«Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк 16, 9). І який же приклад подає християнам це оповідання? Одні інтерпретували, що належить чинити так, як чинив несправедливий управитель, тобто досягати цілі не зважаючи на засоби. Це не дуже вдала інтерпретація. Інші інтерпретують, що належить наслідувати «мудрість» управителя, але не дослівно, лише мудрість у значенні чесноти, а не хитрості. Ще інші інтерпретують, що це притча-розповідь про Царство Боже, і що належить здобувати його, не вагаючись.
В Євангелії від Луки є притча-оповідання про нечесного управителя, який обманював свого хазяїна і підробляв фінансові чеки, проте коли хазяїн довідався, як спритно той це робив, похвалив його за «мудрість» (Лк 16, 1-8). І після цієї розповіді Христос звертається до учнів зі словами: «І я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні» (Лк 16, 9).
Цей фрагмент про неправедного управителя досить важкий і його по різному інтерпретували. Лейтмотивом цілого 16-го розділу, який нібито складається з непов'язаних між собою частин, як от розповідь про неправедного управителя чи в кінці притча про багатого і Лазаря, є заклик використовувати багатство для допомоги потребуючим.
Передусім, коли Христос говорить про якогось «господаря», у якого працював «управитель», то цей господар не був образом Бога, як то часто в інших притчах, лише звичайною багатою людиною. І ця багата людина похвалила управителя, що «мудро поступив». Це не чеснота мудрості, але «мудрість цього світу», тобто «вміння крутитися», досягати свого будь-якою ціною, не здаватися.
Взагалі, неправедним був не лише управитель, але і хазяїн. Управитель зменшив борг, а не переводив його на себе. Натомість, нічого не показує, що він на цьому щось заробив: його справою було заробляти гроші для хазяїна. Тобто він обібрав хазяїна, зменшуючи кількість позиченого чи купленого, за яке треба було розрахуватися тим боржникам, і все це з ціллю придбати собі друзів на «потім», як буде звільнений. Іншими словами, у поданому оповіданні управитель абсолютно ніяк не нажився - розписки підписував він від імені господаря і господареві йшов весь з того прибуток (чи втрата). Він лише подбав про своє майбутнє шляхом підкупу боржників, і все це за рахунок бізнесу хазяїна. Якщо бути точнішим, то управитель пробачає боржникам ту надбавку, яку зазвичай майже кожен управитель чи митар додавав до офіційно позиченого чи офіційно призначеного до сплати – це рахувалося як би «плата за послуги» управителя чи митаря.
«Мамона неправа» отже – це і є отой бізнес хазяїна, бо віддавання в борг під проценти (лихварство) суперечило старозавітному наказу не робити цього.
«Якщо твій брат зубожіє й буде в злиднях у тебе, допоможи йому, наче б він був приходень або комірник, щоб він міг жити при тобі. Не братимеш від нього відсотків, ані лихви, а боятимешся Бога твого, й нехай брат твій живе при тобі. Грошей не позичатимеш йому на відсотки, і не даватимеш йому харчів на лихву» (Лев 25, 35-37). «Коли позичиш гроші комусь із мого народу, вбогому, що при тобі, то не станеш для нього лихварем, ані не накладатимеш на нього відсотків» (Вих 22, 24).
Тобто «нечесні гроші» - це (згідно тодішнього розуміння) весь бізнес хазяїна, на якого управитель працював.
Звідки відомо, що хазяїн через свого управителя давав продукти під процент? Власне, коли Христос потім каже, що мамона «неправа», то і має на увазі досить поширений звичай лихварства у його часі чи раніше, про що пишуть наприклад пророки, Езекиїл 22, 12 чи Прип 28, 8.
У цій розповіді, отже, не лише управитель, але і хазяїн веде справи неправедно. Тобто, вони обоє одинакові. Особливо в контексті сказаного: «похвалив його, що той вчинив мудро».
