Однією з умов «миру» для України у програмі то з 28 пунктів, то з 20-ти, написаних чи то в Росії, чи в США, є обов’язкове збереження Української Православної Церкви Московського Патріархату. На рівні з ресурсними та «стратегічними» територіями та російською мовою. Чому така увага до релігійної організації? Відповідь на це питання, зокрема, дає аналітичний звіт «Контроль віри силою. Як Російська Федерація нав'язує свою ідеологію, використовуючи РПЦ і переслідує християн у тимчасово окупованих регіонах України».
Цей звіт нещодавно презентували в Освіторія-хаб у столиці. Висновок дослідження: дії російських загарбників на окупованих територіях України є системним ідеологічним і фізичним знищенням релігійної свободи та української релігійної спадщини. При чому РПЦ виконує функцію інструмента тоталітарного контролю й насильства над українськими громадянами.
Можна припустити, що афілійована з РПЦ Українська Православна Церква виконує роль внутрішнього помічника цього «інструмента». Адже досі не розірвала з ним зв’язки, а її очільник є громадянином Росії. На основі чого зроблені ці висновки, пояснили на презентації релігієзнавці, представники державної влади України та священнослужитель, який провів багато місяців у російському полоні.
«Коли у Росії говорять, що вони «захищають УПЦ», це не є правдою, – каже автор аналітичного звіту, релігієзнавець Владислав Гаврилов. – Тому що російська влада на окупованих територіях відразу перетворює єпархії Української Православної Церкви на РПЦ. Відомою є історія отця Костянтина Максимова з окупованої Запоріжчини, якого ув’язнили на 14 років за відмову підписати згоду на перехід Бердянської єпархії УПЦ у підпорядкування Російської Православної Церкви».
Звіт містить аналіз дій РПЦ і окупаційної влади щодо численних порушень свободи віросповідання й прав людини. На основі отриманих результатів дослідження сформульовано рекомендації для українських та міжнародних правозахисних організацій. Аналітичний звіт здійснено в межах проектів ГО «Медійна ініціатива за права людини» (МІПЛ), яка поєднує журналістику і правозахист для викриття воєнних злочинів Росії в Україні та реагування на порушення прав людини, пов'язані з російською агресією.
«Це дослідження дуже чітко вказує, від чого держава прагне захистити релігійний простір України», – зазначив В’ячеслав Горшков, начальник Відділу у справах релігії Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, подякувавши ГО за роботу. Він зазначив, що в держави наразі бракує ресурсів для здійснення подібних досліджень.
А докторка філософських наук, заступниця керівника Офісу Президента України Віта Титаренко наголосила, що цей аналітичний звіт засвідчує: Україна стала полігоном з використання інституалізованої релігії як зброї. «Йдеться не про поодинокі інциденти, а про цілеспрямовану політику, в якій Російська Православна Церква діє в координації з окупаційними адміністраціями, – каже пані Віта. – Проте Україна – це не тільки полігон для випрацювання дії гібридної зброї, але це і лабораторія вироблення релігійної і духовної резистентності, тобто стійкості. Така аналітика дає основу для її побудови. Усвідомлення на національному рівні тих загроз, які несе країна-агресор через релігію як інструмент впливу, є передумовою нашої внутрішньої стійкості».
Перший розділ звіту присвячено ідеологічній основі монополії РПЦ та утискам незгодних християн інших конфесій на тимчасово окупованих територіях України. Системний аналіз багатьох фактів з різноманітних джерел засвідчує, що саме концепція «русского міра» дає підґрунтя для репресій проти християнських громад, які не підтримують Москву. У тексті звіту нагадується, що впровадження у російську офіційну політику концепції «русского міра» – це результат співпраці РПЦ та російського уряду. Ще в 2007 році, у щорічному зверненні до федеральних зборів, Путін заявив, що російська мова «є не тільки носієм цілого пласту справді світових досягнень, а й життєвим простором багатомільйонного «русского міра», який, звичайно, простягається далеко за межі самої Росії». На початку повномасштабної війни проти України правитель РФ заявляв, що «Росія в Україні бореться за «русскій мір». «Концепція «русского міра» служить зручним інструментом Росії для виправдання вторгнення в Україну та будь-яких її воєн – минулих чи майбутніх», – зазначено у Звіті.
«Ця ідеологія дуже підступна, вона дає російським ідеологам «право» будь-який осередок російської культури в будь-якому місці планети назвати проявом «русского міра» і претендувати на цей культурний простір як представництво держави, а згодом і на приєднання цих територій до РФ, - каже автор Звіту Владислав Гаврилов. – Перспектива цієї ідеології небезпечна ще й тим, що вона постійно розширяється».
Окрім головного ідеолога концепції Кирила (Гундяєва), її пропагують на великі маси населення в РФ та по всьому світу також єрархи РПЦ. Так, протоєрей Артємій Владіміров підбурює сотні тисяч людей до вчинення воєнних злочинів в Україні. Він переконує, що українці – фашисти і змальовує злочинну «спецоперацію» Росії як початок дефашизації Європи. А протоєрей Андрєй Ткачов, який після московського Суворовського військового училища навчався у Військовому інституті Міноборони СРСР за спеціальністю «спеціальна пропаганда», на телеканалі «Царьград» виправдовував російську агресію щодо України як «боротьбу проти західного полону в усіх сферах життя», зображуючи «русскій мір» як єдиний засіб боротьби із всесвітнім «екзистенційним злом».
