Конференція «Стійкість UA» відбулася в Українському католицькому університеті 24 квітня. Метою зустрічі стало осмислення з різних перспектив досвіду української національної стійкості для того, щоб інтегрувати його і вибудувати стратегію розвитку та впровадження програм плекання стійкості у систему турботи про психічне здоров’я.
Джерело: УКУ
Організували подію Інститут психічного здоров’я УКУ у партнерстві з Факультетом наук про здоров’я УКУ, Центром здоров’я та розвитку «Коло сім’ї», Українським інститутом когнітивно-поведінкової терапії, україно-швейцарським проєктом «Психічне здоров’я для України», Всеукраїнською програмою ментального здоров’я та проєктом «Медико-психологічна допомога». Конференція відбувалася наживо у Центрі митрополита Андрея Шептицького. Переглянути онлайн-трансляцію можна за посиланням на YouTube-каналі Центру здоров’я та розвитку «Коло сім’ї».
На початку події до присутніх звернувся Тарас Добко, перший проректор УКУ. Він зазначив: «Велика війна принесла багато страждань та нещастя. Багато труднощів ще попереду: економічних, політичних, сімейних, індивідуальних. Нам буде потрібно справді багато стійкості і витривалості. Стійкість є одним з ключових активів структури безпеки, бо сьогодні геополітична сила визначається не лише військовою чи економічною могутністю, а й здатністю витримувати стрес, біль і, попри обставини, все одно діяти. А це залежить також і від відданості громадян цінностям демократії та здоров’я суспільних інституцій, які ми творимо, стійкості наших державних служб, бізнесу, громадянського суспільства тощо. Але, перш за все, від стійких людей».
Перший проректор також додав, що УКУ активно працює над запровадженням програм турботи про психічне здоров’я та психосоціальну підтримку.
Який вплив матиме війна на наше психічне здоров’я? – розповів Олег Романчук, директор Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії, дитячий психіатр, психотерапевт центру «Коло сім’ї». Він каже, що вплив психотравмувальних подій на наше життя визначається не тільки їхньою силою, а й нашою відповіддю на ці події: «З якими би труднощами ми не зіткнулися, наш вибір не бути нацією людей, які будуть все життя кровити ранами цієї війни. Наш вибір – загоїти ці рани, але також стійко зустріти всі випробування війни».
Олег Романчук переконаний, що національним заданням для українців є стратегічно вибудовувати стійкість на усіх рівнях: «Щоб побудувати ефективну стратегію, нам потрібне розуміння формули стійкості. Потрібно пройти свою академію стійкості на індивідуальному та колективному рівні».
Анна Лущай, директорка зі стратегічного розвитку координаційного центру з психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України, представила напрацювання Всеукраїнської програми ментального здоров’я: «Це ініціатива першої леді Олени Зеленської – велика екосистема, в центрі якої є людина. Зараз ми працюємо над тим, щоб запустити державний сектор, створити умови для координації проєктів, які реалізують в неурядовому секторі. У цю систему вже інтегрований бізнес: і як роботодавці, і як носії корпоративної культури. А також координаційний центр при КМУ, який підтримує взаємодію всіх компонентів».
Анна Лущай наголошує, що психосоціальна послуга має стати послугою номер один у всіх сферах: «Щоб відновлювати людину, ми маємо огорнути її своєю увагою, гідною взаємодією там, де вона контактує з державою».
Вікторія Колоколова, аналітикиня координаційного центру з психічного здоров’я при КМУ додає, що першочерговою справою після війни має бути відновлення людини: «Ми розуміємо, що важливо перемогти, відбудувати інфраструктуру. Проте не буде справжнього відновлення, якщо ми будемо працювати над відновленням людини. Відновимо людину – тоді всі інше. Сфокусувавшись на стійкості, на можливості долати негаразди, ми посилимо наші спроможності у всіх інших напрямках».
Олеся Криськів, психологиня, керівниця центру психічного здоров’я «Простір надії» поділилася досвідом УКУ в розвитку цілісної моделі плекання психічного здоров’я. Вона наголосила, що українські університети мають бути фортецями стійкості: «У сфері психічного здоров’я ми потребуємо широкої просвіти. Маємо турбуватися про різні програми, які включатимуть заходи, вебінари, семінари, постери, які би були доступними для молоді для більшої освіченості у сфері психічного здоров’я. Важливим є також імплементувати це у базові програми в університетах. В УКУ ми маємо багато таких курсів в програмах “Світоглядного ядра”».
