Ця війна, яка сьогодні ведеться в Україні, залишить рани. І думаю, не тільки в українцях, тому що зло найперше ранить злочинця. І ми вже як Церква готуємося для того, щоб ті рани лікувати. Ми віримо, що Церкві наш Господь Творець і Спаситель залишив особливі ліки. Такі ліки, яких не мають ані психологи, ані медики, які лікують людську тілесність. Тими ліками є Святі Таїнства, є божественна благодать.
Так відповів Глава УГКЦ Патріарх Святослав в інтерв'ю для Укрінформу на запитання про психологічні травми війни.
Свою думку щодо зцілення ран війни першоєрарх продовжив наступними словами:
"Я думаю, що багато людей будуть зраненими, і тому ми мусимо скоординувати всі свої зусилля - медики, психологи, духовні отці - для того, щоб лікувати рани війни. Наприклад, ми вже до цього приступили. Ми бачимо, якими зраненими люди виходять з того драматичного досвіду евакуації. Той, хто пережив бомбардування, пережив реальну небезпеку смерті, той, хто перетерпів цю дорогу евакуації і став на шлях біженця, він вже пережив глибокі рани. І тому, зустрічаючи тих людей, прислухаючись до їхніх потреб, бажаючи виявити до них діяльну християнську любов і милосердя, ми мусимо розуміти, які болі ті люди несуть в собі, і на них адекватно відповісти.
Наша Церква вже над цим працює. Коли почалася війна на Донбасі, ми на рівні Синоду наших єпископів прийняли таке рішення, щоб у кожній нашій єпархії створити реабілітаційні центри. Для всіх. Для воїнів. Ми почали про це думати, коли вперше довідалися про весь спектр проблем, пов’язаних із посттравматичним стресовим розладом. Ми це почули вперше на такому професійному рівні у контексті допомоги родинам Небесної сотні і тим, які пережили ті жахіття на Майдані. Пізніше це поглибилося і продовжувалося в контексті війни на Донбасі. Частково ми реалізували такого типу проєкти і ми бачили, як можна помагати лікувати ці рани. Наприклад, ми навіть відкрили таку дійсність, що в Україні не існувало такої окремої галузі медицини як реабілітологія.
Я одного разу брав участь у такому пошуку відповідей на питання, як лікувати рани війни, як реабілітувати, де були присутні різні фахівці. Мені було дуже цікаво це бачити. Я тоді вперше почув, яку важливість має арттерапія, наприклад, чи якісь інші види такої і психологічної, і духовної, і фізіологічної реабілітації. І тому, я думаю, перед нами завдання, яке буде на десятиліття відкрите. І ми сьогодні вже мусимо до нього належним чином готуватися, над ним розмірковувати і потім всією громадою, разом помагати одне одному лікувати рани цієї жахливої війни".