Олег КИСЕЛЬОВ, магістр релігієзнавства, координатор Молодіжної асоціації релігієзнавців/ Коментар на коментар о. Євстратія (Зорі) „Кому заважає єдина Церква?” щодо виступу проф. Анатолія Колодного з приводу процесу об’єднання Православних Церков.
Треба відзначити, що у коментарі, який дав проф. А.Колодний, є дві головні тези: 1) “в сучасній Україні не може бути єдиної Православної Церкви”; 2) “російське” населення буде мати свій “екзархат РПЦ”, тобто Російської Православної Церкви. Ці дві тези чітко пов’язані між собою і одна випливає із другої.
Натомість речник УПЦ КП о.ігумен Євстратій у своєму коментарі торкається також і інших питань: клерикалізація українського суспільства та державно-церковні відносини. Не буду коментувати цю частину позиції о. Євстратія, оскільки вона безпосередньо не стосується до інтерв’ю Анатолія Миколайовича.
Отже, щодо безпосереднього об’єднання Православних Церков в Україні. Речник УПЦ КП закидає президенту Української асоціації релігієзнавців: “Щонайменше подив викликає страх професора А.Колодного з приводу «тієї версії об’єднання українських Церков, про яку говорить Віктор Ющенко». Президент Ющенко досі не озвучував ніяких «версій» об’єднання українських Церков. У всіх виступах він наголошував на необхідності єдності Православної Церкви в Україні, як на політичному принципі. Але він ніколи не пропонував готових рецептів досягнення такої єдності…”. Хіба А.Колодний говорить про “рецепт” чи “модель” об’єднання? Пан професор говорить про версію об’єднання Церков, згідно із якою в Україні має утворитися одна і єдина помісна Православна Церква. Саме ця реалізація викликає побоювання, адже, виходячи із логіки українського релігієзнавця, при цьому потрібно було б силоміць об’єднувати ту частину православних в Україні, яку пан професор називає росіянами.
Ігумен Євстратій підкреслює, що між УПЦ КП та УПЦ (МП) немає доктринальних розбіжностей. Дійсно те, що відбулося в українському православ’ї у церковно-канонічній традиції, називається не єрессю (відпадінням від Церкви шляхом викривлення істинного віровчення), а розколом (відпадінням від Церкви шляхом не підпорядкуванню єрархічному авторитету). Тому теза „і Київський Патріархат, і УПЦ МП є частинами Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, про яку говорить Символ віри” з церковної точки зору не є очевидною.
Речник УПЦ КП пише, що “твердження професора Колодного про те, що «20% росіян ніколи не приймуть православ’я в «українській одежі» є безпідставним, а для самих росіян воно може бути й образливим»”. Цікаво як давно о. Євстратій спілкувався із віруючими УПЦ (МП)? Наскільки він добре знає настрої мирян цієї Церкви? Як на мене, то думка проф. А.Колодного відповідає дійсності. В лоні цієї Церкви дійсно є велика кількість москвофілів (що не обов’язково означає їхню українофобство), для яких дуже важливим (можливо навіть сакральним) є безпосередній зв’язок із Росією та Московською Патріархією.
Трохи далі о. Євстратій пише, що “Єдність Української Церкви має полягати у тому, що ця єдина Помісна Церква буде займати провідне, домінуюче положення серед інших православних юрисдикцій в Україні”. Однак, така позиція суперечить чинному законодавству про рівність усіх релігій. В Україні не може бути Церкви із “домінуючим положенням”, про що давно вже мріють в УПЦ КП.
Підтримуючи головну тези Анатолія Колодного, я б хотів трохи поглибити аргументацію щодо неможливості (принаймні найближчим часом) існування помісної Церкви в Україні.
Зазвичай, аргументація щодо механізмів створення канонічної помісної Церкви супроводжується прикладом із історії Російської Православної Церкви, коли остання самостійно проголосила свою автокефалію, яку з часом було визнано світовим православ’ям. Однак дозволю собі відзначити, що ситуація із проголошенням автокефалії УАПЦ чи УПЦ КП є абсолютно іншою. Якщо на території Московської держави діяла лише одна Православна Церква, то в сучасній Україні їх декілька. Визнання автокефалії (а отже й канонічності) УАПЦ та УПЦ КП не відбудеться, оскільки в Україні вже діє канонічна Церква – УПЦ (МП). І Московська Патріархія буде робити все, аби в Україні не повторився сценарій Естонії, що призвело до існування двох паралельних канонічних юрисдикцій. Як показує історія православних відносин за роки незалежності України — об’єднання Православних Церков можливе лише за умови, що хтось прийме умови об’єднання іншої Церкви. Восени 2005 року УАПЦ не погодилася із умовами об’єднання УПЦ КП, тому веде нині діалог із УПЦ (МП). Умови об’єднання УПЦ (МП) загальновідомі – покаяння і повернення в лоно Церкви.
Лише коли УПЦ КП буде готова об’єднатися із УПЦ (МП), ми зможемо говорити про можливість існування єдиної Православної Церкви (нехтуючи, звісно, близько двадцяти Церков православної традиції, що діють в Україні). Однак, ось позиція Патріарха Філарета на це питання: “УПЦ МП та Московська Патріархія закликають Київський Патріархат до покаяння, розуміючи під покаянням повернення під Московську юрисдикцію. Цього ніколи не буде, не для того ми відокремилися від Московського Патріархату, щоб знову повертатись до нього” [Релігійна свобода. - №9. – К., 2005. – С. 100].
Тому, по-перше, вважаю, що позиція проф. А.Колодного не є “не обґрунтованою”. По-друге, вважаю, що постановка питання „Кому заважає єдина Помісна Церква?” є некоректним, адже позиція релігієзнавця заснована не на небажанні мати єдину Православної Церкви, а на аналізі сучасного стану проблеми.