Яким буде патріарший Собор УГКЦ?
Навколо патріаршого Собору Української греко-католицької церкви, який мав би стати кульмінаційною подією у відзначенні 400-літнього ювілею Берестейської унії, точаться гострі дискусії і клуботяться найрізноманітніші чутки. Тому ми вирішили запропонувати увазі наших читачів інтерв’ю з деканом Дрогобицьким Самбірсько-Дрогобицької єпархії отцем-магістром Мироном Бендиком. Питання ставив Мирослав Маринович.
М. М. Всечесний отче, журнал «Патріярхат», що виходить у Нью-Йорку, висловлює припущення, що Собору взагалі може не бути...
о. М. Б. Як випливає з рішень Синоду єпископів УГКЦ у Римі (1995 р.), Собор нашої Церкви розпочнеться 6 жовтня цього року. Сумніви в журналі «Патріярхат» були висловлені перед цим Синодом.
М. М. Собор розпочне роботу в рік двох ювілеїв. Куди, на Вашу думку, буде спрямований погляд Собору — в минуле чи майбутнє?
о. М. Б. Справді, цього року маємо два ювілеї — радісний і сумний. Радісний пов’язаний з відзначенням 400-річчя Берестейської унії, сумний — з 50-рїччям Львівського псевдособору, коли під тиском органів безпеки було розгромлено Церкву. Однак скликання Собору — не від ностальгії за минулим. Мусимо на ньому виробити власне бачення майбутнього й місця в ньому нашої Церкви.
М. М. Що таке Собор Церкви? Які його повноваження? Чи є його рішення обов’язковими для виконання?
о. М. Б. Згідно з каноном 140 Кодексу канонів Східних Церков, «Патріарший Собор є дорадче зібрання всієї Церкви, очолюваної Патріархом, яке надає допомогу Патріархові й Синодові єпископів патріаршої Церкви у полагоджуванні справ більшої ваги». Звідси випливає, що Собор має консультативне значення, даючи ієрархії Церкви змогу краще зорієнтуватися в тому, як Церква сприймає ті чи інші проблеми. Звичайно пропоновані Собором розв’язання проблем є для ієрархії «вокс популі» — голосом Народу Божого і, безперечно, впливають на прийняття відповідних рішень.
М. М. Як виглядатиме представництво на Соборі?
о. М. Б. Згідно з каноном 143, учасниками Собору будуть усі єпископи, протоігумени монаших чинів, ректори церковних навчальних закладів. Кожна єпархія буде представлена двома священиками (світський та ієромонах) і двома мирянами. Очевидно, єпархіальне представництво не обмежиться тільки єпархіями України.
М. М. Скільки триватиме Собор?
о. М. Б. Канони не встановлюють певних часових рамок, вони лише зазначають, що патріарший Собор повинен відбуватися не рідше одного разу на п’ять років.
М. М. Чи не замало одного питання на рік? Журнал «Патріярхат» висловлює побоювання, що Собор спеціально затягуватимуть...
о. М. Б. Справді, на осінню сесію винесено розгляд лише одного питання — про місце УГКЦ у Вселенській Церкві. З цього питання наша передсоборна комісія отримала робочий текст, зауваження щодо якого маємо в певний термін подати до секретаріату Собору. Гадаю, що буде великим досягненням Собору, якщо осіння сесія схвалить і прийме узгоджений текст. А думаю так тому, що осіння сесія буде першою й певною мірою експериментальною. Вона дасть змогу учасникам Собору набути необхідного досвіду і спланувати подальшу працю. Не зовсім розумію думку щодо «затягування» Собору; не поділяю і протилежної — щодо необхідності «пришвидшення». Мені здається, що найгіршими для навколособорної атмосфери можуть бути штучно роздмухуваний ажіотаж чи дії різних «груп тиску», маніфестації тощо. Все це — від дотеперішнього браку культури й невміння вести діалог.
М. М. Ходять чутки, що Папа Римський приїде нинішнього року в Україну. Чи буде це пов’язано з відкриттям Собору?
о. М. Б. Думаю, що чутки так і залишаться чутками. Президент Л. Кучма минулого року заявив про неготовність України до приїзду папи. Цього достатньо для мислячої людини.
М. М. Де відбуватимуться засідання Собору? Як виглядатиме його типовий робочий день?
о. М. Б. Дотепер церковні синоди відбувалися в соборі святого Юра у Львові, тому можна говорити про існування певної традиції. Щодо розкладу й порядку проведення засідань ми будемо поінформовані статутом або правильником Собору. Досі він ще не з’явився друком, сподіваємося цього найближчим часом.
М. М, Якою Вам, отче, бачиться участь мирян — як на етапі підготовки Собору, так і під час його проведення? Чи будуть його документи оприлюднюватися?
о. М. Б. Вважаю саму можливість участі мирян у Соборі величезним для них шансом. Інше питання, як вони його використають. Я вже інформував про діяльність єпархіальної передсоборної комісії і запрошував усіх бажаючих зголошуватися до співпраці. Вона може полягати в поданні пропозицій стосовно проблем, що їх, на думку мирян, слід було б обговорити на Соборі, а також в участі в роботі над документом про місце УГКЦ у Вселенській Церкві. На Соборі миряни матимуть і в обговоренні, і у схваленні такий самий голос, як і владики та священики. Відповідь на запитання про ступінь відкритості Собору не належить до моєї компетенції. Особисто я вважаю, що Собор тільки виграє, коли представники засобів масової інформації отримуватимуть вичерпні комюніке про все, що відбувається. В іншому разі громадська думка живитиметься чутками й здогадами.
М. М. Чи буде розглядатися на Соборі справа порозуміння між українськими церквами?
о. М. Б. Порозуміння є надзвичайно складною проблемою. На Соборі вона, безперечно, розглядатиметься. Я тільки не впевнений, чи вдасться це зробити вже на першій сесії, бо питання вимагає такої ж ретельної підготовки, як і те, що подане зараз. У всякому разі, напевно, вже цього року представники українських церков отримають на Соборі статус спостерігачів. Сподіваюсь, що це буде не формальна присутність, а реальний крок до майбутнього порозуміння.
М. М. Чого очікує Церква від свого Собору?
о. М. Б. Порозуміння. Насамперед внутрішнього, всередині Церкви, щодо перспектив місії Церкви серед свого Народу. А також зовнішнього, міжцерковного, як шляху до єдиної Церкви святого Володимира, котра згуртувала б усіх дітей України. А ще — накреслення шляхів до побудови партнерських відносин з церквами як Заходу, так і Сходу, щоб прийти з ними усіма до молитовного та євхаристійного єднання. Це — великий і складний шлях. Собор може й повинен рішуче його започаткувати.
Людина і світ. — 1996. — №4. — С. 43-44.