Колись найбагатшу василіанську обитель на Поділлі планують зробити такою, якою вона була до комуністичних руйнувань. Одначе цьому заважає байдужість уже теперішньої влади — її небажання повернути увесь комплекс Церкві.
Ювілей — 350-річчя від заснування василіянського монастиря у Краснопущі на Тернопільщині відзначатимуть наступного року.
“Я ще коли прийшов сюди настоятелем (17 березня 2008 р. — прим. авт.) і глянув на стару фотографію монастиря, то одразу уявив, яким він був колись. З’явилася думка відновити усе після тих совєтських нищень”, — розповів настоятель Краснопущанського Свято-Іванівського монастиря о. Степан Романик, ЧСВВ, кореспонденту РІСУ Володимиру Морозу.
Частину монастиря досі займає Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат. Одначе це не стало на перешкоді відродженню бодай тієї частки обителі, яку церкві уже повернули. Ще у попередні роки віруючим вдалося відновити церкву: її комуністична влада перетворила на їдальню і клуб. У вівтарній частині храму діяла кухня… Тепер тут знову служать літургії.
“Наша парафія невелика — на 25 хат. Тож значну допомогу отримуємо завдяки тому, що до нас приїжджають вихідці з села. Із Золочева також приїжджає декілька родин. Знаходяться жертводавці”, — продовжує настоятель.
Відновлення обителі у Краснопущі може слугувати прикладом для багатьох інших релігійних громад України. Адже усі свої кроки настоятель узгоджує із органами містобудування, архітектури та охорони пам’яток.
“На всі роботи беремо дозволи, радимося з фахівцями. Наприклад, у грудні відновили два вікна у церкві, які були замуровані в часи радянської влади. Про їх первісний вигляд я дізнався за тріщинами і старими фотографіями. Проект на вікна виготовив архітектор Олександр Вендзилович, який будував церкву святих Володимира і Ольги у Львові. І цей проект затвердили в управлінні містобудування та архітектури Тернопільської облдержадміністрації. Уже цього року, у березні, монастир замовив ще два вікна”, — розповідає о. С. Романик.
У майбутньому — відтворення усіх вікон, завдяки чому церква набуде вигляду, ближчого до первісного. Причому ця робота дозволяє відкривати забуті елементи архітектурного комплексу святині. Приміром, минулоріч під час відновлення первісного вікна над входом у храм, робітники відкрили частини збережених розписів 1912 року.
“Церкву Різдва святого Івана Хрестителя розписував відомий художник Сергій Дідушенко. Досі не вдалося знайти жодної фотографії інтер’єру з розписами. Але вийшло так, що частина їх збереглася, коли за СРСР замуровували вікно над входом у храм. Тепер хотілося б реставрувати ці розписи, але бракує грошей. Може бути, що й в інших частинах церкви, під побілкою, є розписи. Та поки говорити про їх дослідження рано”, — пояснює настоятель монастиря.
Серед минулорічних відкриттів у Краснопущі — й вікно у вівтарній частині церкви, а також дві ніші на її фасаді. А кількома роками раніше уже у корпусі келій, біля вікон, виявили замуровані ніші.
“Їх призначення поки невідоме”, — каже о. С. Романик.
Головна краснопущанська святиня — старовинна ікона Матері Божої, копія Іверської Богородиці з гори Афон. Її також можна бачити у церкві. Але передати наступним поколінням отці-василіяни прагнуть усе. Тож навіть сторічні дерев’яні двері не замінили новими — фабричними. Їх теж реставрували…
“Хочеться якомога більше розповісти людям про це незаслужено забуте місце, яке колись називали другою Зарваницею. Хочеться відродити велелюдні відпусти…”, — підсумовує отець-настоятель.
До 350-річчя монастиря біля входу у церкву планують встановити пам’ятну дошку з цієї нагоди. Будуть і традиційні у таких випадках святкування. Також планують провести наукову конференцію, адже “білих плям” в історії Краснопущі, та й загалом Василіянського чину, — немало. Своєрідним доказом незнання історії цієї обителі та архітектурного комплексу XVIII-ХХ століть навіть фахівцями є те, що вона досі перебуває у статусі “нововиявленої пам’ятки”. Хоча цій пам’ятці набагато більше років, аніж незалежній державі Україна.
Довідка
Краснопуща — село і парафія у Бережанському районі. Її ще з XVII століття обслуговують отці-василіяни. У 1664 р. львівський єпископ Атанасій Желіборський благословив заснування тут монастиря, а власник довколишніх земель і майбутній король Речі Посполитої Ян Собєський видав відповідну фундацію. Обитель відзначалася людними відпустами, зразковим господарством і бібліотекою (детальну історію читайте тут). А втім, радянська влада насильно ліквідувала монастир. У церкві і келіях розташували спершу геріатричний будинок, а з 1979 р. — Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат для чоловіків. Храм, капличку і 38% корпусу келій ЧСВВ віддали у 1993 р. У 1998 р. Бережанська райрада повернула монастиреві решту 62% колись відібраних комуністами споруд. Але уже 27 червня 2007 р. іменем України Арбітражний суд Тернопільської області скасував передачу тих 62%. Василіяни та парафіяни монастирської церкви Різдва святого Івана Хрестителя регулярно звертаються до місцевої та центральної влади щодо повернення монастиря церкві. Але отримують тільки відписки. У відповідь на інформаційний запит тернопільського тижневика “RIA плюс” щодо термінів здійснення реституції хоча б трьох звільнених інтернатом келій заступник голови-керівник апарату Тернопільської облдержадміністрації Юрій Желіховський 29 грудня 2012 р. написав “відпрацьовується порядок повернення їх монастиреві”. І це при тому, що ці три келії звільнили ще у середині січня 2012 р.
Усі, хто може посприяти відродженню монастиря, можуть звернутися до його настоятеля отця Степана Романика ЧСВВ за тел. 067-9433244.