Ця заява Синоду Болгарської ПЦ свідчить про те, що Московський патріархат не на жарт стурбований фактами переходів громад із його філії УПЦ (МП) в УПЦ КП.
1. Щодо актуальності і терміновості появи документу. Ця заява Синоду Болгарської ПЦ свідчить про те, що Московський патріархат не на жарт стурбований фактами переходів громад із його філії УПЦ (МП) в УПЦ КП. Відтак вживаються усі можливі засоби впливу на керівництво України з тим, щоб руками самих українських чиновників фактично зупинити переходи громад. Принаймні їх максимально ускладнити. Закордонний фактор в уявленні московських стратегів – найбільш ефективний. Тому згодом слід очікувати ідентичне звернення від Польської, Чеських земель і Словаччини, Сербської, Американської православних церков, які теж будуть «дуже стурбовані» ситуацією в Україні. Очікується, що згодом будуть «підключені» й європейські правозахисні структури – недарма ж вже кілька місяців т.зв. «правозахисники» на кшталт Олега Денисова їздять по закордонних заходах і волають про «порушення прав конфесії УПЦ у Західній Україні».
Проте поява нової форми громадської активності – електронних петицій, зокрема щодо виведення Києво-Печерської Лаври із УПЦ (МП) і передачі УПЦ КП, прискорила темпи «захисту». 11 грудня 2015 р. були синхронно оприлюднені два відкриті листи намісників Святогірської Лаври митрополита Арсенія та Почаївської Лаври митрополита Володимира (у Києво-Печерській Лаврі чомусь не знайшлося свого «захисника»). Уже через 4 дні (15 грудня) ці листи були розглянуті на Синоді Православної Церкви сусідньої держави, а 17 грудня УПЦ (МП) отримало офіційного листа від Синоду Болгарської ПЦ на захист Лавр, який й був розміщений на сайті УПЦ (МП) (Святогірська Лавра, незважаючи на відкритий лист намісника, чомусь не потрапила у перелік святинь, які, за версією болгар, треба захищати). Одразу скажу – такі темпи і експресія можливі лише для співробітників Відділу зовнішніх церковних зв‘язків Російської ПЦ. Як і саме формулювання головного посилу листа – не чіпайте Лаври, бо це «дестабілізує суспільну ситуацію в Україні». Церковні люди навряд чи написали б таку відверто політичну тезу у церковному документі, якби їх настійно не попросили б «шановані люди».
2. Щодо ідентичності тексту звернення, оприлюдненого інформаційним відділом УПЦ (МП). За формою подачі текст звернення Синоду Болгарської ПЦ, оприлюднений на офіційному сайті Болгарської ПЦ значно відрізняється від того тексту, який російською мовою оприлюднив інформаційний відділ УПЦ (МП). Кидається в очі, що російського перекладача коробило звернення «Шановний пане Президенте» (перекладено як «Уважаемый Петр Алексеевич»). Вилучено із тексту інше звернення «пане Президенте» і навіть звичне для звернення такого рангу «З повагою» також видалося перекладачеві зайвим. Є значні «неточності» і у власне смислових тезах листа. Наприклад, прохання захистити «від всяких інших форм насильства» («и от всякакви други форми на насилие») у варіанті московських перекладачів звучить так: «а также иных форм оказываемого на нее силового, информационного и иного давления». Перелік можна продовжувати – «Братські» відносини у російському варіанті замінено на «тісні» відносини, замість «численні факти» («многочислените факти») перекладено «численні зафіксовані факти» («многочисленные зафиксированные факты») і т.п. Відтак ми можемо говорити про значне спотворення змісту оригінального тексту, прийнятого Синодом Болгарської ПЦ. Я можу припустити, що оприлюднений московськими джерелами текст і був тим взірцем, який очікували отримати у Москві. Проте болгари значно пом‘якшили категоричність, зняли деталізацію і додали порядності.
3. «Cura te ipsum» («Вилікуйся сам, перш ніж лікувати інших»). Болгарська ПЦ пережила достатньо складний період розділення у 90-х роках минулого століття. Ми пам‘ятаємо, як ця Церква активно апелювала до Болгарської держави за захистом їх прав і свобод. Проте ми пам‘ятаємо і той факт, що 22 липня 2004 р. болгарська поліція із застосуванням сили забрала у кліриків Паралельного Синоду їхні храми (250 храмів і чотири монастирі) і передала їх Церкві, яку у той час очолював скандальний патріарх Максим. Восени 2008 р. Європейський суд з прав людини вирішив справу про вилучення храмів в 2004 р. на користь Паралельного Синоду митрополита Іннокентія, але храми так і не повернуті й донині. Тобто, припускаючи можливість «доцільності» втручання світської влади і нехтування міжнародним законодавством у вирішенні болгарських питань церковної власності, Болгарський православний Синод чомусь вважає можливим звинувачувати Президента іншої держави у недостатній роботі із «захисту прав Української Православної Церкви» і закликати його «вжити всіх необхідних заходів», інакше «дестабілізація суспільного стану в Україні» та фактичний бойкот Лавр, якщо їх передадуть УПЦ КП. Отакої. Як на мене, співробітники відділу зовнішніх церковних зв‘язків Руської (Російської) ПЦ просто «підставили» цим листом своїх болгарських колег.
І на завершення – очікуємо таку ж принциповість болгарського православного Синоду, яку він виявив щодо «захисту» українських святинь, і щодо захисту інших православних святинь. Православні в Антиохійській, Кіпрській, Олександрійській та деяких інших Церквах потребують таких самих безкомпромісних звернень до Президентів та політиків.