Ми, віруючі, якось так історично звикли, нібито предметом найбільших Божих турбот є суспільство, а Церква, – вона собі десь там, куди у погану погоду й маршруткою не заїдеш. Та це не так. Саме Церква Христова стоїть величною спорудою посеред людського мурашника, і вся планетарна історія обертається навколо неї, хоч цього із зовні й не помітно. Саме через Церкву Господь здійснює всесвітній задум по спасінню Свого найкращого творіння. Все інше, яким би великим у наших людських очах воно не виглядало, – просто суєта. Інколи радісна, інколи дуже успішна, а найчастіше – болісна і навіть кривава.
Якою б не була ситуація на фронтах, – справа Церкви лишається незмінна: міцнити нашу єдність, нести людям Правду і молитись, молитись, молитись… Хто б там не був при владі: наші великі, мудрі, але безпорадні у надзвичайних обставинах мужі, чи дрібні, але кмітливі й дуже енергійні «зелені чоловічки» (не приведи, Господи!), місія Церкви є непорушна.
Ми, віруючі, якось так історично звикли, нібито предметом найбільших Божих турбот є суспільство, а Церква, – вона собі десь там, куди у погану погоду й маршруткою не заїдеш. Та це не так. Саме Церква Христова стоїть величною спорудою посеред людського мурашника, і вся планетарна історія обертається навколо неї, хоч цього із зовні й не помітно. Саме через Церкву Господь здійснює всесвітній задум по спасінню Свого найкращого творіння. Все інше, яким би великим у наших людських очах воно не виглядало, – просто суєта. Інколи радісна, інколи дуже успішна, а найчастіше – болісна і навіть кривава.
Господь не обіцяє, що дасть нам знання мотивів усіх Своїх дій, але хоче від нас розуміння того, що воля Його завжди є добра, приємна і досконала.
1. Одного разу цар Давид, «муж по серцю Божому», як дбайливий господар у своєму царстві, вирішив здійснити перепис населення. Ледве встиг він закінчити цю важливу державну справу, як з неба вдарила громовиця. В чому ж полягав великий гріх царя? Не буду закликати читача на допомогу в пошуках відповіді, очевидно то є справа особистих стосунків Бога з Давидом. Бог вершить свій суд над царем і далі пропонує йому, щоб він сам вибрав собі одне з трьох можливих покарань: три роки голоду у країні, три місяці переслідувань від ворогів, три дні чуми по всій державі (2Сам.24:13). Як бачимо, жодне лихо безпосередньо Давида як людини не торкалося, ну хіба що його могли трохи поганяти по країні, позбавивши на деякий час звичного царського комфорту. Господь Сам зробив вибір і вирок Його був жахливий. «І послав Господь чуму на Ізраїля… і вмерло 70 000 чоловік».
Сімдесят тисяч… Безсумнівно, що епідемія не помилувала нікого, – ні жінок, ні дітей... Коли я вперше наштовхнувся на це місце Писання, я був просто приголомшений. Де ж, справедливість, Господи? Очевидно, таке ж запитання різонуло й серце мудрого царя: «…я згрішив, я провинився. А ці овечки – що вони зробили?» (в.17).
Кожна людина, прийшовши до Бога, довгі роки витрачає на те, щоб усвідомити одну важливу річ: «Думки бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – каже Господь» (Іс.55:8). Схилимо ж голови, як схилив Давид, у великому смиренні й повній готовності прийняти волю Його, якою б вона не здавалася нам дивною.
Моліться за свою владу! За президента, за парламент, за Верховну Раду й за всіх, хто керує на місцях, щоб нам не потрапити під караючу руку Божу за їхні гріхи.
2. Ісус знав свою долю, знав і про майбутню трагедію ізраїльської столиці. «Коли Він наблизився до Єрусалиму, то, дивлячись на нього, заплакав над ним, кажучи: «О, коли б ти хоч у цей твій день зрозумів, що потрібно для миру твого! Та нині це закрито від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої оточать тебе валом, і обложать тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють тебе з землею, і повбивають дітей твоїх, і не залишать в тобі каменя на камені за те, що ти не зрозумів часу відвідання твого» (Лук.19:41-44). Так все до точності й відбулося... Прийшло під стіни міста величезне римське військо. Якраз відзначалися пасхальні дні, безліч народу з усіх кінців світу прибула на свято до храму. П’ять місяців тривала облога, у вересні місто впало. Почалася страшна різанина. За даними істориків загинуло 1 230 тисяч чоловіків та жінок, а хто вцілів, тих погнали у рабство. Всі будинки було зруйновано. Храм не лише спалили й розібрали по цеглині, але переорали місце, де він стояв.
Хто фактично розіп’яв Христа? Це була юдейська духовна еліта: первосвященики, члени синедріону, фарисеї, садукеї… «…видали Його через заздрість» (Мк.15:10). Бог звершив Свій суд над Єрусалимом. Звичайно ж, серед того мільйона загиблих далеко не всі кричали: «Розіпни! Розіпни!» Далеко не всі… Чимало було й співчуваючих Месії, тих, хто ще розмірковував над Його вченням, зрештою, при будь-яких революціях є доволі байдужих, далеких від загальних пристрастей громадян, або просто дуже заклопотаних своїми нагальними справами. Прямої вини їхньої, звісно ж, не було, як не мали вини й неповнолітні діти…
Моліться за духовних провідників! Священиків, пасторів, учителів, євангелістів, аби меч покарання за їхні гріхи не торкнувся наших голів.
