Так вже влаштована людина, що справжню вартість видатних постатей і речей духовних відкриває допіру по їхній втраті. Не вистачить часу на вангогівські історії про невизнання при житті та тріумф слави опісля складених у домовину кісток. Особливо нам, Українцям, такі історії до болю знайомі...
Так вже влаштована людина, що справжню вартість видатних постатей і речей духовних відкриває допіру по їхній втраті. Не вистачить часу на вангогівські історії про невизнання при житті та тріумф слави опісля складених у домовину кісток. Особливо нам, Українцям, такі історії до болю знайомі...
Сьогодні ж наша увага прикута до ґотичного скелету тліючих рештків славного собору Паризької Богоматері, всесвітньо відомого Нотр-Дам. Якийсь фатум, та й годі! Облишмо здогади про можливий навмисний підпал, чи пак людську халатність. Вистояти крізь віки, в численних воєнних баталіях і революціях, щоб спалахнути, як свічка в ХХІ столітті розвинутих вогнетривких технологій пожежної безпеки...
“Він живе, і як фенікс з попелу востане”, писатиме владика Борис Ґудзяк в контексті цієї великої втрати не лише для християнського світу, але й світової культурної спадщини (див. блог на risu.org.ua). Схожі, сповнені рішучості, думки одразу пролунали з уст французького єпископату й влади. Чей же кожна деталь собору, завдяки тим самим сучасним технологіям, заздалегідь точно виміряна, скрупульозно описана й задокументована, а головні цінності й реліквії вдалось врятувати. З іншого боку всі, передовсім вельми чутливі до автентики Французи, розумітимуть, що це буде вже не той Нотр-Дам, в якому пережив своє навернення Поль Клодель й багато інших знаних і незнаних...
Але, як це часто стається, втрата, особливо така масштабна, загострює увагу не лише до втраченого об'єкта, але й до всього, що з ним пов'язане. А це передовсім французька богословська думка, втілена в ґотичному конструктивізмі й оптичному ґностицизмі вітражів Доби Соборів. За лаштунками невимовної втрати відчувається подих епохи, духовність якої можна метафорично описати як Радикальна Ґотика. Прориси останньої відчитуємо на ликах французької молоді, яка по-лицарськи на колінах молитовно прикликала присутність Нашої Дами в той час, коли ґотичний конструктивізм собору поглинало апокаліптичне полум'я.
Не пригадую де, але вже давніше натрапив на цитату сучасного французького філософа Мішеля Лакруа: “ХХІ століття буде духовним, або його не буде взагалі”. Парадоксально, але пожежа Нотр-Дам в контексті цитати Лакруа виступає не лише символом попередження, але й свідченням, що фенікс християнства, попри соціологічний песимізм французької статистики, справді востає з попелу згарища секулярної доби як Неоплима Купина...
P.S. Так сталося, що Провидінням Божим і завдяки сприянню владики Бориса я провів кілька незабутніх тижнів в Парижі і Люрді, насолоджуючись духовним радикалізмом французької ґотики. Але найбільшу насолоду викликала незрима присутність Неопалимої Купини, що огортала душу і тіло неймовірним онтологічним миром в місті й країні, які відвідував вперше в своєму житті. За тим самим незбагненним Божим Провидінням в останніх днях мого перебування паризьким гідом і порадницею стала українська парижанка пані Марія (Марія!) Маланчук. Напередодні від'їзду я зробив останнє фото із силуетом Нотр-Дам, надіславши його дружині Катрусі із текстом “Прощай Париж, місто Богородиці”. Це було практично за день до трагедії....