Схвалив хитрість і оборотність, тобто незалежно від суб'єктивної шкоди, завданої йому, похвалив об'єктивно дію управителя. Далі Ісус не розповідає про покарання того управителя за вчинене, бо йшлося лише про цей приклад, про першу частину. Христос зупиняє розповідь на цьому місці, і на це більшість біблеїстів звертає увагу, що розповідь недокінчена, бо йшлося лише про приклад залучення друзів через конкретну «прокрутку» у рамках загальної «неправої мамони».
Крім того, варто пам'ятати, що Лука рідко говорить про «притчі», як наприклад євангеліст Матей, скоріше подає «оповідання-приклади».
І який же приклад подає християнам це оповідання? Одні інтерпретували, що належить чинити так, як чинив несправедливий управитель, тобто досягати цілі не зважаючи на засоби. Це не дуже вдала інтерпретація. Інші інтерпретують, що належить наслідувати «мудрість» управителя, але не дослівно, лише мудрість у значенні чесноти, а не хитрості. Ще інші інтерпретують, що це притча-розповідь про Царство Боже, і що належить здобувати його, не вагаючись.
Натомість, щодо «мамони неправої», то її належить замінити на Царство Боже, роздаючи її, навіть якщо вона неправа (хоча б так) потребуючим. Якщо не буде такої заміни, залишиться служіння мамоні, натомість «не можете служити Богу і мамоні». Здобуті несправедливо гроші – це мамона, яка нами керує. Роздати ці кошти потребуючим – це та ж мамона, але якою вже ми керуємо, а отже вже їй не служимо. Взагалі, більшість багатства і сьогодні і тоді, здобувається так чи інакше, неправедно, принаймні на якомусь етапі. Це називається деколи «конкуренція», «оборотність», «хист до інтересу», проте часто несправедливо використовуються при цьому інші люди, їх праця, їхні ідеї. А інколи і просто у бізнесі вдаються до обману чи підступу.
І в цьому контексті, Христос з одного боку звертається до багатих, що нажилися таким шляхом, даючи їм шанс спасіння: через допомогу і солідарність з ближніми, з бідними. У притчі, яка йде після цього, про багатого і Лазаря (Лк 16, 19-31), Христос не зупиняється на способі, в який багатий здобув своє багатство, лише засуджує те, що потім той багач не зважав на бідняка, не поділився з ним часткою, хоча б маленькою свого майна, не покормив голодного Лазаря.
Мамона має стати засобом любові ближнього. Той, хто служить Богові, дає зі своїх грошей бідному, який не в змозі заробити. Той, хто служить мамоні (праведній чи неправедній – уже без різниці), той свою надію покладає власне в грошах, і таким чином робить себе від грошей залежним. Справжнє ж євангельське багатство – це не те, що я отримую, але те, що я даю, чим ділюся. Христос у Нагірній проповіді називає це «скарбом на небі»: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт 6, 19-21).
Іншими словами, християнин повинен бути настільки мудрим у служінню Богу через служіння ближнім, як аналогічно той управитель був мудрим у служінню мамоні. Тобто, це приклад «дзеркального відбиття», приклад з протилежного. Якщо грішники вміють використовувати засоби цього світу для своїх егоїстичних цілей, то ми, християни, повинні навчитися використовувати їх для цілей вічних. Апостол Павло, звертаючись до старших у християнських спільнотах Ефезу: «У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати»» (Дн 20, 35). Щоправда, ці слова Христа ніде не записані в Євангеліях, проте це є приклад усної Традиції, яку використав Апостол Павло у своїй проповіді, в даному випадку про справжнє багатство.
Як казав Августин, інтерпретуючи цей фрагмент про нечесного управителя, коли говоримо про «мамону неправу», що її належить використати для здобуття друзів, ми повинні не так це зробити, як той несправедливий управитель, але так як начальник митарів, тобто збирачів податків, Закхей: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк 19, 8).