На платформах «Суспільного» вийде документальний фільм-антологія «Капеланки. Молитва у пеклі» української режисерки Олени Кривенко.
Стрічка розповідає історії трьох капеланок, які працюють на передовій, підтримуючи військових у найважчі моменти життя, — Олени Легенчук, Марини Сердіченко та Олени Жевець. Про це інформує Divoche.media.
Олена Легенчук прийшла до віри через пережите домашнє насильство та внутрішнє спустошення, Марина Сердіченко — через волонтерство, а Олена Жевець обрала цей шлях після втрати чоловіка. Усі капеланки від початку війни проводять служіння, надаючи духовну підтримку військовим на фронті, в госпіталях, підтримують родини військових у тилу. Крім капеланського служіння, кожна з героїнь пережила особисту драматичну історію, яка зробила їх тими, ким вони є: жінками, дружинами, матерями, посестрами, військовослужбовицями, капеланками. Головні героїні стикаються з гендерною дискримінацією й упередженнями з боку деяких військових, які не готові бачити жінку в ролі духовного лідера. Проте їхня непохитна рішучість і здатність знаходити слова розради та натхнення поступово завойовують повагу й довіру солдатів.
«Ідея документального фільму “Капеланки. Молитва у пеклі” виникла як відповідь на запитання: “Чи може жінка бути капеланкою?”. Впродовж усієї стрічки три героїні демонструють своєю діяльністю, як змінились ролі жінки у нашому суспільстві після початку повномасштабного вторгнення. Я навмисно вирішила розповісти історії героїнь в окремих новелах, аби підкреслити значення служіння кожної та показати їхній внесок у капеланство, яке зовсім молоде у нашій країні. Я думаю, що через десятки років цей фільм стане свідченням того, як зароджувалось “жіноче капеланство” в Україні, а закладені паростки гендерної рівності проростуть у здорове суспільство, де всі мають рівні права», — зазначила режисерка фільму Олена Кривенко.
Олена Легенчук — протестантка, мати чотирьох дітей, до війни була фотографинею, писала книжки, малювала та жила з родиною в Іспанії. Після повномасштабного вторгнення вона як волонтерка приїхала до України допомагати військовим, а уже за кілька місяців стала позаштатною капеланкою.
Жінка щомісяця їздить в гарячі точки, щоб підтримати військових духовно. Також тисячі солдатів можуть молитися з нею і через соцмережі, адже Олена зареєструвалась в тіктоку, щоб будь-який військовий чи на передовій, чи в госпіталі, чи в тилу міг почути її підтримку і молитву.
«Багато військових казали: “Якщо ви не побоялися сюди приїхати, то нам точно вже нема чого боятися, бо ви з нами!”. І тоді я зрозуміла, що це моя місія. Я маю приїжджати, я маю служити військовим. Сьогодні це те покликання, куди мене кличе Господь», — згадує Олена.
Марина Сердіченко — євангелістка, болгарська мама, яка виховує трьох дітей. Разом із чоловіком ще до війни жінка відкрила школу та дитячий садок, якими керує й досі. З однодумцями заснувала благодійний фонд «Добрий самаритянин», який допомагає переселенцям. Після повномасштабного вторгнення Марина разом із чоловіком та дітьми почала займатись волонтерською допомогою і для військових: її доньки допомагають у фонді в Одесі, а син їздить із нею у гарячі точки з волонтерською місією.
Марина на своєму досвіді переконалася, що жінки можуть надавати допомогу, яку чоловіки не завжди здатні забезпечити: «Є дівчата, є хлопці, молоді дуже, вони в сини мені підходять. І вони не відкриються чоловікові так, як відкриються жінці. Жінка налаштовує до себе як мама, як сестра, як подруга».
Олена Жевець — протестантка, мати трьох дітей та бабуся. За плечима в Олени 20 років медичного стажу. Також працювала соціологинею, в пенітенціарній системі була капеланкою довічно ув’язнених. До 2016 року Олена займалася соціальною роботою із вразливими групами населення: допомагала нарко- та алкозалежним.
Служінням для військових Олена, як капеланка-волонтерка, займалась ще з 2017 року, а після повномасштабного вторгнення прийшла у військкомат як медикиня. Майже рік жінка прослужила з ротою охорони як солдатка і бойова медикиня. З 28 січня 2022 року офіційно перебуває на посаді в лавах ЗСУ.
Втративши багатьох своїх побратимів, зараз Олена як капеланка проводить служіння на похованнях, підтримуючи рідних загиблих героїв: «Капеланство для мене — це посвята Богу і людям до останнього мого життя».
Продюсеркою документального проекту виступила керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей «Суспільного» Анастасія Гудима.
«Це не лише розповідь про службу жінок-капеланок на передовій, а й важливе нагадування про те, як зміна гендерних ролей трансформує наше суспільство. У час війни жінки не просто підтримують захисників та захисниць, вони стають невіддільною частиною цієї боротьби. Цей фільм демонструє, що рівність — це питання не лише прав, а й можливостей, і жінки можуть робити величезний внесок у ті сфери, які ще донедавна вважалися суто чоловічими», — розповіла вона про головну мету фільму.
Прем’єра документального фільму-антології «Капеланки. Молитва у пеклі» відбудеться на телеканалі «Суспільне Культура» 20 вересня о 20.55, другий показ — 23 вересня о 9.35.
Також стрічку покажуть 21 вересня о 13.00 на ютуб-каналі «Першого», 21 вересня о 22.00 та 22 вересня о 13.00 — на телеканалах «Перший», «Суспільне Крим» та місцевих каналах «Суспільного».