Особливе враження на католицького єпископа Тронгейма Еріка Вардена справили щоденні відеозвернення Глави УГКЦ у перші тижні повномасштабної війни — у той час, коли Київ перебував під атакою російських військ, а майбутнє України здавалося вкрай непевним.
Про це єписископ Варден сказав в інтерв’ю для щоденної газети «Morgenbladet», розмірковуючи про пошук надії в сучасній Європі, переповненій війною, кризами, страхом та непевностями. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Говорячи про те, де сьогодні слід шукати християнську надію, єпископ Варден зазначає: «Впродовж останніх кількох років я шукав надії, звертаючи свій погляд на Україну — на Блаженнішого Святослава».
«Саме це і дає мені надію, — каже єпископ Варден. — Блаженніший Святослав перебуває у списку цілей ворога, але залишається на своєму місці: він говорить до свого народу й утішає його, а також допомагає людям у найрізноманітніший спосіб».
Єпископ Тронгейма підкреслює, що говорити про мир у храмі мирного норвезького містечка легко, де відчутні запахи різдвяної випічки та миготять святкові вогні. Але коли ти перебуваєш у самому вирі війни, стикаєшся з жахливою її реальністю щодня — потрібно неабиякої сміливості, щоб говорити про любов до ворогів і заклик бути творцями миру.
«Для мене Блаженніший Святослав — один із найавторитетніших християнських голосів нашого часу. Він говорить „з авторитетом“ у євангельському сенсі: не просто теоретично, але з глибини свого досвіду та християнської віри», — каже єпископ Ерік Варден.
Окрему увагу єпископ звертає на те, як Блаженніший говорить про війну. Йдеться не лише про засудження агресії, а й про постійне наголошування на незмінній людській гідності.
«Для українців ця війна — екзистенційна: питання буття або небуття. Тут мало місця для компромісу. Водночас Блаженніший протягом усього конфлікту наголошує, що потрібно визнавати людську гідність навіть у нападника. Навіть під час війни важливо визнавати особу, а не зводити людей до абстрактних статистичних сутностей», — додає архиєрей.
Для єпископа Варденa це є прикладом радикально євангельської позиції: не заперечувати реальність зла, але й не дозволяти йому зруйнувати самі підвалини християнської антропології.