Психологиня додає, що ключовим для психічного здоров’я студентів є плекання спільнотного життя: «Ми знаємо наскільки важливими є стосунки у системі стійкості. УКУ є гарним прикладом того, як спільнота дбає про своїх студентів, викладачів, кураторів, працівників. Ми закликаємо українські університети бути уважними до соціального здоров’я і колективної стійкості своїх студентів через побудову мережі стосунків, солідарності і взаємопідтримки».
Про проєкт «Малі історії Великої війни» як історії індивідуальної стійкості розповіла Олена Джеджора, історикиня, викладачка УКУ: «Теперішня російсько-українська війна є поворотним пунктом не тільки в історії України, а й всього світу. Справжній масштаб і наслідки війни стануть зрозумілими вже після неї. Але вже зараз надзвичайно важливо документувати її перебіг і збирати матеріал, зокрема і для наукових досліджень. Особливість нашого проєкту в тому, що ми документуємо і дивимось на війну знизу – через долю пересічних людей».
Історикиня зазначила, що всі зібрані історії є унікальними прикладами стійкості: «Слухаючи наших свідків ми розуміємо, що неможливо уникнути болю, страху і страждань. Але саме внутрішня стійкість допомагає через пережиття болю досягнути чуйності, страх перетворити на мужність, а зі страждань вийти сильнішими».
Проректор УКУ, директор Центру Шептицького, офіцер ЗСУ Олег Яськів у своїй промові зосередився на чутливих точках, які людина може відчувати у часі війни: «Легко погодитись з думкою, що людина в часі війни стає більше людиною. Але значно складніше визнати, що вона отримує додаткові нагоди, спокуси стати менше людиною. Це “зменшення” людини може відбуватися, як на фронті, так і в тилу. Звичайно, більше шансів знецінити власну вартість у людини, яка під час війни живе без війни в голові та серці, ніж у людини на війні, де жорстока реальність може виправдати моральне зменшення. Вона з якогось моменту починає сприймати дійсність війни як своє невідворотне буття, а відтак перебудовує морально-етичні конструкти так, щоб вижити і перемогти ворога. Тому залежно від того, де зараз перебуває людина, їй варто пам’ятати, що це може статися саме з нею. Особливо, якщо вона забуватиме, що війна недалеко».
Про духовні джерела стійкості розповів о. Юрій Щурко, декан Філософсько-богословського факультету: «Для мене одним із джерел стійкості є Євангеліє, що у перекладі означає “добра новина”. Це слово для тих, кому не є добре, хто розбитий, нікому не потрібний. Воно написане для того, щоб ми відчули себе людьми. Тому, коли ми читаємо Євангеліє, знаходимо стійкість».
Історик, професор УКУ Ярослав Грицак переконаний, що з історичної точки зору українці є зразком виключної стійкості: «Українці є чемпіонами з виживання. Між 1932 і 1937 роком українські землі пережили 6 хвиль більш чи менш інтенсивних геноцидів. Це безпрецендентна інтенсивність насильства. Українці виживали у простий вегетативний спосіб: змінити прізвище, втекти з території, всунути голову в плечі і вдавати, що “твоя хата скраю”, мати пасивну позицію. Виживання українців як народу має позитивний і негативний ефект. Позитивний полягає в тому, що ми вижили у великих кількостях. А негативний ефект у тому, що ці риси виживання становлять основу соціологічного портрета радянської людини. Радянська людина – це та, яка свідомо займає пасивну позицію. Молоде покоління, на щастя, цього не має. Але цей комплекс виживання впливає на рівень корупції та інші процеси».
Євген Глібовицький, засновник аналітичного центру pro.mova, член наглядової ради Суспільного мовлення звертає увагу на те, що візія майбутнього України може стати джерелом натхнення для нашої стійкості: «Ми втікаємо від постійної травми, яка нас наздоганяє і мріємо про те, щоб не розв’язувати ті самі проблеми у наступному поколінні. А це означає, що готовність до змін українського суспільства є значно вищою і виходить за рамки уявлень про неї, наприклад, французького чи німецького суспільства. Це означає, що західні оцінки української спроможності будуть постійно розбиватися об їхню шкалу вимірювання, в той момент, коли Україна рухатиметься в межах своєї логіки, доки інтеграція буде настільки доброю, щоб ми розуміли один одного».
Переглянути повні доповіді учасників конференції «Стійкість UA» можна за посиланням.