Опублікувала монографію про київські релігійно-обрядові традиції як зброю

Релігієзнавча монографія “Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси” у вільному доступі на сайті Великої української енциклопедії. Це була насолода: досліджувати, писати і нарешті поділитись з широким колом читачів. Запрошую до ознайомлення!

Недавня Ольга Володимирівна.

Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я та обереги міста на його захисті: релігієзнавчі нариси. Kyiv religious and ceremonial traditions, beliefs and amulets of the city on its protection: religious stadies essays. Монографія (електронне видання). Київ: УАР, 2025. 92 с., ілюстр.

 

Київські релігійно-обрядові традиції, повір’я і перекази, сакральні місця сили та обереги нашого міста здавна були засобами для його захисту від нападників та руйнівних впливів. Ця київська автентика, продукт творчості будівничих стольного граду Руси-України та їх нащадків, побутувала серед перипетій релігійно-церковної історії українського народу, трансформуючись згідно викликів часу й відповідаючи на них, зберігаючи дух міста, менталітет його правдивих господарів. Старокиївські Різдвяні та Великодні традиції, повір’я про святі місця і святих покровителів міста та легендарних персонажів місцевого фольклору, його герої у ворожіннях, іграх, виставах і переказах киян складали колоритну мозаїку українського міського міту. Будучи автохтонною і опозиційною до проросійського імперського й радянського тиску, вона природньо стала протестною до нього, і закономірно активізувалась під час війни з екзистенційним ворогом, та на наших очах розгортається як зброя інформаційного, психологічного і духовного захисту українців.

 

Kyiv's religious and ceremonial traditions, beliefs and oral traditions, sacred places of power and amulets of our city have long been means of its protection from attackers and destructive influences. This Kyiv authenticity, the product of the creativity of the builders of the capital city of Rus-Ukraine and their descendants, lived among the vicissitudes of the religious and church history of the Ukrainian people, transforming itself according to the challenges of the times and responding to them, preserving the spirit of the city, the mentality of its true masters. Old Kyiv Christmas and Easter traditions, beliefs about holy places and patron saints of the city and legendary characters of local folklore, its heroes in divinations, games, performances and tales of Kyiv residents made up a colorful mosaic of Ukrainian urban myth. Being autochthonous and opposed to pro-Russian imperial and Soviet pressure, it naturally became a protest against it, and was naturally activated during the war with the existential enemy, and before our eyes it is deployed as a weapon of informational, psychological and spiritual protection of Ukrainians.

 

Рецензенти:

Филипович Л.О., доктор філос.наук, Президент УАР; Павленко П.Ю., доктор філос. наук; Гаврилюк Т.В., доктор філос.наук.

 

Рекомендовано до друку Радою Правління Української асоціації релігієзнавців

(протокол № 26 від 13 грудня 2024 р.)

 

ISBN 978-966-7742-32-4 (електронне видання)

© Недавня О.В., 2025

 

Я, Ольга Володимирівна Недавня, кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

нащадок старокиївського українського роду,

 

цю монографію присвячую, разом зі щирою подякою,

чоловікові Кирилу Булкіну, доньці Богдані Недавній, нашим київським предкам,

і всім, хто нині захищає Київ, українську столицю, - на землі та в Небі.

 

 

I am Olga Nedavnya PhD of Philosophical Sciences, Senior Researcher

Department of Studies of Religion of the G.S.Skovoroda Philosophy Institute

of National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine),

descendant of the old Kyiv Ukrainian genus.

 

I dedicate this monograph, together with sincere thanks,

to husband Kyrylo Bulkin, daughter Bogdana Nedavnya, our Kyiv ancestors

and to everyone who is currently defending Kyiv, the Ukrainian capital,

on earth and in Heaven.

 

ЗМІСТ

 

Передмова........................................................................................................с.7-11.

 

І. Старокиївські релігійно-обрядові звичаї, традиції та повір’я у столиці УРСР з 40-вих рр. ХХ ст. до Перебудови: автентична спадщина, що розвивалась як альтернативна і протестна..............................................................................с.12-34.

1. Різдвяні та Великодні київські традиції як маніфестації духовного опору українців серед радянської дійсності..................................................с.13-20.

2. Релігійні, легендарні та міфологічні персонажі старокиївських ігор, ворожінь і вистав домашніх театрів: оригінальний синкретизм, ментальні прикмети, українська героїка...............................................................с.20-25.

3. Легендарні та релігійні герої у старокиївських переказах: маркери оригінальної ідентичності та чинники зв’язку часів.........................с.26-34.

ІІ. Сакральні “місця сили” в Києві під час війни як локації, що стимулюють наснагу для життя у боротьбі та додають стресостійкості..........................с.34-47.

1. Свята Софія Київська та Михайлівська площа як локації єднання та надії на Перемогу...........................................................................................с.36-40.

2. Феномен Щекавиці як свідчення нескореності українців................с.40-42.

3. Мистецько-волонтерські акції на горі Дитинці як природній колисці українського сакруму............................................................................с.43-47.

ІІІ. Релігійні та легендарні герої мобілізовані на захист України................с.48-64.

