Правильний підхід розуміння існуючої норми права у Церкві від самого початку заключеної договору про працю священнослужителя у новій ієрархічній церковній одиниці, дозволить уникнути багатьох проблем, які можуть виникнути пізніше, а саме із оформленням працевлаштування священнослужителя в органах державної влади нового місця його перебування, а також дозволить уникнути ситуацій через які вірні були би зумовлені довго чекати на свого душпастиря.
Синод Єпископів УГКЦ у 2010 році головною темою своїх засідань вибрав питання життя українського емігранта. Фактор, який можна назвати дуже актуальний і заторкує майже кожну другу українську родину. Із переїздом на нові території, у пошуках праці і кращого життя, тісно є пов'язаний також і інший чинник, а саме духовне життя особи. З певністю можна ствердити, що українське покоління, яке безпосередньо зазнало змін у власному житті є поколінням, яке народилось і виховалось за часів коли про Бога, Церкву, релігію не можна було говорити. Держава, яка бачила що щастя людини залежить від матеріально блага людини, яке осягалось через працю, робила усе щоб духовний вимір людської особи забути а навіть і знищити. Отже, український емігрант з яким часто можна зустрітись за кордоном потребує особливої духовної опіки через яку зможе відкрити для самого себе важливість шукання в першу чергу духовного добра як для себе так і для своєї родини.
Реалізація такої цілі потребує присутність священнослужителів, які будучи духовними провідниками змогли не тільки віднайти окрему особу у новому суспільстві, але також і допомогти їй самій зрозуміти вартість називатись християнином. Тому отже це опрацювання постарається бути відповіддю на синодальне рішення українського єпископату із 2010 року, яке поставило завдання опрацювати документ, яким би регулювався процес посилання і відкликування священнослужителів із територій де немає ієрархічних структур УГКЦ.
Юридична приналежність українських греко-католицьких священнослужителів до власних єпархій чи екзархій, в яких вони виконують повірені їм душпастирські обов'язки згідно норм канонічного права, означає звичайний (перший) спосіб їхнього приписання до певної церковної одиниці. Звичайнийспосіб – це тзв. первинне приписання, яке відбувається через прийняття дияконських свячень або, в іншому випадку, через отримання нижчих свячень (кан. 358 ККСЦ).
В церковному праві передбачений також і надзвичайний (другий) спосіб такої діяльності священнослужителя, а саме можливість виконання душпастирської праці в іншій єпархії чи екзархії (кан. 352 § 3; кан. 361; кан. 393 ККСЦ). Надзвичайний спосіб душпастирювання в іншій церковній одиниці, є можливим при тзв. послідовному приписанню духовної особи до іншої адміністративної структури Церкви (єпархія/екзархія). Наслідком такого юридичного акту є звільнення з-під юрисдикції власного єпархіяльного Єпископа і підпорядкування іншому.
Єпархіяльний Єпископ
Східне католицьке церковне право говорить про особу єпархіяльного Єпископа, як суб’єкта права, до виключної компетенції якого належить надавати дозвіл священнослужителю на залишення власної єпархії чи екзархії у формі прямого переходу або у формі тимчасового переїзду на користь іншої єпархії чи екзархії. Найвищий Законодавець вживаючи означення «єпархіяльний Єпископ» наголошує на тому що не потрібно його утотожнювати із виразом «Місцевий Ієрарх», тому що це окреслення, окрім особи єпархіяльного Єпископа включає також Протосинкела і Синкела (кан. 984 ККСЦ). Ці два уряди (Протосинкел і Синкел) хоч і наділені виконавчою владою у Церкві (кан. 245 ККСЦ), яка дозволяє їм виконувати різні юридичні акти, застережені тим, хто має виконавчу владу (наприклад надавати диспензи від подружніх перешкод), то все-таки накладає на них певні обмеження. Одним із таких обмежень є юридичний механізм зміни юрисдикції священнослужителя. Причину такого застереження виключно єпархіяльному Єпископові надавати дозвіл на перехід або переїзд священнослужителя до іншої церковної одиниці можна побачити в тому, що йому, а не Протосинкелу чи Синкелу довірено душпастриську опіку над єпархією/екзархією від власного імені (кан. 178; кан. 311 ККСЦ). Тому, отже, із цієї причини Протосинкел і Синкел можуть виражати свої думки, але немають права вирішувати питання про перехід, і приписання священнослужителя з/до єпархії/екзархії, в якій виконують довірений їм уряд.