«Російська Православна Церква в інформаційній війні проти України залучає свій підрозділ – Українську православну церкву Московського патріархату», – ідеться у Звіті. Єрархічне підпорядкування Московському Патріархату дає можливість офіційній владі Росії застосовувати церковні та політичні технології пропаганди серед великої кількості парафіян УПЦ МП в Україні. У свідомість вірних цієї Церкви вкладають ідею духовної та територіальної єдності з Росією.
Не зважаючи на те, що УПЦ МП заявила про ліквідацію пунктів статуту, які пов'язували її з РПЦ, абсолютного розриву не відбулося. Відповідно, в українському законодавстві УПЦ МП офіційно визнана структурою, пов’язаною з Російською Федерацією. Діяльність РПЦ в Україні заборонена законом, і підпорядкування їй УПЦ є порушенням українського законодавства. Штучно створене протистояння нібито між українською владою і УПЦ МП вигідне російським спецслужбам, адже дозволяє провокувати внутрішні конфлікти в Україні.
«В УПЦ є люди, відверто проукраїнські. А є інфіковані злочинною ідеологією. Вони заперечують право українців на власну державу, на ідентичність. Це ж не просто пропаганда якоїсь там доктрини, це заперечення української політичної нації, яка включає всіх людей, які визнають незалежність України і хочуть жити в українській державі», – пояснює В’ячеслав Горшков.
Він нагадав про законну процедуру для того, щоб держава могла припинити злочинну діяльність. Потрібно, щоб від правоохоронних органів надійшли зафіксовані випадки неодноразового використання релігійних організацій з метою пропаганди ідеології «русского міра». Для цього громади можуть звертатися до правоохоронних органів щодо фактів, які потребують перевірки: згадки про «трієдіную Русь» чи «трієдіний народ», ікони царя Ніколая ІІ, відзначення свят в пам’ять про завойовницькі походи Московщини, заклики до перешкоджання мобілізації, пропагуваня капітуляції у вигляді «миру» тощо. «Політика, яку провадить зараз українська держава – це не заборона якоїсь конкретної церкви, – нагадує В’ячеслав Горшков. – Це заклик розірвати усі зв'язки з тією організацією, яка інфікує наш релігійний простір небезпечною для життя ідеологією».
Другий розділ Звіту присвячено аналізу методів переслідувань релігійних громад на тимчасово окупованих територіях України. Воно почалося ще до повномасштабного вторгнення. У травні 2015 року керівник самопроголошеної «ДНР» Олександр Захарченко оголосив про визнання окупаційною владою лише чотирьох деномінацій: православ’я Московського патріархату, католицизму, ісламу та юдаїзму. Всі інші християнські спільноти, зокрема православні Київського Патріархату, греко-католики та євангельські християни, були класифіковані як «секти». Російська адміністрація звинувачувала їх в екстремістській діяльності, шпигунстві та інших злочинах і, відповідно, переслідувала.
Дослідники наводять паралелі зі злочинами совєтської доби. З кінця 1920-х років більшовицький режим також систематично здійснював репресії проти релігійних спільнот. У 1930-х роках, у період сталінських репресій, ці переслідування набули масового характеру: десятки тисяч вірян зазнали заслання до концтаборів, тисячі засудили до страти. Метою репресій став підрив духовних основ населення. У 1946 році на заході України Кремль організував «саморозпуск» Української Греко-Католицької Церкви та насильно приєднав її до Російської Православної Церкви, передавши у власність «офіційній церкві» усе майно.
Утім, як нагадує В’ячеслав Горшков, російська політика використання релігійних спільнот – це винахід не більшовицького режиму. Ця історія тягнеться ще з часів Російської імперії. Росія і надалі хоче залишатись імперією. І найпершим союзником імперських зазіхань є Російська Православна Церква. Пан В’ячеслав навів цитату українського соціолога Ольгерда Бочковського, який на початку ХХ століття проаналізував роль РПЦ щодо поневолених народів Росії: «Офіційно-національна політика царського уряду має головне на меті зросійщення та оправославлення всіх поневолених народів Росії. Культурно-національна та релігійно-побутова нівеляція і зовсім механічна асиміляція – це її ідеали».
«Слова “сектанти”, “американські шпигуни”, “антидержавницька діяльність” засіли глибоко у свідомості радянських спецслужб. А тепер ті ж дефініції щодо вірян та священників на українських землях використовують російські окупанти», - каже Владислав Гаврилов. Окупаційна влада повністю зачищає релігійний простір від інших церков, переслідує і знищує їх, залишаючи тільки РПЦ. І використовують її як потужний ідеологічний інструмент для переслідування незгодних і знищення релігійної свободи на окупованих територіях. Цікаво, що російська влада сприймає релігійну свободу окремих спільнот як складову української ідентичності.
