На верхніх хорах Успенського Собору Києво-Печерської Лаври намісник Павло Лебідь розпорядився намалювати ікону з власним зображенням. До «сонму святих» при житті потрапили очільник УПЦ Митрополит Онуфрій та Митрополит Володимир Сабодан.
Джерело: Bigkyiv
На панагіях на митрах двох митрополитів присутнє зображення лику Христа. Відтак, таке зображення не можна вважати картиною з портретами ще живих і не канонізованих церквою служителів, яка намальована в приміщенні храму – курс швидше брався на створення ікони трьох святих.
«Думаєте чому він так побивається? А ось погляньте на фрагмент розпису на верхніх хорах Успенського собора… Може там реалізовано його “альтер-его”», – зазначив священик ПЦУ Андрій Пономаренко.
Якщо відкласти пошук визначення, чи є таке увіковічнення живих в храмі святотацтвом, варто нагадати, що побудований Успенський Собор був коштом князя Святослава ІІ Ярославича заходами Феодосія Печерського у 1078 році. Завдяки тому, що собор належить до комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у 2014 році литовці запросили можливості відновлення надгробного пам’ятника князю Костянтину Івановичу Острозькому, що знаходився в Успенському соборі. Святиня була декорована в XVII столітті у стилі українського бароко – мозаїкою та фресковим розписом. Вочевидь, дозволу у громади міста та українського народу Павло Лебідь на власні правки в декоруванні не просив.
Колишній Архидиякон Києво-Печерської лаври Сашко Бакай розповів, що це не єдина «ікона» з зображенням Павла Лебедя на церковній території. В Успенському соборі намісник намальований в чині ігуменів/намісників. Є ще один розпис з Павлом в Академічному храмі Різдва П.Б. Але він там не схожий на себе», – зазначив Бакай.
Академічний храм, який офіційно є храмом Київської духовної академії і семінарії, розташований на Дальніх печерах. Він був побудований в 1696 році на кошти родича гетьмана Івана Мазепи полковника Костянтина Мокієвського, є пам’яткою архітектури та також є зразком українського бароко. У 1817 році храм був розписаний в академічному стилі Іваном Квятковським.