Інша церковна влада
Іншими особами, яким східне законодавство надає право дозволити священнослужителю переїзд, перехід або його приписати є Адміністратор Патріаршої Церкви, Патріарший Екзарх і Адміністратор єпархії (кан. 363 ККСЦ).
Першим з них є Адміністратор Патріаршої Церкви. Уряд отримується на підставі самого права (ipso iure), але лишень з двох причин: коли патріарший престол стає вакантним через смерть Патріарха або через його зречення з уряду, рішення якого має прийняти Синод єпископів патріаршої Церкви (кан. 126 ККСЦ).
Патріарший Екзарх
Другою особою, про яку говорить право є патріарший Екзарх (кан. 363, 1 ККСЦ). Кан. 314 східного кодексу передбачає ситуацію в якій для однієї церковної одиниці із статусом Екзархії установленої в межах патріаршої Церкви, Патріарх за згодою Постійного Синоду призначає Екзарха (кан. 85 § 3; кан. 181 § 1 ККСЦ). Щодо своїх обов’язків і прав Екзарх є прирівняний до єпархіяльного Єпископа (кан. 313 ККСЦ) і іменується патріаршим Екзархом, який має власну владу, тому що займає уряд, але заступну, тому що її виконує в ім’я іншого.
Адміністратор єпархії
Третьою компетентною особою щодо надання дозволу на перехід або приписання священнослужителя до іншої єпархії/екзархії є Адміністратор єпархії (кан. 363, 1 ККСЦ). Уряд Адміністратора єпархії встановлений правом на випадок коли єпархіальний престол стає вакантним. Призначення на уряд відбувається через іменування Патріархом особи, який для важності цього юридичного акту, повинен вислухати думку Єпископів Патріаршої курії або Постійного Синоду (кан. 220 ККСЦ).
Вищезгаданий спосіб призначення Адміністратора єпархії суттєво відрізняється від іншого способу отримання цього уряду, а саме коли мова йде про вакантність єпархіяльної столиці розміщеної поза межами патріаршої Церкви. В таких випадках Адміністратор єпархії звичайно обирається членами колегії єпархяльних радників (кан. 221, 3 ККСЦ).
Як в першому, так і в другому випадку, коли мова йде про перехід або приписання священнослужителя з/до єпархії/екзархії необхідно дотримуватись вимог передбачених кан. 363, 2 ККСЦ, а саме для того щоб такий юридичний акт вважався важним необхідно, щоб пройшов рік після відомості про вакантність єпархіяльного престолу, а також необхідно отримати згоду колегії єпархіяльних радників.
Апостольський Адміністратор
Щодо особи Апостольського Адміністратора то слід пам’ятати, що його права і обов’язки визначаються виключно грамотою його іменування Римським Архиєреєм (кан. 234 § 2 ККСЦ). Тому процес переходу або приписання священнослужителя з/до єпархії/екзархії він буде здійснювати згідно норм вказаних у цій грамоті.
Для єпархіяльного Єпископа (виключно Єпарх i Екзарх крім Протосинкела і Синкела)
Єпархіяльний Єпископ приналежний до УГКЦ, коли має видати грамоту виписання (прямий перехід) або дозвіл на переїзд (тимчасовий переїзд) для власного священнослужителя, який виразив бажання працювати в іншій єпархії/екзархії УГКЦ, для правосильності власного юридичного акту не потребує отримання ні згоди, ні поради ні від кого. Також єпархіяльний Єпископ приналежний до УГКЦ, коли має видати грамоту виписання (прямий перехід) власного священнослужителя, який виявив бажання працювати в іншій єпархії/екзархії/дієцезії приналежної до іншої Церкви свого права, для правосильності власного юридичного акту потребує отримання згоди від Глави УГКЦ (кан. 365 § 2 ККСЦ). Крім того український Ієрарх приналежний до УГКЦ, коли має видати дозвіл на переїзд (тимчасовий переїзд) власного священнослужителя до праці в єпархії/екзархії/дієцезіі іншої Церкви свого права для вірних УГКЦ, має передати справу Главі УГКЦ (кан. 193 § 3 ККСЦ).
