Щоби говорити про взаємозв’язок християнства і медицини, американцеві доктору Стіву С’ютсу не треба доводити свою компетентність. Його лікарський стаж починається з 1978 року.
Як медик, д-р С’ютс чотири рази виїжджав на так звану medical mission, коли професійна діяльність поєднується із розповіддю про свою християнську віру. У 1985 році в якості хірурга він відправляється у індонезійське місто Кедірі, через 7 років – хірургом-педіатром у румунське Тімішоара і в 2001-му в – Сан-Луїс-Потосі в центрі Мексики.
У 1999 році д-р С’ютс здобув свій перший богословський диплом — магістра з біоетики у Trinity Evangelical Divinity School. Через два роки – стає магістром Нового Заповіту в Колумбійській біблійній семінарії.
Доктор С’ютс мешкає в місті Сансет (Південна Кароліна), виховує сімох дітей і відвідує консервативну пресвітеріанську церкву.
Нещодавно д-р Стів С’ютс побував в Україні і журналіст Олексій Гордєєв обговорив з ним актуальне для християнського середовища питання ставлення до ЛГБТ.
– Я практикуючий лікар. І я не називаю себе професійним богословом. Однак це та царина, яку я вважаю важливою.
– Як ви сприймаєте ЛГБТ?
– Перш за все, я більше підходжу до цього питання з біблійної точки зору, аніж з етичної. Я не стверджую, що це не стосується етики. Однак мій підхід ґрунтується на даних Біблії. Але, як медик, я повинен мати справу з медичними проблемами, які походять від ЛГБТ.
Біблія вчить, що цей вид сексуальності – як і гріховні гетеросексуальні стосунки – є протестом проти Божого плану для людини. На моє переконання, в Біблії, і особливо у першому розділі послання до Римлян, є вірші, які характеризують одностатеві відносини як особливо огидні для Бога. Адже це цілком контрастує із тим станом, в якому він нас створив.
Він не створив нас у стані ЛГБТ, а як чоловіка чи жінку, які повинні були з’єднатись та дати потомство. Будь-яке відхилення від того – гомосексуальне чи гетеросексуальне – є гріхом. Саме Новий Заповіт особливо акцентує увагу на тому, наскільки невірний спосіб життя ведуть ЛГБТ. Це відмова від того, що зробив Бог.
– Сучасна наука не вважає гомосексуалізм наслідком вибору окремої людини. З цим погоджуються у Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ) та Американській психіатричній асоціації (АПА). Чим це можна пояснити?
– Ви маєте усвідомити, що ці обидві структури є ліберальними за суттю. Вони навіть не братимуть до уваги біблійні дані стосовно ЛГБТ. Іншими словами, вони є апологетами згаданого стилю життя, які не намагаються об’єктивно дивитись на його сутність.
– Однак вони і не мають орієнтуватись на Біблію у своїй діяльності.
– А я і не чекаю від них зважання на біблійні істини. Однак коли вони мені забороняють це робити, вони набувають рис тиранів. Якщо, приміром, психіатрові вони не дозволяють застосовувати біблійні принципи до пацієнтів, вони стають диктаторами. Вони не мають на це права.
В тому середовищі є кілька психологів та психіатрів, які сприймають ЛГБТ не як прийнятну лінію поведінки, а як девіантну. Саме вони намагаються допомогти геям та лесбіянками позбавитись цього стилю життя. Однак за це їх карають. Обидві організації – ВООЗ та АПА – промовляють з політичної, а не професійної перспективи.
Наукові докази не доводять, що в нас не має сексуального вибору. Ми обираємо свою сексуальну поведінку. Ухвалюючи це рішення, ми можемо обрати, а можемо і не обрати. Роблячи це, ми діємо як грішні створіння. І не важливо, що саме ми обираємо: бути вночі з чоловіком чи з трьома жінками. Цей вибір я роблю сам, гени до цього мене не змушують.
– І ВООЗ, і АПА свої висновки вважають побудованими на науковому знанні. Чи можна їх переосмислити так, як свого часу це робив дослідник Томас Кун у книзі «Структура наукових революцій»?
– Я чув прізвище автора, однак не знайомий з його роботою. Повторюся: щоразу, коли я бачу так звані наукові докази на користь генетичної схильності до ЛГБТ, я характеризую їх як дефектні. Немає наукових відомостей про народження людей геями. Про це можна заявляти лише за умов ігнорування інших даних, що суперечать потрібній тезі.
Однак важливо ось що. Навіть, якщо вони знайдуть умовно «ген гомосексуальності», це не означає, що люди повинні схилити перед ним голову і діяти за його «вказівками». Це не скасовує поняття гріха.