Пастор Михайло Брицин з окупованого Мелітополя згадував, що співробітники Федеральної служби безпеки Російської Федерації йому прямо сказали, що протестантська Церква не має права на існування на окупованих територіях. І що протестантські церкви в Росії – це також тимчасове явище, вони з часом будуть заборонені.
Як зазначається у Звіті, у 2022-2023 роках на тимчасово окупованих територіях Запорізької, Херсонської та Донецької областей російська влада розгорнула системні переслідування християнських спільнот, які не підпорядковувалися Російській Православній Церкві. Після окупації на сході та півдні України релігійні громади зазнають системного адміністративного тиску: регулярні обшуки, перевірки документів, штрафи, психологічний тиск на священнослужителів, відключення електропостачання релігійних споруд та блокування фінансових рахунків.
Російські військові проводили рейди в церквах і помешканнях священиків, вилучали церковні документи, ключі, мобільні телефони, комп’ютери та інше майно. Богослужіння були заборонені. Російські окупанти конфіскують зачинені церкви для потреб адміністрації. Окупанти-посадовці заявляють: «Зареєструєте громаду за російським законодавством – отримаєте свій молитовний будинок назад». Але перереєстрація неможлива без набуття російського громадянства керівником і формальними засновниками релігійної громади. На незаконно затриманих та полонених релігійних діячів тиснуть, аби ті взяли російське громадянство. Але це позбавляє їх можливості повернення в Україну під час обмінів.
Аби схилити на свій бік або ж змусити виїхати, чи зламати настільки, щоб людина вже не могла протистояти загарбникам, окупаційна влада застосовує залякування, ув’язнення, тортури, побиття як релігійних служителів, так і вірян. Від отця Олександра Богомаза з Мелітополя ФСБ вимагало, щоб він відкривав тайну сповіді і розповідав, хто є проукраїнським. Мовляв, якщо цього не робитиме, то в нього швидко знайдуть заборонену літературу чи зброю і арештують. Отцям з Греко-Католицької Церкви Івану Левицькому та Богдану Галеті в бердянському СІЗО говорили, що «знайшли у них зброю», і дадуть їм 25 років позбавлення волі, якщо вони не перейдуть до РПЦ. Так само чинять і з Православною Церквою України, і є трагічні випадки. Отця Степана Подольчака з окупованої Херсонщини, який відмовився переходити до РПЦ, російські військові замордували, а потім цинічно викликали дружину на впізнання тіла.
У коментарі Міністерства закордонних справ України щодо ситуації з релігійною свободою на тимчасово окупованих територіях України від 10 січня 2026 року ідеться про 67 служителів різних українських церков і релігійних організацій, які загинули від російської окупаційної влади.
На презентації Звіту настоятель храму Святої княгині Ольги УПЦ села Токарівка Херсонської області отець Ігор Новосельський розповів свою історію. З 14-го року він відмовився поминати Кирила, і перейшов на богослужінні на українську мову. У 2022-му, щойно росіяни окупували Херсонщину, ФСБ почали шукати тих людей, які в перші дні виходили на протести, на Майдан. «Півроку мене не чіпали, але шукали інформацію про мене, – розповідає священник. – Я потім зрозумів, що вони про мене знали більше, ніж я сам. Уранці 29 серпня 22-го року спецназ оточив церкву. Я добре пам'ятаю бурята в рукавичках, він притулив мені до голови автомат і велів покликати священника. Я сказав, що це я. Удар в голову, я впав і втратив свідомість. Отямився – на руках кайданки, на голові мішок. Мене запхали під сидіння машини і повезли до катівні. Я чув, як катували інших, потім прийшла моя черга. Мене били, я «відключився». Змусили хрестика зняти, руки за голову, сідати, вставати, сідати, вставати, і розказувати, за що затриманий. А я уявлення про це не мав…». Катування були різнотипні. Від побиття і змушування співати гімн Росії – до тортур «тапіком», тобто, електричним струмом.
Зараз отець Ігор перебуває на реабілітації неподалік Києва. «Тут половина хлопців після полону, а половина – штурмовики з пораненнями, з контузіями, – каже він. – Але нам є про що говорити, мені з такими людьми легше. Вони розуміють мене з півслова, а я їх. Бо я коли чую несправедливість людей, які далекі від війни, то зривається, така, знаєте, якась агресія. Я розумію, що треба жити. Ми сильна нація, ми українці. Я їм теж казав: “Знаєте, я на своїй землі”».
***
У Звіті надано рекомендації українським урядовцям, дипломатам та міжнародній спільноті. Зокрема, посилити дипломатичний тиск на Росію для припинення релігійних репресій, підтримувати незалежні моніторингові місії та активніше залучати міжнародні правозахисні організації до висвітлення порушень релігійної свободи, організувати інформаційні кампанії для підвищення обізнаності про релігійні переслідування на тимчасово окупованих Росією територіях України тощо.
«Чи ми, чи світ дозволить таку практику далі, – закликає В’ячеслав Горшков, – чи хтось покладе межу цим злочинам, коли, фактично, відбувається освячення гріхів?»
##DONATE_TEXT_BLOCK##