1 серпня християни візантійської та лютеранської традицій відзначають як день пам’яті святих сімох мучеників Макавеїв, матері їх Соломії і старця Єлеазара. Щоб не пов’язувати це свято з маком, називаючи його “маковим Спасом” чи “маковієм”, як це активно транслюють поважні медіа-ресурси, слід просто відкрити Біблію, а саме Другу книгу Макавеїв.
Події, які вона описує, відносяться до ІІ ст. до Христа. Ізраїль потрапив під владу династії Селевкідів, основною політикою якої щодо підкорених народів була їхня асиміляція в елліністичну культуру. Особливо жорстоко це здійснював цар Антіох IV Епіфан.
Він здійснив “різанину молодих і старих, загладу недорослих, жінок та дітей, винищення дівчат і немовлят” (пор. 2 Мак. 5, 13). Окрім того, Антіох увійшов до Єрусалимського Храму, “брав нечистими руками посуд і дари, принесені іншими царями на побільшення чести й слави святого місця, і давав їх у скверні руки” (2 Мак. 5, 16). Назвав він його храмом Олімпійського Зевеса.
Як реакція на це вибухнуло повстання на чолі з Юдою Макавеєм (перекладається як “Молот” і жодного відношення до маку не має). На його честь і названі дві (а згідно з деякими канонами три) книги Святого Письма
Друга книга Макавеїв, на відміну від Першої, є не хронологією національно-визвольної боротьби юдеїв, а намаганням прогледіти в ній та в подіях, що її спричинили, Божий Промисел. Змістовно її можна вважати радше богословською і дидактичною, ніж історичною.
Переслідування, яких зазнали юдеї від Антіоха, сталися, бо “Владика на короткий час розсердився за гріхи мешканців міста й тому став байдужий до святого місця” (2 Мак. 5, 17). Храм розділив з народом його лихо, адже “Господь вибрав не задля храму народ, а храм задля народу” (2 Мак. 5, 20).
Хоч в околицях Єрусалиму Юда Макавей з братами завдавали відчутних поразок ворогам, Антіох у місті чинив усе сильніший тиск на народ, змушуючи його покинути Закон Мойсея.
У Храмі погани влаштовували пиятики і оргії. “Вівтар був повний нечистих жертв, заборонених законом. Не вільно було ні суботу святкувати, ні дотримуватися прадідівських свят, ба навіть і юдеєм називатися. Людей приводили насильно щомісяця в день царських народин, щоб вони їли жертвенне м’ясо” (2 Мак. 6, 5-7).
Така, здавалося б, невинна річ, як споживання м’яса в цих обставинах ставила руба питання вірності Богові. І перед таким вибором постав старець Єлеазар, один з тих мучеників, чию пам’ять нині відзначаємо. Він був “один із найвидатніших книжників” (2 Мак. 6, 18). “Доброзичливці” радили йому зберегти життя, мовляв, що тут такого — м’яса з’їсти? Якщо вже дуже хоче, то може приготувати собі сам і з’їсти його, вдаючи перед іншими, що споживає ідоложертовне. Однак Єлеазар зостався незламним: “Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятилітній старець Єлеазар перейшов на поганську віру, та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилася з дороги” (2 Мак. 6, 24-25). Його піддали тортурам, і він “помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам’ятку чесноти” (2 Мак. 6, 31).
Наступний розділ Другої книги Макавеїв розповідає ще одну історію про стійкість у вірі в єдиного Бога. “Сталося також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину” (2 Мак. 7, 1). На очах у матері хлопцям по черзі, починаючи від найстаршого, відтинали язик, руки, ноги, обдирали шкіру з голови та пекли їх на розжарених гратах.
Богонатхненний автор вкладає в уста мучеників слова, які чітко виражають їхню віру. Відвага, з якою боролися за незалежність повстанці під керівництвом Юди Макавея, та з якою приймали смерть сім братів з матір’ю, свідчить, що у ІІ ст. до Христа юдеї утверджувалися у вірі в воскресіння мертвих.
“Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, — до вічного життя” (2 Мак. 7, 9), — каже один з братів Антіохові. Інший на відрізання членів реагує так: “Я маю їх з неба й заради закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь знов їх дістати” (2 Мак. 7, 11). Ще один під час мук напоумлює царя: “Не думай, що уникнеш кари, ти, що насмілився з Богом воювати” (2 Мак. 7, 19). Що врешті і справдилося згодом, бо Антіох помирав страшною смертю: “З тіла цього нечестивця закишіли наверх черви, й воно серед важких мук ще за його життя почало розпадатися на кусні, а від смороду ціле його військо терпіло” (2 Мак. 9, 9).
Мати підбадьорювала сімох братів, дивлячись на їхні муки, чим теж виявила свою вірність Тому, від котрого все постало: “Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла, тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, — віддасть вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів” (2 Мак. 7, 22-23). Врешті і вона після всіх загинула мученицькою смертю.
Святе Письмо не подає імен матері та її сімох синів, котрі постраждали в часи переслідування Антіоха. З огляду на книгу, в якій описано їхній подвиг, та суспільно-політичний контекст Макавейських визвольних змагань, їм присвоєно назву Макавейських. Передання також подає їхні імена: Авим, Антонин, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим, Маркел, а матері — Соломія (Соломонія).
Подвиг братів Макавеїв сколихнув всю Юдею. Остаточно розгромив війська загарбників його брат Юди Макавея Симон, очистивши від них Єрусалим і храм Господній. Звільнившись від грецько-сирійського ярма, династія царів Макавеїв правила незалежною Юдеєю майже 150 років. На честь цієї перемоги та очищення храму Господнього в юдаїзмі запроваджено восьмиденне свято Ханука, що мовою івриту означає «новосілля».
Богослужіння на їхню честь простежують тяглість віри та відданості Богу від праотця Авраама: “Багатостраждальна мати, скликавши своїх дітей на подвиг, промовила: Авраамовій сивині послідуйте, щоб заколенню Ісааковому причаститися” (хвалитна стихира Утрені) аж до героїзму новозавітних мучеників: “Бажаючи бути з Христом, всеславні мученики, біг страждання неухильним помислом пройшли” (тропар канону Утрені).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##