Така вимога хоч і не є передбачена у другій главі десятого титулу східного законодавства, але все таки коли мова йде про душпастирську опіку над вірними УГКЦ, які знаходяться на територіях де немає установленоїі єрархічної структури УГКЦ, заходить мова про тзв. «договір праці священнослужителя», якиймають укласти два єпархіяльні Єпископи (між тим хто відпускає і тим хто приймає священнослужителя).
Згідно кан. 360 § 1 ККСЦ для священика, який переїжджає на тимчасову працю до іншої єпархії чи екзархату, повинна бути укладена письмова угода між його єпархіяльним Єпископом і єпархіялъним Єпископом гостинної єпархії. У такому договорі, згідно з кан. 362 § 2 ККСЦ, повинні вказуватись також і права такого священнослужителя у разі його повернення до власної єпархії.
Договір про тимчасовий переїзд священнослужителя до іншої єпархії/екзархії/дієцезіі іншої Церкви свого права, до праці між емігрантами має укладатись не між двома єпархіяльними Єпископами, а між Главою УГКЦ і єпархіяльним/дієцезіальним Єпископом єпархії/дієцезії, до якої переїжджає священнослужитель. Канонічну підставу для вищевказаної думки можна обгрунутвати в такий спосіб.
Кан. 193 § 2 ККСЦ накладає обов’язок на єпархіяльного Єпископа, щоб той, коли ствердить, що на його території є присутні вірні іншої Церкви свого права, надав їм священнослужителів чи парохів (коли говориться про пароха, тоді слід вважати, що мова йде про персональну-особову парафію) або навіть призначити Синкела, який є також вірним тієї ж Церкви свого права, що і вірні миряни. Про це саме говорить і латинське законодавство (кан. 383 § 2 ККП), тому, отже, латинський Єпископ буде застосувати цей канон (кан. 383 § 2 ККП), тому що являється суб’єктом цього законодавства, тобто свого права (кан. 1 ККП).
У свою чергу східний кодекс іде ще далі у цьому питанні, а саме в § 3 цього самого канону 193, додає, що єпархіяльний Єпископ в разі, коли хоче призначити священнослужителя чи навіть утворити персональну-особову парафію для вірних приналежних до патріяршої чи верховно-архиєпископської Церкви повинен «(...) встановити відносини з Патріярхами, в цьому зацікавленими, і за їх згодою діяти власною владою». На жаль, цього параграфу немає в латинському праві, тому, може так статись, що зацікавлений місцевий латинський Єпископ буде звертатись лише до правлячого Архиєрея, священнослужителя якого запрошує до праці для емігрантів-вірних УГКЦ. Але коли подивитись на Інструкцію Erga migrantes caritas Christi, 55, там чітко вказано, що зацікавлений Єпископ має звертатись до Патріарха.
Тому, слід вважати, що коли мова піде про тимчасовий переїзд священнослужителя до праці в іншу єпархію для емігрантів-вірних УГКЦ, він особисто і їхні правлячі Архиєреї, коли отримають повідомлення про такий намір, повинні звернутись до Глави УГКЦ. Звичайно, латинський Ієрарх, не знаючи про існування цього параграфу в ККСЦ, може сказати, що він не є зобов’язаний наслідувати східну норму права, тому що його зобов’язує лише ККП, але все-таки, згідно з існуючою практикою інтерпретації, яка стосується кан. 1499 ККСЦ і кан. 17 ККП, він повинен звернутись до Предстоятеля УГКЦ. Також й Інструкція Erga migrantes caritas Christi, 55 дає право вважати так само [1]. Якщо все-таки буде наполягати на тому, що має контактувати тільки з Архиєреєм священнослужителя, то тоді вже український Владика, будучи підпорядкований східному праву (кан. 1 ККСЦ), повинен передати справу Блаженнішому. Тим самим можна сподіватися на те, що майбутній договір про послугу священнослужителя УГКЦ в латинськiй дієцезії має бути підписаний між Предстоятелем УГКЦ і дієцезіяльним єпископом.