1. Сучасні міські поговори про Змія Горинича та Архистратига Михайла як унікальний витвір столиці з Привидом Києва.....................................с.49-54.

2. Київський легендаріум та “вся рать Небесна” у “воєнних” Інтернет-мемах як інформаційна зброя українців у війні з російським агресором....с.54-58.

3. Літературна творчість про обереги Києва, що співпрацюють з українцями у відсічі ворогові....................................................................................с.58-64.

 

Післяслово.........................................................................................................с.64-67.

 

Додатки.

 

Sacred Kyiv "places of power" as help to support the resilience of Ukrainians during the Russia's war against Ukraine. Religious and legendary "charms" of Kyiv help Ukrainians fight off aggressors..........................................................................p.68-77.

1. The phenomenon of sacred "places of power" in increasing stress resistance and cheerfulness in wartime: modern Ukrainian experience...................р.69-73.

2. The war actualizes the appeal to the saint, and it helps...........................р.73-75.

3. Memes and photo collages of Ukrainian heroes of religious and mythological themes as a national informational weapon in the war against Russian attackers...................................................................................................р.76-77.

 

Ілюстрації з описами.............................................................................р.78-91.

 

Зі вступу (чому, як і для чого писалась ця монографія).

Задумувалась вона давно, але основні мої дослідницькі сили були спрямовані на виконання планових тем Відділення релігієзнавства. Тож не менш цікаву проблематику індивідуальних наукових розвідок я представляла переважно на наукових конференціях, семінарах, виступах та інтерв’ю у ЗМІ, у блогосфері та різних науково-популярних виданнях. Раніше написане з теми монографії, що було опубліковане або виголошене на наукових зібраннях, я використала при її складанні, переробивши, додумавши і доповнивши. Окремі елементи структурних частин монографії, як і — її оформлення, є експериментальними, новаційними. Один з її розділів (Додатки) — англомовний, що може послужити приверненню уваги іноземних колег. Нижні хронологічні рамки у монографії зумовлені моїми можливостями спиратись на доступний джерельний матеріал, і зокрема — зафіксованими у київських переказах актуалізаціями у період ІІ світової війни певних їх героїв, що можна порівнювати з сучасними аналогами.

В усіх розділах аналізуються явища саме київського походження (хоч деякі з них вийшли — давно чи нещодавно — далеко за межі Києва): релігійно-обрядові традиції, повір’я і перекази, сакральні місця сили та обереги нашого міста як засоби для його захисту від ворогів та руйнівних впливів. Тому я не торкаюсь адаптацій у Києві тих вірувань, традицій, звичаїв, біблійних, апокрифічних оповідок, легенд тощо, котрі відомі у широких ареалах народного побутування, серед українців з різних конфесійних та світоглядних середовищ, та не мають нестачі у своїх дослідниках.

Тематичне наповнення монографії може на перший погляд видатись мозаїчним, окремі його складові — неспівмірними за масштабами та мірою дотичності до типових релігієзначих та філософських царин дослідження. Проте у ній розглядаються:

1. ті доступні та доцільні для мого аналізу розмаїті явища культурного й духовного поля, які вироблялись автентичними киянами — розбудовниками стольного міста, починаючи з часів його становлення як державотворчого осередку Руси-України,

2. ті явища, які ставали частинами автентичної київської традиції, та які зберегались та розвивались нащадками будівничих Києва, що поступово викристилізувались, поруч з іншими співітчизниками, в українську націю,

3. ті явища, що виникали (чи доповнювались пізніше) у лоні цієї традиції й також допомогли (і допомагають) їй опиратись російському та радянському світоглядному і духовному впливам, та природно орієнтують на українське культурне поле як частину європейського.

Тож актуальність такого тематичного дослідження є надто очевидною особливо зараз, коли український народ бореться зі столітнім ворогом за існування своєї власної держави і за саме життя.

Предметне поле даної монографії є дещо неформатним для релігієзнавства і значною мірою — міждисциплінарним. Це, з одного боку, може виводити на велику кількість історіографії — праці дослідників усіх суміжних галузей. Але, з іншого боку, при їх вивченні виявляється, що в них якщо і згадані феномени, котрі підпали моїй увазі, то — або зовсім в іншому ракурсі, або принагідно, або дуже лаконічно. Як скарбниці бібліотек та архівів, так і широкий простір Інтернету містить, безперечно, багато розмаїтого джерельного матеріалу та цікавих праць, які можна вдячно студіювати ціле життя, і все одно не охопити всіх дотичних обраній тематиці. Тому я не стану тут перераховувати довгий історіографічний список робіт, які стосуються її радше побіжно, натомість означу присутні історіографічні проблеми.

