Третя неділя перед початком Великого посту у візантійській традиції через фрагмент євангельського читання на Божественній Літургії називається Неділею про блудного сина. Цього року її святкують 16 лютого.
Як і попередня Неділя Митаря і Фарисея, вона сьогодні дещо зміщена відносно свого початкового розташування у літургійному році. Якщо вести відлік неділь Великого Посту від Сиропусної, то Неділя про блудного сина була третьою у цей період приготування до Пасхи. Роздуми над падінням і наверненням молодшого сина та милосердя батька не обмежувалися лише Євангелієм на Божественній Літургії – вони ще й сьогодні виступають як провідна тема текстів Вечірні та Утрені третього тижня Великого Посту, і мали б творити з неділею цілісність.
А так Неділя про блудного сина, зайнявши позицію перед Великим Постом, виглядає вирваною з контексту. Її богослужіння містять виразно постові фрагменти покаянного характеру. До особливих стихир після 50-го псалма на Утрені, які фігурували вже в попередню неділю, додається ще піснеспів «На ріках вавилонських» на основі Пс. 136.
Своїм походженням цей псалом сягає часів вавилонського полону, якого зазнали юдеї у VI ст. до Христа. Втративши свою землю та храм як знак присутності Бога серед них, вони горюють і цей настрій вкладають у псалом 136. У покаянну тематику Великого посту цей псалом вписується через провідну паралель у ньому: як юдеї тужать на ріках вавилонських за батьківщиною, так людство, через гріх втративши рай, тужить за щасливим життям з Богом.
Цей настрій присутній і у євангельській притчі про блудного сина Лк. 15, 11–32, і у літургійних текстах неділі, які є її переспівом та вираженням стану людини, котра відійшла від Бога й намагається повернутися.
Поєднуючи основну тему неділі з образами притчі про кукіль Мт. 13, 24–43, перша стихира Тріоді відтворює настрій туги впалого людства за Божим Царством: «На землі безгрішній і життєдайній, що була нам передана, ми посіяли гріх і серпом пожали колосся лінощів та пригорщами пов’язали в снопи наші вчинки, але не розіклали їх на тоці покаяння. Тому молимо тебе, віковічного Господаря, нашого Бога: вітром твого милосердя розвій полову наших учинків і дай нашій душі пшеницю прощення, оселивши нас в небесній твоїй житниці, і спаси нас».
У наступній стихирі Господар житниці вже постає перед нами в більш притаманному для цієї неділі образі – люблячого Отця, що зустрічає блудного сина, кличе його на таїнственний бенкет навколо Жертви Ісуса Христа: «Предобрий Отець зустрічає й цілує блудного сина, що від гріхів повернувся до батьківського дому, і привертає відзнаку попереднього достоїнства. Він влаштовує у світлиці таїнственний бенкет, заколовши теля вгодоване, щоб ми удостоїлися жити з людинолюбним Отцем, який жертвує, і з славною Жертвою – Спасителем душ наших».
В іконографії притча про блудного сина знайшла своє втілення у багатосюжетних зображеннях. Оскільки історія тривала в часі й містить кілька етапів з життя головного героя, то часто можна побачити на одній іконі одночасно і відхід сина з дому, і його гріховне, а потім нужденне становище у чужому краї між свиньми, і батька, котрий очікує. Але, зазвичай, головним сюжетом виступає зустріч батьком сина.
На її центральне місце у композиції вказують і великий план, і насиченість деталями з притчі. Є зображення, які подають усі етапи здійснення наказу батька: “Притьмом принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі на ноги. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся” (Лк. 15, 22 - 23). На багатьох іконах цю сцену супроводжує бенкет з музиками.
Але ще цікавіше, як іконографія зображає постать батька, котрий приймає блудного сина. Часто в ньому можна впізнати Ісуса Христа за особливостями його зображення на візантійських іконах — з хрещатим німбом, в червоній туніці та синьому хітоні. Тому і літургійні тексти, якими в цю неділю Церква просить про помилування, звернені здебільшого до Ісуса Христа.
Приходячи до Бога, грішне людство в образі блудного сина потерпає від почуття власної невдячності, розпачу за втраченою спадщиною, жаху від проклятої землі, яка прийшла їй на зміну. Воно очікує на вічне прокляття як наслідок відходу від Бога, але водночас висловлює жаль за все скоєне, бажання повернутися та надію, що Отець прийме кожну людину, котра кається, як батько з притчі прийняв блудного сина.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##