В такому договорі має бути вказаний спосіб відкликання такого священнослужителя або ієрархією УГКЦ, або латинською стороною, а також мають гарантуватися права, мова про які йде у кан. 362 § 2 ККСЦ.
Послідовне приписання священнослужителя включає два способи зміни церковної юрисдикції: перший - це тзв. прямий перехід, тобто остаточне виписання священнослужителя із однієї єпархії/екзархії і приписання на завжди до іншої нової церковної одиниці (кан. 359 ККСЦ) і другий - це тзв. тимчасовий переїзд духовної особи, яка зберігаючи початкове приписання до власної єпархії/екзархії, деякий час душпастирює в іншій єпархії/екзархії. Наслідком тимчасового переходу може бути або остаточне (нове) приписання до цієї єпархії/екзархів, де працював священнослужитель послідній час, або його повернення до єпархії/екзархії де він зберігає своє первинне приписання (кан. 360 ККСЦ).
Прямий перехід
Коли говорити про прямий перехід священнослужителя то слід передбачити наступні випадки. (а) Прямий перехід духовної особи може відбутись до ієрархічної одиниці тієї самої Церкви свого права, яка є розміщена в межах території Патріаршої Церкви чи поза нею. Наприклад у середині УГКЦ: священнослужитель УГКЦ звільняється з під юрисдикції власного єпархіяльного Єпископа і переходять під юрисдикцію іншого українського греко-католицького Єпископа. (б) Прямий перехід духовної особи може відбутись до ієрархічної одиниці приналежної до іншої Церкви свого права. Така канонічна процедура вимагає, щоб була отримана згода вищої церковної влади над єпархіальним Єпископом передбаченої партикулярним правом (кан. 365 § 2 ККСЦ). Наприклад: єпархіяльний Єпископ перед тим, як видати грамоту виписання священнослужителя з під власної юрисдикції, повинен отримати письмову згоду Патріарха/Верховного Архиєпископа. Лишень після того видає грамоту про виписання і тим самим звільняється з під юрисдикції власного єпархіяльного Єпископа приналежного до УГКЦ і переходять під юрисдикцію латинського Єпископа, який видає грамоту приписання. (в) Прямий перехід духовної особи до ієрархічної одиниці приналежної до іншої Церкви свого права, а також його перехід як вірного до цієї Церкви свого права згідно кан. 32 ККСЦ.
У цій ситуації окрім канонів 359 і кан. 365 § 2 ККСЦ необхідно взяти під увагу також і кан. 32 загального права, який вивчає ситуацію церковного переходу вірного до іншої Церкви свого права. Головним елементом на який слід звернути увагу це є географічне положення на якому виконують власну юрисдикцію два єпархіальні Єпископи. В одному випадку може бути так, що два єпархіяльні Єпископи двох різних єпархій/дієцезій виконують свою юрисдикцію на тій самій національній території, а в іншому, коли вони виконують владу управління у двох різних державах.
Для кращого зрозуміння вище представленого хочеться запропонувати кілька прикладів. Першим прикладом може бути ситуація коли священнослужитель приналежний до УГКЦ крім бажання перейти працювати до латинської дієцезії, яка знаходиться на тій самій національній території, що його первинна єпархія/екзархія, хоче стати також і членом цієї Церкви, то окрім грамоти виписання виданої єпархіяльним Єпископом, разом із дозволом вищої влади, про яку мова йдеться у кан. 365 § 2 ККСЦ, і грамоти приписання зі сторони дієцезіяльного Єпископа, необхідно також отримати письмові дозволи цих двох єпархіяльних Єпископів, які надають дозвіл на такий церковний перехід із однієї Церкви свого права до іншої Церкви свого права (кан. 32 § 2 ККСЦ).
