У селі Безуглівка Ніжинського району, що на Чернігівщині, попри перехід громади з УПЦ МП до ПЦУ, місцевий священик і настоятель Свято-Михайлівського храму Ярослав Соболевський не віддає ключів від церкви. Він продовжує там правити, хоча вже призначили нового настоятеля.
Про це Суспільному повідомили жителі села, які звернулися до журналістів.
Як розповідає місцева жителька Катерина Мазур, з вересня минулого року їхня релігійна громада почала оформлювати необхідні документи, щоб перейти до Православної Церкви України.
"Ми зробили загальні збори релігійної громади. Було понад сто людей — парафіяни цієї церкви. І всі одноголосно проголосували за те, щоб перейти до Православної Церкви України. Взагалі не було жодного голосу проти, єдине, що там були люди, які утрималися", — розповіла Катерина Мазур.
Жінка каже, у січні цього року їм прийшло від Чернігівської єпархії ПЦУ офіційне погодження на перехід. А 28 січня місцеві жителі отримали розпорядження від начальника Чернігівської ОВА, в якому йдеться про перехід Свято-Михайлівського храму до ПЦУ.
"З лютого ми почали реєстрацію. Реєстрацію церква пройшла, тобто за всіма законами це вже Православна церква України. Але справа в тому, що Ярослав Федорович — це настоятель храму, він просто не віддає ключів. У нас є призначений Чернігівською єпархією священнослужитель, але справа в тому, що нас просто не пускають", — розповідає Катерина Мазур.
За її словами, їхня релігійна громада неодноразово зверталась до Ярослава Соболевського з проханням віддати ключі від храму. Проте, каже жінка, він не йде на контакт й ігнорує людей.
"Він продовжує правити в цьому храмі, попри те, що кілька разів ми викликали поліцію. Але поліція, на жаль, не може повпливати на такі питання, як релігія. І плюс до цього всього у нас було дуже багато поховань воїнів, саме з нашої громади. Жодного разу жодного воїна тут, на жаль, не відспівали. Воріт не відчиняли, коли привозили військових".
Інша місцева жителька Олена Олійник — мати загиблого військовослужбовця Ярослава Олійника. Розповідає, її син — доброволець, воював з 2014 року. Вона неодноразово приходила до місцевого храму, щоб помолитись.
"Я побула на службі, а потім звернулась до настоятеля Ярослава Федоровича, щоб запитати, як мені правильно подати сорокоуст за сина. На що він мені відповів: "Краще б ти сина до в'язниці відправила, ніж на війну". Я нас цих словах ледь не зомліла", — пригадує Олена.
Жінка каже, що її син загинув 2023 року. Впродовж 14 місяців його вважали зниклим безвісти. Йому було 33.
"Коли мою дитину привезли до рідного села, Ярослав Федорович навіть не вийшов, щоб на колінах віддати шану воїну. Не відчинив воріт. Коли я попросила, щоб подзвонили у дзвони, він нічого не зробив", — розповіла Олена Олійник.
Суспільне звернулось телефоном по коментар щодо цієї ситуації до Ярослава Соболевського. Він стверджує, що до нього жодного разу ніхто не звертався.
"Як я можу віддати ключі, коли до мене ніхто не звертався? Про перехід я від вас вперше чую. Я знаю, що були збори. Громада Української православної церкви ці збори залишила. Ми вийшли з зали, тому що це все було несправедливо: робили, що попало. І залишилися такі люди, яких, мабуть, за життя в церкві не було. Голосувала громада села, а не релігійна громада", — розповів священнослужитель.
Ярослав Соболевський каже, що вже понад 40 років він є настоятелем Свято-Михайлівського храму у селі Безуглівка. За його словами, він за цей час жодного разу нікому не перешкоджав відвідувати храм. Також священик зазначив, що ніколи не відмовлявся від вшанування та відспівування загиблих українських військовослужбовців.
"Це все брехня. Ніхто не звертався до мене. Звісно, я б хотів, щоб вони всі живі, здорові повертались. Щоб вони повернулися з перемогою до нас. Але, якщо така необхідність, ми ніколи не відмовлялись і не відмовляємся", — сказав Ярослав Соболевський.
Місцева жителька Катерина Мазур каже, на Великдень вони запросили на освячення до них у село настоятеля собору Всіх Святих з Ніжина, військового капелана Сергія Чечена.
"Ми хотіли показати Ярославу Федоровичу, що люди йдуть до Православної церкви України, а не до них. Прийшли люди не тільки з нашого села, а і з навколишніх сіл також. Загалом понад 150 людей. Це показує, що люди хочуть ходити до української церкви й ми маємо на це право!", — сказала Катерина.