Крім циклу нерухомих свят, встановлених на фіксовані дати, Церкви візантійської традиції також святкують свята рухомі, дата яких щороку змінюється, оскільки ведеться від Великодня. Святу Воскресіння Христового передують Страсний тиждень, шість тижнів Великого Посту, а також п’ять неділь з особливими євангельськими читаннями, однією з яких є Неділя Митаря і Фарисея. Цього року вона випала на 9 лютого.
Неділя Митаря і Фарисея в сучасному літургійному календарі є четвертою перед початком Великого Посту. Назву свою вона взяла від євангельського уривка, який читають на Божественній Літургії. Йдеться про притчу Ісуса Христа про двох чоловіків, які зайшли до храму помолитися, — фарисея і митаря (пор. Лк. 18, 10). Молитва фарисея була сповнена самовихваляння, через що він не отримав виправдання, натомість митареве смиренне: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 13) принесло йому прощення.
Антитези митаря і фарисея, покори та гордині, явної грішності в поєднанні зі щирим покаянням та показного благочестя з внутрішнім зіпсуттям є не тільки в євангельській притчі на Літургії цієї неділі, а ними просякнуті тексти усіх богослужінь цього дня. У них притча про митаря і фарисея переспівується, під різними кутами інтерпретується та закликає вірних до виправлення свого життя.
У цих літургійних текстах виразно підкреслюється неможливість поєднувати побожне життя з гординею. «Марним виявився подвиг чеснот, коли фарисей з’єднав з ним гординю, але митар високотворчою чеснотою негайно придбав супутника — смирення» (Утреня, 5 пісня канону). Нагадується підступність і винахідливість диявола під час духовної війни проти людства: «Лукавий, ловлячи праведних, прикладами самохвальства спокушає, грішних же сітями безнадійности зв’язує, але одного й іншого зла ми, наслідувачі митаря, стараймося позбутися» (Утреня, 7 пісня канону). І врешті дається вірним напоумлення, як знайти «золоту середину» у моральному житті та не впасти жертвою спокусника: «Фарисеєві чесноти поспішаймо наслідувати і візьмімо за приклад митареве смирення, в обох ненавидячи негідну зарозумілість і пагубу падіння» (Утреня, 5 пісня канону).
Від Неділі Митаря і Фарисея на богослужіннях починають використовуватися тексти з Постової Тріоді – літургійної книги, яка супроводжуватиме Церкву в молитві протягом Великого посту. Відповідно головним мотивом цих текстів стане покаяння. На Утрені після 50-го псалма з’являються стихири «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче», «На стежки спасіння настав нас, Богородице» і «Роздумуючи над безліччю моїх гріхів», притаманні для неділь Великого Посту.
Адже історично Неділя Митаря і Фарисея не належала до передпостових, а була четвертою (якщо врахувати, що неділею починався тиждень) у Великому пості. Тому і сьогодні в Постовій Тріоді тексти четвертого тижня Великого Посту містять алюзії на притчу про митаря і фарисея. Передпостовими були Неділі про Закхея та М’ясопусна (Сиропусна вважалася першою неділею Великого посту). Між ними був тиждень загальниці, під час якого відмінялися усі постові практики, немовби вказуючи на бенкет, який організував у своєму домі для Ісуса новонавернений Закхей. А на роздавання ним майна для бідних вказував м’ясопуст на завершення загальниці (відмова від вживання м’ясних страв перед постом).
Сьогодні тиждень загальниці розміщується між Неділями Митаря і Фарисея та Блудного Сина і своїм святковим настроєм розриває тяглість покаянної тематики богослужінь у ці неділі та в усі дні Великого посту.
Тож, поки не відбулася реформа літургійного календаря Церков візантійської традиції, доводиться ще перед Великим постом пригадувати собі тему покаяння (що, в принципі, не є зайвим), немовби готуючись до приготування до Великодня, чим, власне, і є Великий Піст.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##