Слідуючий прикладом зосереджується на ситуації колисвященнослужитель приналежний до УГКЦ крім бажання перейти працювати під юрисдикцію латинської дієцезії, яка знаходиться на іншій національній території, що його первинна єпархія/екзархія, хоче стати також і членом цієї Церкви, то окрім грамоти виписання виданої єпархіяльним Єпископом разом із дозволом вищої влади, про яку мова йдеться у кан. 365 § 2 ККСЦ і грамоти приписання зі сторони дієцезіяльного Єпископа, необхідно отримати письмовий дозвіл від Апостольської Столиці (кан. 32 § 1 ККСЦ). Під поняттям Апостольської Столиці слід розуміти Конгрегацію для Східних Церков - це коли мова йдеться про УГКЦ поза межами території Патріаршої Церкви[2] або департамент по відношеннях із державами Другого Відділу Державного Секретаріату Ватикану - це коли мова йдеться про УГКЦ у межах Патріаршої Церкви[3].
(г) Якщо священнослужитель приналежний до УГКЦ бажає перейти працювати під юрисдикцію латинської дієцезії, незалежно від її географічного місця знаходження, залишаючись при тому вірним УГКЦ, із наміром душпастирювати для латинських вірних, крім дозволів компетентних церковних влад[4] необхідно отримати дозвіл на бірітуалізм, який видає Конгрегація для Східних Церков.
Тимчасовий переїзд
Насамперед необхідно підкреслити різниці, які існують між переходом і переїздом священнослужителя до праці до іншої єпархії чи екзархії. Перша із них є тісно пов’язана із часом служіння поза межами власної єпархії чи екзархії. У випадку переходу, дотримуючись при тому канонічних приписів, послідовне приписання наступає відразу. Натомість коли говориться про тимчасовий переїзд, то тут слід пам’ятати, що найвищий законодавець передбачає час-термін такого служіння духовної особи поза межами власної єпархії чи екзархії.
Тимчасовий переїзд, тобто коли священнослужитель зберігає первинне приписання до власної єпархії/екзархії, переходить на деякий час до душпастирської праці до іншої єпархії/екзархії. Наслідком такого тимчасового переїзду може бути продовження праці на таких самим умовах, остаточне приписання до цієї єпархії/екзархії де він працював послідній час, або повернення до єпархії/екзархії де він зберігає своє первинне приписання. Щоб все таки відбулось приписання до нової церковної одиниці із канонічного пункти бачення, яке потрібно підкреслити не наступає автоматично після закінчення п'яти років, вимагається щоб була дотримана приписана процедура усіма сторонами контракту, тобто церковною Ієрархією і священнослужителя. Складовими елементами такого процесу є: (а) обов’язкове пройдення п’ятьох років від дня законного перебування в новій партикулярній Церкві; (б) священнослужитель власноручно повинен звернутись до єпархіального Єпископа первинного приписання і до єпархіального Єпископа актуального місця перебування (праці) про бажання бути остаточно приписаним до єпархії чи екзархії; (в) два єпархіальні Єпископи письмово не заперечують, письмовому зверненню священнослужителя і виражають згоду видати грамоту про виписання і грамоту про приписання.
Обставини тимчасового переїзду(кан. 361, кан. 365 ККСЦ)
Прямий перехід чи тимчасовий переїзд потребують, щоб існували важливі причини через які священнослужитель просить про зміну власної юрисдикції. Коли мова йде про мотиви, які впливають на рішення священнослужителя про зміну їєрархічної структури, Кодекс посилається на існування «виправданих причин», що морально дозволяють священнослужителю перейти чи тимчасово переїхати до іншої партикулярної Церкви і вони можуть бути як зовнішніми так і внутрішніми (кан. 361; кан. 365 § 1 ККСЦ).
Зовнішньою виправданою причиною може бути необхідність огорнути душпастирською опікою вірних власної Церкви свого права в єпархіях чи екзархіях, які відчувають велику нестачу священнослужителів (кан. 361 ККСЦ). Крім того також можуть виникнути ситуації, що священнослужителі виражають бажання працювати для власних вірних, які знаходяться на територіях де не існують ієрархічні структури тієї самої Церкви свого права до якої належать священнослужителі і вірні миряни. В таких ситуаціях, усі вірні (священнослужителі, миряни, богопосвячені особи) на підставі самого права є довірені опіці місцевим Ієрархам місця іншої Церкви свого права (кан. 193; кан. 916 § 5 ККСЦ).
