Біля села Велика Верещиця, що поруч з Яворівським полігоном, стоїть розбомблена, розтрощена та обгоріла церква святого Михаїла. Колись тут неподалік жили люди, та за наказом Сталіна, аби зробити найбільший в Європі полігон, у 1940 році відселили аж 170 сіл.
Біля села Велика Верещиця, що поруч з Яворівським полігоном, стоїть розбомблена, розтрощена та обгоріла церква святого Михаїла. Колись тут неподалік жили люди, та за наказом Сталіна, аби зробити найбільший в Європі полігон, у 1940 році відселили аж 170 сіл. А церкву віддали артилеристам та танкістам під мішень. Таким чином радянська влада хотіла знищити у солдатів страх перед Богом, повідомляє ЗІК.
«У селі Велика Верещиця жили п’ять тисяч осіб. Храм був найбільшим в околиці. Його збудували ще у 1927 році, а освячував її сам Андрей Шептицький», – переповідає історію церкви настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Верещиця отець Іван Ревуцький.
Радянська влада, якій і завдячує своїми розмірами полігон, стерла з землі будь-які ознаки колишніх сіл. Окрім церкви Михаїла, через обстріли назавжди зникли ще 12 церков. Та храм у Великій Вишеньці нищили повільно і з особливим цинізмом. Церква служила для солдатів мішенню. Об’єкт комуністи обрали не випадково. Одного разу, коли вже впали куполи, нагнали солдат і зробили нові, бутафорні, аби танки та гармати цілились саме у храм. У такий спосіб вчили потрапляти у ціль і вбивали страх перед Богом.
Обстріли припинилися із здобуттям Україною незалежності. А з 2007-го року у храмі почалися роботи з розчищення приміщень. Участь тоді брали парафіяни, священнослужителі та військові. Відтоді тут відбуваються молебні. Зараз церкву і надалі використовують військові, однак лише для тактичних навчань. Поблизу храму стріляють холостими і вже 24 роки діє заборона на обстріл його з важкої техніки.
«У них вже є почуття святості. Всі ми ходимо під Всевишнім і знаємо, що можна робити, а чого – ні. А полігон є полігон, і він мусить бути», – вважає волонтер Юрій.
Мистецтвознавці переконані, що на полігоні відновлювати таку церкву потреби немає. А от її руїна – це нагадування прийдешнім поколінням про жахіття тоталітарного режиму. Проте, потрібно докласти зусиль, аби зберегти храм від подальшого руйнування.
«Кожен камінь, кожна цеглина нехай лежить, як лежить. Їх не треба зносити на одну купу. Потрібна глибока консервація. Навіть якщо проросте трава, це буде символом, що природа бере своє. Природа, вона від Господа», – вважає Народний художник України, реставратор Мирослав Откович.
Згорблена та скалічена церква нині справді вимагає порятунку. Те, що не встигли зробити вибухи снарядів, з часом може довершити стихія: дощ, сніг та вітер. Тож зараз громада довколишніх сіл, під проводом отця Івана та волонтера Юрія, шукає підтримки меценатів, які б допомогли зберегти зруйнований храм.