У Папському східному інституті в Римі протягом 9-10 листопада проходила Міжнародна наукова конференція до 300-ліття Замойського Собору «Кодифікуючи традицію: Замойський Собор Київської митрополії (канонічні джерела, унійне богослов’я та культурно-релігійна програма)». Із вступною промовою на конференції виступив Глава УГКЦ.
Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Організаторами конференції виступив Український католицький університет, Папський східний інститут та Католицький університет Америки за підтримки Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів.
Науковий захід відбувся під патронатом Патріарха УГКЦ та за участю дослідників з України, Австрії, Італії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, США та Угорщини.
Блаженніший Святослав, який під час урочистого відкриття конференції у Східному інституті виступив перед академічною спільнотою із вітальним словом, окреслив у своїй промові духовні та академічні напрямки на початок роботи конференції.
Замойський Синод, що відбувся з 26 серпня по 17 вересня 1720 року під головуванням Київського митрополита Лева Кишки, на його переконання, був особливою подією, моментами контроверсійною, яка вплинула на подальшу долю УГКЦ та інших Східних Церков.
Під час виступу Глава УГКЦ анонсував презентацію окремого тому із серії «Київське християнство», у якому для усіх охочих стануть доступними документальні джерела, пов’язані з цією подією. Ці джерела розповідають, про що саме йшла мова під час Замойського Собору.
«Безперечно, Замойський Синод – це один з Синодів, що виявив внутрішню однодушність, одностайність і навіть однообразність Церкви, якій ми можемо навіть сьогодні позаздрити. Ми б так хотіли сьогодні мати належно підготовленні поважні літургійні книги, бути здатними до серйозного формування структур нашої Церкви, відповідно до сучасного історичного розвитку. Читаючи ці джерла, ми надихаємося відважністю, мудрістю, а також працьовитістю і фаховістю всіх, хто брав у цьому участь. Зі свого боку, маю враження, що навіть Апостольська Столиця вчилася, як ставитися до великої Східної Католицької Церкви в період конфесіалізації Західного і Східного християнства, його синодальної дороги. Адже соборування, яке відкрилося на Замойському Соборі, виходило за звичні рамки», – зазначив Глава Церкви.
Глава УГКЦ привітав учасників конференції з її початком. «Сподіваюся, що цей захід дозволить нам по-новому відкрити подію Замойського Собору, який був заідеологізований. Часто сприймаємо його як момент латинізації через зміну сакраментальної дисципліни. Подивімося на цю подію в її контексті і звідти справді зможемо, на мою думку, багато чого навчитися», – додав Блаженніший Святослав і подякував усім доповідачам, які зголосилися представити свій науковий доробок під час цієї конференції.
З вітальним словом до наукової спільноти звернулися також: о. д-р Давид Назар, ректор Папського східного інституту (Рим), о. д-р Богдан Прах, ректор Українського католицького університету (Львів), та о. д-р Марко Морозович, декан школи теології і релігійних студій Католицького університету Америки (Вашингтон).
Ректор Папського східного інституту у своєму слові подякував усім учасникам конференції, які, за його словами, допомагають Східному інституту в Римі виконувати його місію.
«Нехай через цю конференцію Церква стане знаком примирення для світу, який потребує надії і звільнення від страхів», – сказав він.
Ректор УКУ у своєму слові про організаційну структуру Замойської реформи подякував організаторам конференції, привітав дослідників та доповідачів.
«Я переконаний, що в цій натхненній науковій дискусії покійний професор Скочиляс є між нами і радіє, що ми продовжуємо його працю», – сказав о. д-р Богдан Прах.
У своєму виступі о. д-р Марко Морозович наголосив на важливості уваги Блаженнішого Святослава у дослідженні цієї тематики.
Відтак д-р Ірина Скочиляс, дружина покійного професора, представила програмну доповідь конференції д-ра Ігоря Скочиляса «Еклезіальна, історична і культурна пам'ять уніатів (греко-католиків) про Замойський Синод», що стала останнім науковим великим його текстом.
Дослідження покійного професора складається з таких тез: реформа Іраклія Лісовського кінця XVIII ст., переслідування в Російській імперії (1772-1875), обрядовий рух у Галичині ХІХ ст., «Візантійський поворот» Андрея Шептицького та літургійна реформа Римської курії, «Цивілізаційна дискусія» між «восточниками» і «західниками» міжвоєнного періоду, унійна традиція Замойського собору в діаспорі та в незалежній Україні.
«У 2020 році минуло 300 років відтоді, коли в сучасному польському місті Замостя упродовж 26 серпня – 17 вересня 1720 року проходив знаменитий собор Київської унійної митрополії, що зібрав майже 150 представників українсько-білоруської духовної еліти на чолі з митрополитом Левом Кишкою. Цей другий в історії Унійної Церкви провінційний Собор відбувався в епоху розквіту культури бароко і поширення ідей Просвітництва, невдовзі після підпорядкування в 1686 році Київської православної митрополії Московському Патріархату та поразки Івана Мазепи під Полтавою 1709 року.
Замойський Собор уперше з часів Берестейської унії запропонував широку єрархічну програму реформування організаційних і пастирських структур Руської Церкви, що перебувала в єдності з Римським Апостольським Престолом. Іншим завданням Собору 1720 року стала рецепція тогочасного римського канонічного права і посттридентського богословʼя та пошуки діалогічної рівноваги між католицькою ідентичністю Київської унійної митрополії та її слов’янсько-візантійською (передовсім літургійною) спадщиною. Аж до кінця XIX ст. рішення владик у Замості визначали тотожність Греко-Католицької Церкви та її душпастирські засади інкультурації Слова Божого для величезних просторів Східної й Центрально-Східної Європи, де впродовж XX ст. на руїнах колишніх імперій і тоталітарних режимів постали незалежні Білорусь, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Росія та Україна», – писав у своєму дослідженні професор д-р Ігор Скочиляс.