До зовнішніх причин можна зарахувати також і ситуацію коли один єпархіальний Єпископ однієї Церкви свого права звертається до відповідної церковної влади вірних, які є присутні на його території і які не мають власної ієрархічної структури на цій самій території і над якими він виконує обов’язки Ієрарха місця згідно кан. 193; кан. 916 § 5 ККСЦ, про надіслання відповідного священнослужителя для виконання уряду Протосинкела чи Синкела для цих вірних (кан. 247 § 4 ККСЦ).
Внутрішніми виправданими причинами, також їх можна назвати особистими, які мотивують священнослужителя на зміну церковної юрисдикції є мотиви пов’язані із особистим фізичним чи психологічним здоров’ям, або через сімейні обставини.
Причини відмови
Кан. 361 ККСЦ вказував на «виправдані причини» згідно яких священнослужитель має право просити про перехід або тимчасовий переїзд до іншої ієрархічної церковної структури. Натомість наступний кан. 365 § 1 ККСЦ говорить про те, що таке право може бути відхилене єпархіяльним Єпископом. Підставами для такої відмови можуть бути обставини, які не дозволяють задовольнити таке бажання священнослужителя, а в редакції цього канону вони називаються «поважними причинами».
«Поважні причини» можуть бути публічного чи приватного (особистого) характеру. До тих перших можна зарахувати випадки коли єпархіальний Єпископ, якому приналежить виключне право видавати грамоту про виписання/приписання чи дозвіл на тимчасовий переїзд до іншої партикулярної Церкви, відмовляє священнослужителю через причини, тому що його власна єпархія чи екзархія відчуває нестачу священнослужителів.
По відношенню до тих приватних (особистих) причин, через які єпархіальний Єпископ може відмовити священнослужителю у його проханні може бути те, що кандидат немає відповідного приготування (знання мови, історії краю і.т.д.), священичої формації (кан. 352 § 3 ККСЦ) або нестача моральних якостей.
Тема, яка стала вивченням цього дослідження впершу чергу має за ціль показати важливість дотримання церковного права усіма хто виконує управління у Церкві, тобто усі хто отримав ієрейську хіротонію. Звичайно можна тут придивитись до "сухого"додержання права, яке часто піддається запитанням щодо його необхідності у житті Східних Церков. Все таки детальне вивчення законодавства і його дотримання у щоденному житті самою Церквою може стати добрим прикладом для інших верст того самого суспільства щодо зберігання законодавства місця свого перебування. Крім того правильний підхід розуміння існуючої норми права у Церкві від самого початку заключеної договору про працю священнослужителя у новій ієрархічній церковній одиниці, дозволить уникнути багатьох проблем, які можуть виникнути пізніше, а саме із оформленням працевлаштування священнослужителя в органах державної влади нового місця його перебування, а також дозволить уникнути ситуацій через які вірні були би зумовлені довго чекати на свого душпастиря. Крім того правильне оформлення документів для душпастирської праці впливає на правосильність його і вірних церковних актів, таких як уділювання і прийняття святих Таїнств.
__________________
[1] Див.: Pontificio Consiglio della Pastorale per i Migranti e gli Itineranti. Istruzione Erga migrantes caritas Christi cap. II, art. 55 // EV 22. ― С. 1439–1511. А також: A. Tanasiychuk, «Alcuni aspetti del “munus regendi” del can. 296 CCEO» // Antonianum, vol. 84, 2 (2009). - С. 313.
[2] Див.: Іван Павло ІІ, Апостольська Конституція Добрий Пастир, 58.
[3] Див.: Ex Secretaria Status. Rescriptum ex audientia. 4 gennaio 2006 // ASS 99 (2006). ― С. 65–66.
[4] Тобто: грамоти виписання виданої єпархіяльним Єпископом, разом із дозволом вищої влади, про яку мова йдеться у кан. 365 § 2 ККСЦ, і грамоти приписання зі сторони дієцезіяльного Єпископа.