У працях з києвознавства як краєзнавства та мемуаристики тематика мого дослідницького інтересу дуже мало представлена, натомість у багатьох з них присутня певна залежність від російськоментальної опції та наративів, імперських чи радянських — якщо не ностальгією за затишним “містом-садом”, так вже самим вибором тих київських явищ, які розглядаються. Такого, сказати б, колоніально-залежного підходу уникли сучасні автори грунтовних історичних досліджень розвитку українських теренів (включно з Києвом): насамперед йдеться про доробок професорки Н.Яковенко і її школи, та праці з історії повсякдення (зокрема, Києва¹). Досить близьким мені є сприйняття і трактування Києва, його духу та його місця в історії українців як європейського народу в колег — філософа В.Пономарьова² та історика І.Гирича³. Але у їх історіософському осмисленні феномену Києва він мало розглядається (якщо взагалі розглядається) саме в обраному мною контексті з його конкретним предметним полем у вказаному часовому відтинку (від другої світової війни до наших днів).

Фольклористи та етнологи згадували київські легенди, обряди та звичаї серед іншої спадщини народного фольклору, концентруючись на характеристиках, варіативності, аксіологічних особливостях цієї спадщини. Однак, для вивчення їх побутування, і тим паче — для вивчення їх розвитку у період, котрий зацікавив авторку, не вистачало, з очевидних причин, оприлюдненого джерельного матеріалу. Київські обрядові традиції, повір’я і легенди могли згадуватись та досліджуватись за часів УРСР тільки як старі казки, “пережитки” й забобони, тоді як старшого покоління живих нащадків старокиївських родів (не плутати з “корінними кієвлянами”⁴) залишилось в місті небагато, а етнографічні експедиції традиційно більше уваги приділяли пошукам і записам сільського фольклору, релігійних звичаїв, тощо.

Релігієзнавці переважно зосереджувались на тих чи інших місцевих конфесійних феноменах, подіях, процесах, а філософи — на осмисленні дотичних Києву світоглядних феноменів, починаючи з періоду Київського християнства, поліконфесійних теренів Речі Посполитої та Могилянського і постМогилянського періодів. Зрозуміло, що відтак тематика даної монографії практично не потрапляла у їх науковий фокус⁵.

Не можна не згадати різні напрямки київської демонології, але все ж розвідки про містичний Київ, з припущеннями щодо триваючого побутування його феноменів, обмежувались радше стереотипними образами абстрактних київських відьом (або відьомство приписувалось ледь не кожній киянці), залишаючи питомий пласт персоналізованих київських повір’їв поза грунтовною увагою, натомість нерідко спокушаючись на “булгаківщину”.

Утім, в монографії згадуються праці дослідників, дотичні аналізованої у монографії проблематики, коли це доречно у різних розділах.

В останні роки повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації в Україну тематика, представлена в даній монографії, викликала жвавий інтерес своїми актуалізованими сенсами, коли я доповідала здійснені розвідки на конференціях представників різних гуманітарних дисциплін, тож сподіваюсь, що в подальшому відповідна історіографія активно поповнюватиметься.

Мене цікавили старокиївські перекази про обереги міста, повір’я, різні релігійно-обрядові традиції з раннього дитинства, відколи я слухала легенди про “Горинича нашого” у старожилів “магістратського” Подолу та разом з сусідськими дітьми розшукувала його лігво, спостерігала за сусідками, що збирались навесні з кошичками пригощення для Либеді у Дніпровські плавні, та за старшими дівчатами, що виходили на київські Гори ворожити на долю зі щасним намистом, відколи ув’язувалась за старшими підлітками пускати на Дніпро шкарлупки крашанок по Великодню, а на початку зими — допомагала бабусі влаштовувати вертепик між рамами на вікні нашої родової кам’яниці на вулиці Хорива.

В роки мого дитинства та юності легше було про таке чути і спостерігати у старих київських кварталах між нащадками старих київських родів, ніж десь прочитати в доступній, принаймні поза вузькими фаховими колами, науковій літературі. В бібліотеці природного обраного мною історичного факультету Київського Державного університету імені Шевченка, а згодом — і в інших київських бібліотеках та деяких архівах я знаходила лише окремі згадки про предмет своїх зацікавлень, скупіші за бабусини перекази (тому ж і при виборі джерельного матеріалу для даної монографії мусила спиратись передусім на усне передання від старокиївських родин та власні спостереження — а це досвід певної, нечисельної частини киян). Вже у статусі академічного релігієзнавця я лише час від часу приступала до розвідок у сфері свого індивідуального наукового інтересу, відкладаючи детальні його дослідження до віку наукової пенсії, коли зможу неспішно, по-гурманськи, перешукувати різні архіви та впорядковувати наш родовий.

Але події сучасної історії вносили свої корективи. Не буде вже наукової пенсії, і — у воєнний час — хто зна, що буде завтра, та коли ще з’являться можливості ходити і тим паче їздити в архіви, і скільки годин з електрикою випаде на позапланову роботу. А тим часом ті мало досліджені київські феномени, що досі перебували на маргінесах релігієзнавчого вивчення та уваги ширшого загалу, актуалізувались і стали зброєю, яка вже працює і може працювати ще більше — на нашу Перемогу, на усвідомлення власного духовного й культурного спадку і нашої ідентичності, як складова нашого життєствердного духопідйомного українського міфу.

Тож, попри всі поточні технічні обмеження вирішила не відкладати зібрання наразі здійснених тематичних досліджень у даній монографії, які при її написанні й продовжила.