Семінар-презентація книги «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше ні на що не дивився’» успішно пройшла у конференц-залі Філософсько-богословського факультету УКУ увечері 1 жовтня.
Семінар-презентація книги «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше ні на що не дивився’» успішно пройшла у конференц-залі Філософсько-богословського факультету УКУ увечері 1 жовтня.
Подія зібрала як науковців – дослідників історії Церкви, у тому числі періоду підпілля УГКЦ, служіння місцеблюстителя Львівського митрополичого престолу Володимира (Стернюка), історії редемптористів, так і численних представників чернецтва, зацікавлених у знанні минулого і родичів самого владики, повідомляє РІСУ.
«Це вже третя книга із серії ‘Місіонарі Великого Відкуплення’», і вона є наслідком минулорічного невеликого історичного семінару, організованого з нагоди 110-річчя від дня народження владики Володимира та 20-річчя від його смерті», – розповів на початку семінару-презентації упорядник видання, голова Історичної Комісії Львівської Провінції Згромадження Найсвятішого Ізбавителя о. Руслан Піх.
Після короткого вступного слова першим промовляв до присутніх львівський архиєпископ УГКЦ Ігор (Возьняк). Він знав владику Володимира (Стернюка) з часів підпілля і саме від нього отримав священичі свячення. Отож, владика Ігор розповів не тільки про певні дати із життя місцеблюстителя митрополичого престолу, а насамперед зробив акцент на деталях, які іноді оминають увагою. Зокрема, архиєрей вів мову про спокійний та водночас стійкий характер Володимира (Стернюка), про його любов до книг і жваве зацікавлення подіями у суспільстві.
«Владика Володимир мав велику бібліотеку… За радянських часів видавали і добрі книги, для написання яких автори повинні були мати певну відвагу, – каже львівський архиєпископ УГКЦ. – Отець Михаїл Сабрига (майбутній тернопільський владика) працював у книгарні, і він такі хороші книги постачав владиці Стернюку».
Співробітники КДБ постійно тиснули на владику Стернюка, але не могли контролювати його. В домівці єрарха постійно проводили обшуки, а щоби дошкулити і залякати, навіть до бібліотеки присікувалися. Казали: «Ви вже комусь записали свою бібліотеку?». Тобто, натякали місцеблюстителю митрополичого престолу на начебто його близьку смерть. Але він – не здався тоталітарній системі і пережив її, вийшовши з Церквою на волю. Як зазначає владика Возьняк, Володимир (Стернюк) був відважний тим, що починаючи із 1972 року, у трагічний для підпільної УГКЦ період, не побоявся фактично стати на її чолі в Україні.
Дуже цікавими виявилися для учасників семінару-презентації і спогади про Володимира (Стернюка) його племінниці – доньки його рідного брата-священика. Обоє братів були заарештовані, але Володимир (Стернюк) вийшов на волю раніше за брата, і жив деякий час з його сім’єю. Родичі пригадують його стриманість, високу інтелігентність, готовність допомогти тим, хто потребує. І хоча владика іноді й казав емоційно з приводу допікань йому з боку КДБ: «Я вже не можу», та швидко мобілізувався і працював – служив своїй Церкві й народу – далі. І жодна зі спроб тоталітарної комуністичної системи зламати єрарха або хоча б дискредитувати його в очах вірних, не вдалася. Це – тихий подвиг владики, про який наше суспільство досі не знає, йшлося під час події у конференц-залі УКУ.
Участь у семінарі-презентації родичів владики Стернюка дуже збагатила дискусію і спонукала дослідників до подальших пошуків. Самі автори двох головних розділів книги, а це о. Руслан Піх і науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ о. Тарас Бублик, розповіли про історію створення книги, про подальші плани у дослідженні біографії владики Володимира (Стернюка). Зокрема, як кажуть, очевидною є потреба подальшого дослідження історії його перебування в ув’язненні і служіння у підпіллі.
Рецензію на книгу «Володимир Стернюк: ‘Я робив те, що міг. І більше ні на що не дивився’» виголосив науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ Володимир Мороз.
«Представлена книга – це видання, яке однозначно має наукову новизну, приваблює значною джерельною базою і зрозумілістю викладу. Велика справа – знайти до тієї чи іншої теми матеріали в 11 архівах – у цій книзі їх використано саме стільки. Але не менша справа – синтезувати знайдене, пояснити його і донести до читача. Він, як у наші дні часто повторюють, «не має часу читати». Іноді за цим поясненням стоїть дійсний брак часу, але найчастіше – банальне небажання до читання. Авторам і упоряднику цієї книги, на мою думку, вдалося добре відповісти на вказані виклики, – говорив він – Наступний етап – популяризація спадщини владики Стернюка, його прикладу, а також видань про нього та інших діячів Церкви, тобто донесення інформації до якнайширшого кола потенційних читачів. Ми просто не маємо права забувати, що нас в УГКЦ – біля 5,5 млн. Не працювати, тобто не служити у цьому просторі, це закопувати талант у землю».
Подія завершилася невеликою дискусією, а всі охочі змогли ознайомитися з книгою, яка вже перебуває у вільному продажі і знайти яку можна через Інтернет. Подію спільно організували Львівська Провінція Згромадження Найсвятішого Ізбавителя та Інститут Історії Церкви УКУ