Сесійні засідання відбулися 14 червня 2018 у Відкритому православному університеті — на території Національного заповідника «Софія Київська». Модерував зустріч ректор ВПУ о. Георгій Коваленко. Організатори семінару — Інститут екуменічних студій Українського католицького університету та ВПУ — розділили засідання на 2 сесії.
Цьогоріч Київ удруге приймав Міжнародний семінар Українського християнського академічного товариства. Робота семінару відбулася в рамках ХІ Екуменічного соціального тижня «Молодь. Віра. Покликання» і присвячений він був темам міжконфесійних шлюбів та православно-католицького діалогу, інформує «Православіє в Україні».
Сесійні засідання відбулися 14 червня 2018 у Відкритому православному університеті — на території Національного заповідника «Софія Київська». Модерував зустріч ректор ВПУ о. Георгій Коваленко.
Організатори семінару — Інститут екуменічних студій Українського католицького університету та ВПУ — розділили засідання на 2 сесії.
Першу частину було присвячено «Екуменічним викликам мішаних подруж». Її відкрив доповіддю о.Ален Мостер, доктор богослов’я, викладач факультету католицького богослов’я університету Марк Блок у Страсбурзі (Франція).
Стосовно проблем мішаних подруж о. Ален розповів як про досвід Франції, так і Німеччини. У Франції одні пари щонеділі почергово відвідують то католицькі, то протестантські богослужіння. У Німеччині, де є велика кількість мішаних шлюбів, у багатьох парафіях увійшло у звичай причащати обох членів мішаних католицько-лютеранських подружніх пар без будь-яких зобов’язань. Аби узаконити цю ситуацію, німецькі єпископи уклали текст, який дозволяє подібну практику. Але з’явилися голоси «проти». Питання і досі залишається відкритим…
Протопресвітер Богдан Матвійчук, православний священик УПЦ з Великої Британії (Константинопольський Патріархат) говорив про «Мішані подружжя української православної діаспори» та про «Погляд з православної діаспори на православно-католицькі відносини». Під час своїх доповідей о. Богдан розповів про те, що православних вірян у Великій Британії небагато. 86% поселень складали греко-католики із Західної України, 14% — православних з Волині. Основна кількість християн — це були парафіяни католицької церкви. Багато нових вірян приходить, але православним дуже зашкодила асиміляція. Є собор в Лондоні, п’ять церков по теренах Британії, які православні зберігають, як можуть. На Великдень до собору на Бонд-стріт (собор Пресвятої Родини, УГКЦ — ред.), приходить 11 тис., а до собору св. Преображення — 3 – 3,5 тис. — посвятити паску.
У другій частині, присвяченій «Перспективі православно-католицького зближення», о.Іван Дацько, президент Інституту екуменічних студій УКУ УГКЦ, доповів про «Результати нарад координаційного комітету міжнародної православно-католицької богословської комісії, що відбулися в м.Іракліон на о.Крит у Греції» і наголосив:
«Ми маємо розмовляти один з одним — католики із греко-католиками, католики з православними, говорити треба з усіма. Нині, нарешті, після століть суперечок, поважна частина християн бачить, що треба розмовляти один з одним, порозумітися, примиритися, простити, а потім шукати шляхи до єднання. Але це не є короткий процес. Роз’єднання тривало 1000 років. Екуменічний рух показує, що тільки через діалог, через розмову, а потім з примиренням і прощенням, позитивною розбудовою можна працювати над кращим майбутнім, об’єднаною церквою. Але, шануючи різнорідність. Єдність не означає однообразність. Ми можемо бути різних обрядів, культур, світоглядів, але в основному зберігаємо ту саму віру, ті самі заповіді, те саме моральне життя. До того прагнемо. Але шлях є непростий, некороткий».
Завершив роботу секції виступ Апостольського нунція в Україні архиєпископа Клаудіо Гуджеротті. Він звернув увагу на об’єднавчий процес, який зараз йде між православними Церквами України: «Технічне розв’язання, яке зможе гарантувати томос, буде, ймовірно, несподіваним. Але, мені здається, замість того, щоб думати про есхатологічне зацікавлення, кожен думає, як зберегти своє крісло, незалежно від того, якої форми набуде нове об’єднання… В еклезійному богослов’ї ми можемо уявити, про що нас просить Євангеліє. Але уявляти, що може зробити політична чи церковна влада, — це щось зовсім інше. І еклезіолог, який займається цими питаннями, може просто загубитися цьому. Тому тут богослови мовчать, а говорять політики».