На Рівненщині злодії через рік після пограбування підкинули у храм вкрадене

На Рівненщині, у селі Рачині Дубненського району, пограбували місцевий 90-річний храм Свято-Казанської ікони Божої Матері. Злодії забрали і церковне майно, й особисті речі священика. Але  через рік самі майже все повернули.

Про це повідомляє “Високий Замок”.

У вересні 2014 року храм перейшов у лоно Української Православної Церкви тоді ще Київського Патріархату. На­стоятелем церкви став митрофорний прото­єрей Володимир Стіньо.

У храмі зберігалися військові на­городи місцевого жителя Івана Волошина. Він у роки Першої світової війни отримав ме­даль “За відвагу”, був кавалером трьох орде­нів Георгіївського хреста. Після його смерті роди­на пожертвувала ці нагороди для церкви. А 27 вересня 2014 року, на свято Воздвиження Чесного і Жи­вотворчого Хреста ордени та медаль зникли.

Разом з нагородами злодії винесли й два напрестольні хрести, наперсний хрест з при­красами, яким був нагороджений настоятель, дарохранительницю та євхаристичний набір для причастя.

Поки поліція взялася шука­ти злодіїв, люди вирішили обладнати храм сигналізацією. Підключили тихенько, без роз­голосу, й до вечора попався новий злодій!

— Вліз у церкву чоловік з Львівщини. Встиг тільки пожертви людські забрати. З тими гро­шима його й затримали, — розповідає о. Володимир.

Парафіяни сподівалися, що так само швид­ко вдасться знайти й зниклі напередодні речі. Та, виявилося, до попереднього пограбуван­ня цей злодій не мав жодного стосунку.

Минув рік. Знову громада стала сходитися на Службу Божу на честь свята Воздвиження. Паламар хотів відчинити бокові двері у церк­ві, та вони не піддавалися, — наче щось їх стри­мувало ззовні. Коли вийшли з церкви, побачи­ли пакет. Зазирнули всередину — а там лежали вкрадені хрести та інше церковне начиння.

— Це справжнє диво, — кажуть парафіяни. — Речі, певно, ховали у землі, бо латунь окисли­лася. Єдине шкода, георгіївські хрести додо­му не повернулися.

Люди припускають, що злодій встиг прода­ти військові нагороди, а після цього в його ро­дині посипалися лихо за лихом, тому й схаме­нувся, покаявся… Хоча як все було насправді, доводиться здогадуватись. Бо ж злочинця не впіймали.