У селищі міського типу Коротичі під Харковом у суботу 19 жовтня 2019 р. Релігійна місія «Карітас-Спес» у межах проекту «Надія» урочисто відкрила третій дім для самотніх матерів. Це дім для матерів із дітьми, у якому вони будуть мати не лише захист та опіку, але також отримають шанс розпочати нове життя.
У селищі міського типу Коротичі під Харковом у суботу, 19 жовтня, Релігійна місія «Карітас-Спес» у межах проекту «Надія» урочисто відкрила третій дім для самотніх матерів. Це дім для матерів із дітьми, у якому вони будуть мати не лише захист та опіку, але також отримають шанс розпочати нове життя.
Проект «Надія» працює в Коротичі вже вісім років, повідомляє Credo. Перший будинок відчинив свої двері для потребуючих жінок ще 2011-го. У цьому в партнерстві з організацією «Деполь Україна» сестри створили всі умови для того, щоб мами могли зберегти дітей, навчилися базових навичок догляду за дитиною, ведення домашнього господарства, отримали досвід соціалізації, а також духовну, психологічну та юридичну підтримку. У 2016 році Релігійна Місія РКЦ в Україні «Карітас-Спес» за підтримки жертводавців із-за кордону придбала будинок для другого етапу проекту, а третій будинок проекту «Надія» був придбаний минулого року на кошти, зібрані в межах акції «Папа для України».
"Все починалося з будинку для мам у кризовій ситуації. Це були переважно дівчата, з якими я працювала на вулицях Харкова, ще коли вони були дітьми, — розповідає сестра Рената зі згромадження Малих Місіонерок Милосердя, яка опікується разом із двома своїми співсестрами усіма будинками проекту «Надія». — І ось вони почали народжувати. І щоб не було наступного покоління дітей вулиці, з’явилася ідея такого дому. Всі жінки, які до нас потрапляють, приходять за скеруванням соціальних служб, із якими ми співпрацюємо. Будинок самотньої матері — наш перший дім. Він функціонує вже дев’ятий рік. Ми охопили допомогою понад сто жінок і більше ніж сто дітей. Це жінки, які насправді не мали куди йти і були нікому не потрібні. У нас вони теоретично можуть перебувати не більше ніж рік. Але ми кожний випадок розглядаємо індивідуально і намагаємося допомогти відповідно до потреб кожної жінки. Буває, що жінка залишається у нас і півтора роки, а буває — лише тиждень, бо чоловік опам’ятається, побачить дитину і забирає їх додому".
"Бувають ситуації, коли жінка справді не може ще поки давати собі раду самостійно і потребує підтримки. Так народилася ідея другого дому. Дому, в якому жінки могли би вчитися більш самостійного життя. Дуже часто це єдине місце за все їхнє життя, де вони можуть нормально жити й побачити перед собою якусь перспективу. Саме тому цей проект ми назвали «Надія». Тут жінки вчаться радити собі з життям та дітьми й можуть залишатися до десятого року життя дитини. Сюди вони потрапляють лише після першого дому, в якому вчаться базових речей, і тоді переходять сюди. Тут уже кожна має свою кімнату, але спільну кухню та ванну. Вони вже самі розпоряджаються коштами, самі все готують, купують для себе, дбають самостійно про свої потреби і самі займаються дітьми", — пояснює сестра Рената. — Часто нам здається, що ці жінки зовсім не готові до самостійного й відповідального життя. Коли вони із кризового дому переходили сюди, нас охоплював страх, що це буде дуже важко. А дівчата нас просто вражають! Чудово дають собі раду з дітьми, знаходять роботу. Їм просто потрібна підтримка і місце, де вони зможуть стати на ноги".
Крім надання даху над головою та матеріальної допомоги, сестри ставлять собі за мету перш за все показати їм любов Бога, дати відчути, що Бог їх любить і вони не самі й ніколи не будуть самотніми.
"Ми хочемо показати їм, що вони героїні, бо попри всі негаразди залишили дитину і турбуються про неї. А Бог турбується про них. Ми утримуємо контакти з усіма жінками, які були у нас, і вони знають, що завжди можуть до нас прийти й отримати допомогу та підтримку. Тут їхній дім. Більшість із них не мають мами і їм немає куди повертатися, тому вони приходять до нас. Тут їх ніхто не буде осуджувати чи зневажати", — розповідає сестра Рената.
На сьогодні в центрі опікуємося 22 жінками. Місць уже бракує, а тому всі так чекали на третій дім.
Промотором справи став єпископ почесний президент «Карітас-Спес», коад’ютор Одесько-Сімферопольської дієцезії, Апостольський адміністратор Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ Станіслав Широкорадюк, який добре ознайомлений зі справами у центрі "Надія". "Він знає історію кожної жінки, яка тут є, знає на ім’я кожну дитину. Коли він приїжджає, то діти біжать йому назустріч із відкритими обіймами. Саме завдяки його наполегливості знаходяться кошти та добродії, які допомагають нам утримувати цей проект", — розповідають сестри.
Святу Месу з нагоди відкриття та освячення будинку, який відтепер має назву «Дім святого Йосифа», звершив Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті.
У проповіді під час Меси архиєпископ Клаудіо наголосив на тому, як важливо в сучасному світі, що робить ставку на індивідуалізм та особисту вигоду, дооцінювати зусилля тих, хто хоче і творить добро заради інших. Нунцій звернув увагу на працю черниць, які своєю турботою, служінням і щоденним трудом показують потребуючим лик Господній, бо людина створена для любові й гідна того, щоб жити в обіймах Божих; а також на зусилля благодійних організацій та представників влади, які хочуть долучатися до проектів, спрямованих на допомогу тим, хто у цьому світі найменш захищений: жінок та дітей.
Єпископ Широкорадюк на завершення богослужіння подякував усім, хто долучився до появи «Дому святого Йосифа» — благодійним організаціям, представникам місцевої влади та дипломатичного корпусу, усім священникам та черницям, усім, кому небайдужа доля жінок у кризових життєвих обставинах:
— П’ять років тому я би не повірив, що все буде так, як сьогодні. Бог дав мені навіть те, про що я не наважувався просити. Свята Анна просила в Бога дитину, а Бог їй дав Матір нашого Спасителя. Бог дає нам набагато більше, ніж ми просимо. Треба тільки зважитися це прийняти. Так вчинили жінки, якими опікується наш проект «Надія». Вони наважилися прийняти життя, заслуговують на повагу і є тими, хто заслуговує на нашу опіку. І ми будемо робити для них все, що в наших силах.