Приміром, я можу мати схильність до вживання алкоголю, однак я грішу, коли напиваюсь. І неважливо, маю я схильність до цього недоліку чи ні. Я не повинен діяти за програмою. Відповідно, коли – в теорії – знайдуть ген, який пояснює схильність до одностатевих стосунків, ви не маєте одразу жити тим життям, адже Біблія наказує проходити повз цього явища. І неважливо, чи спокушаюсь я чоловіком чи жінкою, що крокує повз. Все це гріх.
– Чи є медична різниця між життям дітей під опікою звичайних та одностатевих пар?
– Наскільки мені відомо, немає жодних підстав говорити про ризики для здоров’я дітей, що живуть під опікою одностатевої пари. А от гомосексуальний стиль життя сам по собі несе за собою значні ризики. Це беззаперечно. В них нижча середня тривалість життя, підвищена вірогідність «підчепити» хвороби, що передаються статевим шляхом, та стати об’єктом хронічних хвороб, що витікають із перших. Навіть «моногамні» гомосексуальні стосунки («моногамні» у лапках, бо це поняття може стосуватись ЛГБТ-пари лише станом на зараз, а не протягом усього життя) несуть із собою серйозні медичні ризики.
У випадку ВІЛу, вірусу папіломи людини (HPV) чи герпесу – всі ці віруси можна «зловити», якщо практикувати гріховну поведінку. Звісно, можна захворіти на ВІЛ поза межами гріха. Наприклад, коли матір передає вірус імунодефіциту через кров дитині; хоча це більше не трапляється, адже ми добре очищуємо кров. Однак, якщо я лікую хворого на ВІЛ і маю відкриті поранення, я можу заразитись через потрапляння на шкіру деяких його рідин. Це станеться через мою необережність, а не через мою гріховність.
– Як лікар-практик, чи маєте ви справу із ЛГБТ?
– Я маю справу із пацієнтами, що належать до цієї спільноти. Але не вони моя аудиторія. Приміром, якщо хтось з цієї групи приходить до мене із біллю у горлі, фарингітом, я можу йому чи їй сказати, що потрібен тест на хвороби, що передаються статевим шляхом. Адже в цих пацієнтів більша захворюваність на ангіну, ніж у людей, що не мають стосунку до ЛГБТ. Також частіше вони стикаються із гонореєю у горлі (це так само хвороба, що передається статевим шляхом) – нам про це також доводиться говорити. В принципі, це усі відмінності, що стосуються ЛГБТ при моїй лікарській практиці.
Оцінку ЛГБТ-спільноти з біблійної перспективи я робитиму як християнин, але не як медик.
– Ви позиціонуєте себе як лікар-християнин?
– Звісно, так. Але не всі про це знають: в мене не має таблички «Я лікар-християнин». Однак, я сподіваюсь, що дехто інший розповість про мене. Іноді, маючи дозвіл пацієнта, я молюсь із ним. Ніхто мені не відмовляв. Однак я обережний у тому, кому пропонувати спільну молитву. Якщо б я пропонував цю ідею всім і кожному, було би багато відмов. Я пропоную лише тим, кому, на мій погляд, можу послужити. Однак більшість пацієнтів навіть не знають, що мають справу із віруючим лікарем.
– Який, в середньому, відсоток ваших відвідувачів зі спільноти ЛГБТ? На що вони скаржаться і що хочуть змінити?
– Про левову долю таких пацієнтів я навіть й не здогадуюсь. Єдиний виняток – це хворі на ВІЛ. Я не питаю про їхній стиль життя. Однак ми досліджуємо, чи одружені вони. І іноді про їхню гомосексуальність я довідуюсь випадково: коли даю жінці препарати чи напрямок на рентген, я запитую, чи не вагітна вона. Дехто із них сміється і каже, що цього не може бути. І пояснює, що вона лесбійка. Одним словом, моя робота медика – не запитувати людей про їхній стиль життя.
– Перейдемо до конкретики. До Вас на прийом приходить чоловік. Зрештою, Ви дізнаєтесь, що це гомосексуаліст. Який ваш метод? Чи Ви користуєтесь біблійними знаннями, коли маєте справу із такими людьми? Зрештою, чи намагаєтесь Ви «навернути» цю людину в християнство?
– У своєму лікарському кабінеті – ні. Ця ситуація – коли хтось приходить до мене через мої біблійні переконання – означає, що людина, ймовірно, отримала виховання в церкві, бореться зі своїми нахилами і намагається отримати від мене допомогу з Біблії. Звісно, я буду радий допомогти цій людині.
– Але не у клініці.
– Так, не у клініці.
– Чи заборонено в американських лікарнях розповсюджувати релігійні переконання?
