Після Пресвятої Богородиці і св. Івана Хрестителя, звичайно, це святі апостоли. З їхнього числа за особливі заслуги перед Богом і людьми, за велику ревність в проповідуванні Євангелія, за жертовну вірність Христові і любов до Нього і до вірних, Церква окремо виділила двох і назвала їх Першоверховними: це святі Петро і Павло.
У молитві за примирення, любов та викорінення ненависті є такі глибокозмістовні та мудрі слова: «Ти, Ісусе Христе, зв’язав Апостолів Твоїх союзом любові, тому і нас, вірних слуг Твоїх, до себе цим союзом прив’яжи, щоб ми виконували заповіти Твої, щоб ми один одного нелицемірно любили…».
Господь поєднав апостолів союзом любові, бо вони цього дуже прагнули і все для цього зробили, очистивши свої серця від усіх гріхів. Любов до Спасителя і вірність Йому до кінця привела св. Петра до розп’яття на хресті. Та яке велике смирення у цього вірного учня перед своїм Небесним Вчителем, що він вважав себе негідним бути розіп’ятим так як Ісус, тому випросив у катів розіп’яти його вниз головою.
А св. Павло з цієї ж самої великої любові радо підставив свою голову під меч ката.
Та не тільки страшна у муках смерть, а й вся проповідницька діяльність свідчила, що Першоверховні апостоли у всьому керувалися цим найвищим і найкращим почуттям, яке є природою Самого Бога. Потвердженням і найкращими явними результатами їхніх місіонерських подорожей і проповідей свідчили перші християнські громади, в яких всі вірні були поєднані з Христом і між собою любовю до тієї міри, що всім, що мали і чим володіли, жертвували для інших. Так, перша Єрусалимська громада була як одна дружня і свята сім’я. Тому навіть гонителі, добре придивившись і краще пізнавши християн, із захопленням говорили: «Ви подивіться, як між собою в чистій і щирій любові живуть християни, як вони стоять один за одного і допомагають всім».
… А що сьогодні доброго можуть сказати про нас і про наші громади (парафії) нехристияни? Трудно чекати чогось доброго, бо хіба за 25 років у нас, християн, духовно-моральне життя піднялося на високий рівень?! Хіба егоїзм, корупція, фальшування, крутійства, жорстокість, озлобленість, черствість, розчарування, розбрат, ненависть, ворожнеча і т. д., сьогодні між нами, християнами-українцями, не свідчать про уже сповнені пророчі слова Христа, «що (в останні часи –о.М.М) розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне»?! Так, за час нашої незалежності, ми відремонтували всі старі храми, багаточисельно звели нові , відкрили достатньо духовних шкіл і т. д., та, на превеликий жаль, не побудували добрих і щирих в любові взаємовідносин між нами . А храми, монастирі, духовні школи, великі відправи, прощі, тощо, це насправді лише декорація. Та й навіть катехизація, якою ми так тішилися і активно впроваджували повсюдно – це ще не євангелізація. Бо істинний учень Христа не той хто вірить в Нього, знає про Нього і Його науку, а той хто йде за Ним. Святі апостоли не просто проповідували, вони своїм святим життям свідчили свою віру, були світлом і освітлювали дорогу всім, що йшли за ними. Вони не лише вказували куди йти, а першими йшли і вели за собою вірних. Це і є реальна євангелізація. Власне вона міняє людину і суспільство.
Ми часто оцінюємо людину за її слова ( проповідь, науку), а важливіше, як вона сама живе згідно цих слів. Іноді високі духовні достойники закликають до щоденної Літургії і Св. Причастя, до молитви і читання Св. Письма. А хто і коли з них буде закликати поборювати гріхи в собі, очищувати своє серце від пристрастей і настановляти , як це здійснити , на основі глибоких наук святих , на основі їхнього власного досвіду, наслідування їхнього життя ? А тим більше, згідно власного особистого досвіду сучасних високих духовних достойників і лікарів душ людських ( поводирі це ж і є вчителі, які мають вчити інших того, чим самі живуть),щоби вірні побороли свої гріхи і очистили свої серця?! Хто і коли з них буде бити на сполох за дуже погані відносини між нами українцями і вчити, як їх направити в наших Церквах між нами християнами? Як же тоді можливо побороти нечесність, несправедливість і всяке фальшування в нашому суспільстві, щоби на краще змінити його, якщо про це не говорити, не викривати всі прояви зла, а тільки закликати до молитви і до відбування прощ? Як бачимо, на жаль, поки що ніяк. І вина за це все, як дехто каже, паде на всіх християн. Так, але не у всіх однакова міра цієї вини. Незаперечно, що найбільше винні поводирі, які в усьому мають подавати добрий приклад для наслідування своїм підлеглим, бо як говорить наше мудре прислів’я, що «слово повчає, а приклад потягає». Якби ми всі священнослужителі, а особливо ієрархи, у яких пряме і повноправне наступництво апостолів і великий авторитет, дійсно були (а істинні такими і мають бути!) першими в правді, чесності, справедливості, жертовності, а особливо в нелицемірній любові між собою, до своїх братів-співслужителів, підлеглих і вірних, і всі взаємовідносини будували б як батьки до рідних братів і сестер у Христі, як члени однієї Божої родини, в якої один Небесний Отець, то цим самим консолідували б і врятували б наше суспільство, націю, народ і державу, спасались би самі і спасали б всіх своїх духовних овець. На цю дорогу союзу любові з Христом і нашими ближніми християнами-українцями нас кличе наша віра і святі апостоли Петро і Павло, пам'ять яких вшановуємо. Якщо ми на неї ступимо і по ній підемо, то обов’язково дійдемо до щасливого завершення, до омріяної мети.
Святі Першоверховні апостоли, Петре і Павле, моліть Бога за нас !