Нещодавно поряд із Гошівським монастирем, що на Долинщині, вчені знайшли залишки давнього храму, що діяв тут у ХVI-ХVIІ століттях. Знахідку планують музеїфікувати, а поряд збудувати таку ж дерев’яну церкву, яка свого часу була осередком культурного й духовного життя регіону.
Нещодавно поряд із Гошівським монастирем, що на Долинщині, вчені знайшли залишки давнього храму, що діяв тут у ХVI-ХVIІ століттях. Знахідку планують музеїфікувати, а поряд збудувати таку ж дерев’яну церкву, яка свого часу була осередком культурного й духовного життя регіону.
«12 років тому ми разом з колегою Богданом Томенчуком задумалися над новими темами дослідження нашого краю, – розповідає доктор історичних наук, професор, директор Інституту історії і політології ПНУ Микола Кугутяк. – Розпочали з вивчення місць, пов’язаних із сакральною сферою, адже чим більше суспільство буде переживати різноманітних криз, тим більшим буде інтерес людей саме до духовного аспекту».
Увагу вчених привернули камені Довбуша, розкидані по цілій області. Зокрема намагалися з’ясувати, чому їх так багато, що це за місця з точки зору археології та етнології.
«Ми були здивовані, дізнавшись, що кожне з цих місць виявилося дохристиянським храмом і їм по кілька тисяч років. Їх досліджували безліч людей, але жоден не поставив собі запитання, що це таке насправді. Ми там побачили цілі комплекси храмів, на яких були зображення людей і звірів періоду неоліту. За цей час ми виявили понад 50 таких пам’яток, які йдуть суцільною лінією. Вони не розкидані і пролягають не через центр Карпат – розташовані на стику рівнини і гір. Це пасмо йде від Верховинщини до Долинського району. Біля кожного із цих скельних храмів, курганних комплексів і городищ-святилищ з часом виникали монастирі: духовна традиція ніколи не переривалася, вона постійна. Змінювалися релігійні системи, але місця залишалися», – продовжує історик.
За 10 кілометрів від одного з таких місць – Бубнища – розміщений Гошівський монастир.
Дорога до храму
Водночас науковці почали займатися і дослідженням монастирів. Розпочали з Маняви, монастир у той час називався Великий скит у Карпатах (нинішня назва – Манявський скит). Усі режими, які перебували на території України, знищували все, вивозили за кордон найцінніше. Це так звана тактика випаленої землі. Відтак, щоб знайти кінці, довелося потрудитися.
«У бібліотеках Румунії, Австрії, Італії та інших країн ми виявили те, що багато років вважалося втраченим. Це літописи того часу, неймовірно глибокі за змістом. Крім того, ми знайшли унікальні документи – заповіти Івана Виговського і його дружини Олени, які підтверджують факт поховання гетьмана у Маняві. Дискусія навколо цього питання у наукових колах точилася багато років, ці документи допоможуть поставити крапку», – зазначає професор.
У той час в монастирях концентрувалася українська традиція, мистецтво і культура. Університетів тоді в Україні не було, замки були польськими, відтак усе найкраще було зосереджене саме в монастирях.
«Тож якщо ми хочемо знати, ким ми є в ланцюгу поколінь – між мертвими і ненародженими, треба розуміти те, що було раніше, повертатися до витоків», – наголошує Кугутяк.
Дослідження науковців знайшло відображення у серії книг. Наразі видані два томи, готується третій.
Таємниці Гошева
Микола Когутяк розповідає, що після того за ініціативи ігумена отця Вінкентія до нього звернулися монахи з Гошівського монастиря, попросили таке ж дослідження провести і там. Вивчення історичних відомостей, які стосуються Гошівського монастиря, і розкопки давнього храму розпочалися минулого року.
«Спершу нам здалося, що Гошів не настільки цікавий, як Манява. Але з часом все змінилося. Первісний монастир знаходився не в тому місці, де розміщений нині – на північно-східному боці, в урочищі Чорний Ділок. Ми довго шукали місце розташування храму, зрештою його таки вдалося виявити. Розкопали фундаменти двох храмів. На місці знищеного був збудований ще один храм, який пізніше також був спалений. Фундамент доводить, що храм мав ротондальну форму. Відтак це пояснює, що новий, діючий досі храм, збудований у 1838 році, створений за тими ж традиціями. Якщо монастир у Маняві був домінуючим в ХVII столітті, то Гошів цю естафету перейняв у ХVIII», – акцентує науковець.
