Дорогі Петри і Павли, Павлини!
Вітаю Вас з сьогоднішним великим святом! Ви для нас є іконою неможливого, що в Господі стає можливим,бо своїм іменням Ви несете потужній знак:
Петро - простий (навіть часом простакуватий і духовно неотесаний) рибалка. Після трьохлітнього спілкування з Господом, після страшної, Страсної катастрофи, під час якої ганебно зрадив, від якої втік, після радісного і преображаючого Воскесіння, Петро «попер» до Риму -- без знання мов, без документів, без грошей, без дипломів, без світської влади -- от собі етнічний маргінал, помандрував з самого краю імперії до столиці
Щоб її преображувати.
З коцюбою на місяць... Я знаю таких в Парижі!)
Які у нього були шанси в двохмільйонному Римі, де твердо панував імператор, де рядили сенатори і порядок сталево зберігали легіони зі стратегами на колісницях?
Шанси його вплинути на Рим, на історію, на цивілізацію були нульовими - по-нашому кажучи.
Подумайте про свої «шанси», згадуючи сьогодні в молитві Первоверховних апостолів, Ваших покровителів і всіх наших Іменників. Чи Ваша/наша стартова позиція гірша від петрової?
Повірте і допомагайте нам повірити в Бога, його силу, яка проявилася в Петрові і яка може проявитися у нас!
Колись, коли матимете нагоду побувати в Соборі св. Петра в Римі під його куполом, уявіть усе це собі і допомагайте бачити нам!
Щодо Павла: помимо титанічних зусиль його успіхи були мізерні (знов по-людськи кажучи), а страждання неймовірні. Про останні прочитаймо його власні слова (2 Кор. 11 23-28).
Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного,тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви.
А які ці Церкви?
Маленькі.
За глобальними мірками мікроскопічні.
Кількасот осіб чи в Коринті, чи в Ефесі, чи в Солуні...
Взагалі, крапелька в римо-геленістичному морі.
Число прихильників, послідовників менше від тих, що у пані Вітренко. (Ну, може я перегнув...)
Але як з часом зерно Христове, яке вони посіяли змінило світ!
Так само можна сказати про «шанси» і «успіхи» українських новомучеників в ХХ ст.
Ще в 1980-их виглядало майже усім, що віра Христова в Україні придушена і зі смертю наших бабусь загине на завжди. Хто у відповідному віці нехай згадає, як це бачив тоді...
В 1989 р. виходячи з катокомб, після переслідувань страшніших від римських, бо вони прагнули тотальний контроль над думкою і душею, в УГКЦ було 300 літніх священиків, недобитків, середній вік 65 років.
Сьогодні в Україні і з Украіни, в тому числі в Парижі, їх 3000, середній вік 39! В семінаріях 800 семінаристів на 5 мільйонів вірних. (У цілій Франції сьогодні 671 римо-католицький семінарист на 65 мільйонів французів.)
Дивні діла Господні...
Сьогодні Твій і мій, наш спільний шанс! (Іншого нам не дано.)
Що може бути, якщо сьогоднішні Петри і Павли і Павлини нас відважно поведуть своїм праведним свідченням.
Якщо вони здивують оточення особистою щирістю, сімейною вірністю, громадським служінням, петропавлівським самовідреченням, апостольською жертовністю, і євангельською радістю таїнства...
Скільки знаків потребуємо ми, щоб повірити, що у нас стовідсоткові шанси, якщо ми з Христом, якщо діє у нас Святий Дух, якщо ми відкриваємося на любов і волю Отця?
Празник Апостолів Петра і Павла прекрасна нагода зрозуміти свої правдиві перспективи.
Дорогі Іменниники!
Ваше завдання нести до нас цей знак
і тому ми так Вами радіємо
і Вас любимо
і Вас вітаємо!
МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!
+Борис,
маргінал в Парижі