Суди, що їх ми розглянули, мають свою яскраву особливість: Господь судив за вже скоєний гріх. Нерідко буває й по-іншому: Бог пропонує людині, а то й цілому народові, два можливих варіанти буття: «Поставив я перед тобою життя і смерть, благословення й прокляття!» (Втор.30:19). Народ єврейський пережив безліч судів, але два з них є особливі.
3. Чотириста років Ізраїль знемагав у рабстві. Коли настала повнота часу, Бог поставив Свій народ перед вибором: або лишитися у Єгипті, задовольнившись відносним спокоєм та сяким-таким матеріальним достатком, – власне, з голоду ніхто в Єгипті не вмирав; або кинути все й піти назустріч свободі. Почався суд над фараоном, той був непохитний у непокорі, й Адонай присудив його до страти. Суд відбувся й над нащадками Авраама. Вони ж вибрали життя й благословення, і то було неймовірне чудо.
4. Що таке рабство, люди знали дуже добре, а що вони могли знати про свободу? Та нічого. Це була просто мрія. Мрія про те, що за морем прийме їх у дружні обійми земля, де тече молоко і мед, де вільний народ нарешті розквітне всіма барвами свого таланту, настане нечуване процвітання… І рушили вперед до мрії.
А попереду був не квітучий Ханаан, а синайська пустеля…
І почалися великі випробування. За браком місця не буду все це переповідати, хоча там є багато чого для нас повчального, скажу лише одне: коли виникали значні проблеми, Мойсей, як духовний провідник, завжди звертався до Бога. Завжди його покладання було лише на Всевишнього. І народ, хоч і йшов ніби сліпий по бездоріжжю, але все ж дійшов до омріяної мети. За один рік!
І ось перед лицем Ізраїля земля обітована. Фата-моргана, що нарешті матеріалізувалася, – на відстані простягнутої руки, але… Якби Ізраїль згадав, Хто має вести його війну, згуртувався внутрішньо, підняв бойовий дух свого війська, зміцнив віру, Господь дав би йому легку перемогу над будь-яким сильним супротивником. Та цього не сталося. Народ упав ниць. «І піднялася уся громада і зняла галас, і плакав народ всю ту ніч. І нарікали на Мойсея та Аарона всі сини Ізраїлеві…» (Числ.14:1,2).
Всі сини… І Господь здійснив Свій суд уже над цілим народом. І мрія його про прекрасну квітучу землю віддалилася на сорок років.
Моліться за народ! Щоб Бог дав йому мудрість, уміння розрізняти добро і зло й твердо укріпив на боці добра.
5. Кілька місяців тому перед доленосним історичним вибором Бог поставив і Україну. Дехто каже, що Янукович був не від Бога. Я не згоден! Він був від Бога. Бог підніс його для того, аби показати людям зло у його, можна сказати, ідеальному вигляді. Щоб воно стало очевидним для кожного. Щоб воно явило всім без винятку свою пекельну сутність. Господь поставив перед нами, з одного боку, неприховане, нахабне, безкарне, всевладне беззаконня; з другого – такий собі привид добра, що його ми ніколи не мали на нашій землі, прекрасний, але хисткий і далекий міраж. «Життя і смерть, благословення й прокляття…» Народ рішуче став на бік життя. Слава Господеві! Отже й на бік благословення!
Благословення прийде обов’язково. Наразі перед країною постали величезні труднощі, але допомога Його почне проявлятися там, де, здавалося б, ми остаточно програли, де ми були безпорадні й беззахисні. Нам лише треба не зрадити свого вибору, не відступати перед загрозами як із зовні, так і з середини. Укріпитися у правді, справедливості й милосерді.
Є у нас і Мойсей, який поведе народ до благоденства. Саме Церква Христова в образі колективного Мойсея є надійним посередником між суспільством та Богом. Все сьогодні залежить від того, наскільки уважно народ буде прислухатися до голосу Церкви, й наскільки активно Церква з великою вірою буде шукати Божого заступництва.
Моліться за Церкву! За єдність між конфесіями, щоб тіло Христове, було могутнє й безстрашне у захисті добра.
6. Крим не відмежувався від зла, і Бог відділив цю землю. На вирок Його довго чекати не доведеться. Якщо, звичайно, Господь не дасть їм ще один шанс зробити правильній вибір. По їхніх і наших молитвах, звичайно.
Наразі йде жорстока боротьба за Донбас. Справу вирішать не диверсанти ФСБ й не наші ненадійні силовики. Справу вирішить Господь, Який бачить кожне серце. Що переважить у серцях мешканців, таким буде й рішення Боже.
Моліться за Крим! Моліться за Донбас!
І нехай Господь дасть нам усім невтомність і силу в молитвах.
Христос воскрес!