Чудотворна ікона
Відомості про Гошівський монастир вчені знаходять у Варшаві, Відні та інших містах. Документи написані іноземними мовами, а переклад займає час. Попри це, робота триває. Нещодавно вдалося знайти документ, підписаний єпископом Атанасієм Шептицьким 11 липня 1737 р., який після проведеного розслідування визнає Гошівську ікону Божої Матері чудотворною.
5 серпня ц. р. виповнюється 280 років з часу перенесення ікони до Гошева. Тоді це була колосальна подія, яка змінила монастир, надала йому авторитету. Окрім того, цьогоріч виповнюється 400 років від часу заснування чину Василія Великого, створення Василіанського Ордена, а Гошів є василіанським монастирем, зазначає історик.
За його словами, у 1937 р. чудотворну ікону було вивезено із Гошева. «Офіційна версія така, що оригінал ікони знайшли. Але в мене є підстави сумніватися – це теж була копія, щоб припинити пошуки. Оригінал вивезли у США чи Канаду. Один монах залишає послання, що «український народ сховав ікону дуже надійно». Нині в монастирі висить копія, але ми сподіваємося, що вдасться знайти ікону і повернути її на місце», – каже Микола Кугутяк.
Слід під землею
На під’їзді до Гошівського монастиря є напис – 1509 рік. У документах НКВС згадується, що монахи вважали це датою заснування Гошівського монастиря. Хоча підтвердження наразі немає. У наукових колах 1570 рік вважається основною датою створення монастиря. До кінця ХVII ст. діючим був храм у Чорному Ділку, після його спалення був збудований новий.
«В урочищі Чорний Ділок ми виявили оборонні стіни, вежі та залишки фундаментів двох дерев’яних церков ХVI-ХVIІ століть. Розкопки підтвердили народні перекази про існування монастиря. Саме урочище утворене двома ярами і має форму мисовидного майданчика, доволі великого за розміром – 200 на 50 метрів. Одна його частина, очевидно, мала господарське призначення. У південно-східній частині виявлено залишки земляної дамби, спорудженої для діяльності водяного млина. На заході розміщувався другий майданчик. Тут знаходився монастирський осідок, який з чотирьох сторін був обнесений дерев’яною стіною. Сама церква була дерев’яною і невеликою за розмірами, 9,2 на 6,7 м. Її основна частина виглядала як розімкнутий дев’ятикутник. Всередині споруди було виявлено кам’яні фундаменти, ймовірно, ще однієї будівлі розміром 8 на 2,7 метра», – розповідає кандидат історичних наук, завідувач кафедри етнології та археології ПНУ, керівник Галицької археологічної експедиції Богдан Томенчук.
У народних переказах та рукописному «Монастирському літописі» йшлося про існування на цій території у ХVI-ХVIІ століттях невеликого монастирського храму, де спершу діяла церква Спаса, а пізніше церква Успіння Пресвятої Богородиці. Будівництво другого храму пов’язують з монахом Євстахієм Шумлянським, який, за легендою, похований у цьому ж храмі під вівтарем.
Новий, нині діючий монастир було побудовано у 30-х роках ХIХ ст. на Ясній горі у Гошеві. Основне місце тут займає церква, збудована за таким самим принципом, як у Чорному Ділку. Для збереження духовних та історичних традицій знайдений монастир хочуть музеїфікувати, а поряд з ним відбудувати невеличкий дерев’яний храм на зразок того, який діяв тут раніше.
«Місце розкопок планується музеїфікувати, а поряд збудувати церкву за такими самими розмірами, які ми виявили, – зауважує директор ДП «Культурна спадщина Прикарпаття», архітектор-археолог Василь Романець. – Маємо чіткі фундаменти, крім того – аналоги церков, які будувалися у той час. Співвідношення ширини і довжини дає розуміння, якою має бути висота будівлі».
Наразі розробляється проектна документація, а невдовзі вчені сподіваються розпочати відбудову давнього храму.
Ірина ФЕДОЛЯК