– Якщо я активно буду цим займатись, то так. Якщо це буде реакція на питання пацієнта, то я можу робити все, що завгодно. Однак я не можу піти у палату і намагатись там когось навернути у віру, адже я працюю на шпиталь (державний чи приватний) і не маю власної практики. Якщо би було останнє, я міг би робити те, що вважаю доречним. Однак у статусі робітника я маю виконувати завдання свого працедавця. І оскільки адміністрація клініки не розділяє простих людей та представників ЛГБТ, я не вправі їх активно вишукувати і намагатись навернути у християнство. Такі умови роботи лікаря.
– Ви зустрічались з ЛГБТ-християнами? Що лікар може думати про них?
– Дехто із них – це люди, які виросли у церкві і борються зі своїми пожадливостями. Взагалі нам треба припинити розмови про те, чи можуть християни належати до ЛГБТ. Я не стверджую, що це неможливо; я б краще сказав, що можна бути християнином і спокушатись тією самою статтю. Особисто мене, одруженого чоловіка, на вулиці може спокушати вродлива жінка. Спокуси такого штибу не позбавляють тебе звання християнина, однак якщо ти регулярно і активно занурюється у такі відносини, з’являється питання, чи маєш ти стосунок до віри. Тому мені складно вважати християнами тих, хто активно практикує стиль життя ЛГБТ.
– Ви зустрічались із християнами, які залишили у минулому одностатеві відносини?
– Так.
– Наскільки вони стійкі у переконаннях та поведінці?
– Поки все іде за планом. Ці жінки – колишні лесбійки – наразі дотримуються целібату.
– Чи згодні Ви із твердженням, що християни, які змогли полишити одностатеві практики, потребують особливих церков чи християнських служінь?
– На моє переконання, наші церкви заповнені людьми із особливими історіями. У Писанні нічого не кажуть про те, що через цей факт мають бути спеціальні церкви чи служіння. Спільнота має бути відкритою для будь-яких християн. Люди прагнуть особливих служінь, бо їх не приймають у їхній конгрегації. Це церковна проблема. Неважливо, з чим бореться людина – з прихильністю до жінок, чоловіків, вина чи деструктивної поведінки, – її необхідно приймати та служити їй. Якщо ж вони належатимуть до спільноти людей, таких як вони, - це лише їм нашкодить.
– Як Ви ставитеся до «відновлювальної терапії» (Reversive|Conversion therapy, комплексна психологічна техніка, що застосовуються при спробі змінити сексуальну орієнтацію пацієнта; заборонена в штатах Вермонт, Каліфорнія, Іллінойс, Орегон та окрузі Колумбія – О.Г. ), що її раніше використовували християнські служіння на зразок Exodus International?
– Я дякую їм за те, що вони робили. Та мені дуже шкода, що через зовнішній і в тому числі судовий тиск вони були змушені припинити цю практику. В США є психологи-християни, які намагаються у загальних контурах робити те саме, через це їм погрожують позбавленням ліцензії. Намагання допомогти полишити гріховний стиль життя – це побожна справа. Я сподіваюсь, ще будуть люди, які займатимуться зціленням ЛГБТ.
– Відповідно до даних дослідницького центру П’ю, кількість американських християн, які опираються ідеї «ЛГБТ-християнства», скорочується. Так, серед тамтешніх католиків цифра знизилась з 43% до 42%, а серед білих євангеліків – з 76% до 73%.
– Я не здивований. Однак ви маєте зрозуміти, що у церквах зменшується й кількість справжніх віруючих. Соціологи зараховують до «церков» навіть ті структури, які я би не включив до переліку.
Не можна враховувати позицію церков, які вважаються відступницькими: вони мало чим відрізняються від думок світу цього. Наприклад, коли дослідники з П’ю приїдуть у моє місто, першою справою для них буде відвідати Першу пресвітеріанську церкву. Однак це церква-відступник: там геть не вірять у Біблію, тому це не церква. Тому при аналізі даних від П’ю потрібно дивитись дані, що надходять від вірних біблійним принципам церков. Або й далі запитувати про грішність ЛГБТ-стилю життя у конгрегації, що рукопокладає відкритих гомосексуалістів.
– І, наостанок, Ваші коментарі стосовно християнського сприйняття трансгендерів та транссексуалів.
– На мій погляд, Бог долучив Себе до формування кожної нової людини. Я розумію це так, що Бог створює душу для кожного ембріона. Без душі немає життя. Бог створює її або жіночою, або чоловічою. Будь-яка спроба змінити цей порядок є шляхом проти Бога. Хто я такий, щоби сказати «Бог створив нас неповноцінними»? Але такі слова кажуть ті люди, які прагнуть змінити свій гендер чи стать. Звісно, саме гріх змушує їх робити це.