заявило, що Міністерство культури України координує «антицерковну діяльність одного з українських телеканалів». Із глибокою поінформованістю щодо нашого законодавства ресурс Моспатріархії відстоює права своєї «української дочки». Тобто – саме Міністерство культури є головним об'єктом нападок та винуватцем проблем.
Тепер про суть нападок та вектор «гонінь» дуже спрощено. Зрозумівши, що у основній масі священики не можуть бути провайдерами московської пропаганди (дехто не хоче, дехто розуміє, що цього не сприймуть ані громадяни, ані ветерани, ані правоохоронці), зрозумівши, що перехід парафій зупиняти все важче («канонічність» – хороша приманка, але підростає молодь, яка не боїться «немосковської безблагодатності», й українські священики бачать, як падає каса), Москва вирішила піти юридичним шляхом закріпачення парафій та «мертвої прив'язки” церковних будівель до столичного церковного начальства.
Є така штука - статут парафій. Фактично – установчий документ парафії, де йдеться, у тому числі, про право вірян приймати рішення, про храмові приміщення, про свободу вірян та самого священика. Митрополія УПЦ МП вимагає реєструвати нові статути (установчі старі на нові документи) абсолютно підпорядковуючи собі парафії, позбавляючи мінімальної свободи саму громаду. Одним словом, якщо держава почне реєструвати такі статути, як хоче керівництво УПЦ МП, – це означає АБСОЛЮТНУ ПОВНУ передачу права власності усіх парафій управлінням єпархій УПЦ МП, яка де факто зараз керується Москвою. Статут, на якому вони наполягають, – майже точна копія статуту РПЦ. Парафія не може заявити ніяких прав на майно. Збори громади відбуваються за участі всіх членів парафії і вважаються дійсними тільки за стопроцентної участі. Якщо хтось хворий, то захід не відбувається, вважається не дійсним. На рішення парафії повинна бути повна згода кожного члена. Парафія визначає виключне право за управліннями єпархій розпоряджатися культовими будівлями.
Зараз ситуація виглядає поставленою на паузі. Дату наступного засідання суду ще не озвучено. Не виключені корупційні ризики для рішення, адже в Україні до недавнього часу церковним питанням опікувався Вадим Новінський. А він не жаліє грошей на лобіювання «московізації української церкви». Як написав про нього один із ресурсів сепаратистських анклавів – «Вадім Ісповідник».
Взагалі, спостерігаючи за ситуацією нинішнього року. А підсумки 2016-го року ми писали тут, можна з сумом констатувати наступне.
Конфлікт, який роз'ятрює Москва між державою Україна та церквою – розвивається. Судовий позов церкви проти міністерства (вважай, проти власної країни) – це таки новація. Авторитет церкви падає, хоча здавалося, що нижче вже нема куди. Українські медіа продовжують друкувати цикли матеріалів, присвячені деструктивній та антиукраїнській діяльності Кирила Фролова, який позиціонує себе лобістом православної ідеї та політтехнологом, а ще комунікатором РПЦ та УПЦ МП. А колоцерковні ресурси УПЦ МП, в свою чергу, шукають найменший привід для публічної зневаги щодо УПЦ КП. Більше того, об'єднавчі ініціативи прем'єр-міністра В.Гройсмана та поїздка до Вселенського патріарха викликали ядучі коменти цих ресурсів. Потужна, красива, освічена, перспективна церква все глибше занурюється у кризу.