Ми, українці, нині як ніколи досі у своїй історії, стоїмо перед вибором: або рішуче й остаточно позбуваємося духовно-інформаційного ярма, або будемо невідворотно поглинуті північною імперією.
Буремні події останніх трьох місяців в Україні докорінно змінили не тільки хід нашої історії. Вони також означили кардинальні зміни у переосмисленні того, хто ми є: нація чи натовп?
Боже провидіння відкрило безодню зла, яке було поруч з нами і в нас, але ми його немовби не помічали. Лише після розстрілу Майдану, після втрати Криму, після терористичного розбою на Донбасі, після «чорної пятниці» в Одесі, до нас нарешті приходить усвідомлення, що далі жити за тією ж комуно-радянською моделлю і мораллю, які Україна успадкувала від СССР, означає приректи себе як націю і як державу на повне знищення.
Першого березня, на початку Великого Посту, північний агресор розпочав проти України війну. За блискавично короткий час Росія без жодних зусиль і втрат загарбала Крим, сьогодні на наших очах руками заколотників і терористів окуповує Донбас, сіє хаос на Півдні. Щохвилини чуємо зведення про бойові дії, гинуть наші громадяни, суспільство охоплене тривогою, страхом, почуттям безвиході. Теперішній кремлівський антихрист вірно дублює і вдосконалює стратегію й тактику своїх сатанинських попередників Лєніна-Сталіна, в основі яких – брехня, терор і розбій, водночас намагаючись переконати світ, що в Україні громадянська війна. Наша держава і громадянство поволі оговтуються від шоку і дають щораз рішучішу відсіч окупантові. Але якщо на видимому, так би мовити, фронті справді є певний прогрес, то на інформаційно-ідеологічному полі й надалі – суцільні поразки.
Відновивши незалежність 23 роки тому, Україна й надалі перебуває у стані повної духовно-інформаційної окупації північним сусідом. Навіть у теперішній загрозливий час, коли через агресію Кремля реально стоїмо за крок до втрати суверенітету, наші т. зв. національні телеканали, за винятком кількахвилинних випусків новин, й надалі цілодобово годують нас російськими, ідеологічно диверсійними серіалами, гала-концертами, різноманітними шоу, моральна загроза від яких набагато страшніша і далекосяжніша, аніж відкрите збройне протистояння. І ця навала триває безперервно.
Тому нема чого дивуватися, що наше суспільство таке духовно і морально анемічне. Бо ж яку національну свідомість і гідність можуть виховати безперервні низькопробні брутальні серіали про «бомбіл», «мєнтів», «смершівців», «орлів» НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ, рецидівістів різних кримінальних «спеціальностей»?! Отож і маємо, як кошмарний наслідок, садистичний відстріл Небесної Сотні, звірства бойовиків-терористів на Донбасі, криваву масакру, яку влаштували проросійсько-православні диверсанти в Одесі.
Не менш згубний розтлінний вплив на українське християнство чинить впродовж століть і московське православіє, лживо і самозванно представляючи себе єдиним та автентичним джерелом т. зв. «восточно-візантійського благочєстія». В останні роки РПЦ МП, через насаджування імперської доктрини «русского міра», намагається утримати в орбіті цього фальшивого «благочєстія» й українські церкви, в т. ч. – й УГКЦ. І нав'язує це найрізноматнішими засобами і способами, зокрема – містично-забобонним дотриманням юліянського календаря, що й надалі відсепаровує нас від усього християнського світу і водночас – міцно утримуючи арканом московської синодальщини.
Тому ми, українці, нині як ніколи досі у своїй історії, стоїмо перед вибором: або рішуче й остаточно позбуваємося цього духовно-інформаційного ярма, або будемо невідворотно поглинуті північною імперією.
І часу на вагання вже нема…