Реформація, протестантизм, наслідки
Весь світ нині готується до святкування пів тисячолітнього ювілею Реформації, історики пишуть про її визначне місце та переваги, які отримали країни, де вона відбулася. Католицькі кардинали хвалять М. Лютера, а протестанти закликають радісно відзначити її початок. Але чи дійсно все так було так добре, як про це пишуть протестантські історики. Давайте подивимося на прикладі п’яти типових міфів про Реформацію.
Міф 1. Реформація ліквідувала людські традиції.
«Sola Scripta» (тільки Писання) було одним з наріжних каменів всієї Реформації. Перші реформатори намагалися очистити віру від всіх слідів Традиції, яку вважали людським нашаруваннями. Знищуючи стару традицію вони втім замінювали її власними. Так новими переданнями стали вчення Лютера, Кальвіна чи Цвінглі. І нині кожна протестантська Церква інтерпретує Біблію виключно через призму вчення своїх засновників. Передання багатьох вчителів Церкви, яке відображало єдність і незмінність віри, було замінено на особисту інтерпретацію одного чи декількох богословів. Як не парадоксально, але протестанти, які найбільше критикували догмат про непомильність Уряду Римських Пап підсвідомо наділили даром непомильністі всіх своїх засновників.
Міф 2. Реформація відновила віру у Європі.
«Протестантизм провадить до атеїзму». Цей вислів відомо англійського філософа Джона Ньюмена точно відображає стан сучасної Європи. Хоча не можу сперечатися, що у протестантських церквах віднайшли живого Бога мільйони людей, у тому числі і колишніх католиків. Та більшість нинішніх духовних хвороб Старого Світу сягає епохи Реформації. Серед основних - це релятивізм, індиферентність, атеїзм та раціоналізм. І самі ці процеси найперше проявилися і досягли найбільших результатів у протестантських країнах Європи (Скандинавія, Англія, Німеччина).
Релятивізм, який стверджує, що немає однієї абсолютної істини, виник після того, як було підірвано авторитет Церкви у питаннях віри, а трактування Біблії стало особистою справою віруючого. Звідси стільки людей, стільки правд. А отже, і немає однієї абсолютної істини, бо вона стала особистим розумінням кожного.
Раціоналізм і атеїзм. Першим раціоналістом був ніхто інший як сам Мартін Лютер. Адже він вперше намагався зрозуміти Біблію виключно власним розумом, не посилаючись на Святого Духа, який діяв весь час у Церкві, навіть у найбільш тяжкі часи, через Традицію і Собори. Вірно вказуючи, що віра - це Божий дар, він де факто заперечував, що таким самим даром для Церкви є її розуміння і намагався пізнати істину своїми зусиллями.
Індиферентність. Плюралізм думок, де кожна посягала на авторитет абсолютної правди, у довгостроковій перспективі призвела до того, що сама істинна перестала цікавити людей, а сама віра стала байдужою людям.
Міф 3. Реформація послабила Папство.
Ще зі школи нас вчать, що Реформація майже не зруйнувала католицьку Церкву, від якої відійшли десятки народів та держав. Це дійсно правда. Сам Лютер часто повторював, що «За життя я для Папи є чумою, а після моєї смерті стану для нього погибеллю». Але нині більшість істориків погоджуються, що без виникнення протестантизму Папство ризикувало просто зникнути, або у кращому випадку, втратило весь свій авторитет серед дрібних політичних інтриг та ігор. Що Реформація стала своєрідною вакциною, що оздоровила церковний організм та дала йому імунітет у вигляді Трідентського Собору та католицької реформи.
Міф 4 Реформатори хотіли створити свою Церкву.
Ані Лютер, ані Кальвін ( не говорю про Генріха VIII, бо Англіканство – це скоріше політичний проект) не прагнули розколу, а лише повернути Церкву до апостольських часів. Але події 31 жовтня 1517 року запустили ланцюгову реакцію, своєрідний ефект доміно. І не без провини Риму та католицької ієрархії, яка не хотіла йти на діалог та вислуховувати прихильників реформи. Але факт є фактом. Відтоді «поняття реформація означає – не оновлення чи усунення проблем, а відділення та створення нової спільноти. За аналогією можна порівняти до чоловіка, який замість того, щоб вирішувати сімейні труднощі, розлучається і шукає нову дружину, у надії все ж таки знайти ту єдину, ідеальну і безгрішну. Забуваючи, що дружину як і Церкву дає йому Бог і треба прийняти її таку, яка вона є. І хоча дата початку Реформації нам відома, ніхто не скаже де її кінець. Так, кожного дня виникає нова конфесія, а кількість таких Церков налічується близько 50 000. І це немає ані кінця, ані краю. Виходить, що реформа заради реформи, а не для Бога.
Міф 5. Реформація принесла толерантність та свободу віросповідання.
Зазвичай католицьку Церкву зображають як оплот нетолерантності та винахідницю Інквізиції. А самих католиків як ярих та безжальних фанатиків. Тоді як протестанти - це виключно як жертви переслідувань та світочів толерантності. Дійсно, католики переслідували протестантів і ті часто опинялися на стосі. Немає оправдання гріхам і злочинам католиків, але і послідовники Реформації не такі святі, як себе малюють. У такій самій мірі католики зазнавали гонінь від протестантської більшості. Всі пам’ятають про терор Марії Тюдор, прозваної Кровавою. Але ніхто не згадує, що її сестра Єлизавета стратила більше католиків, ніж іспанська та італійська інквізиція разом взяті протягом трьох століть. А їхній спільний батько Генріх VIII, засновник Англіканської Церкви, винний у смерті 72 000 незгідних з його «церковною політикою» католиків. У тому числі св. Томаса Мора і Джона Фішера. Кальвін писав до англійських королів, що той хто не хоче вбивати «папістів» є зрадником. Він же встановив диктатуру у Женеві, яка ніщо у порівняні з Іспанською Інквізицією. Сучасник тих подій писав, що закони там писалися «кров’ю і огнем», жертвою останнього став до речі і М. Сервет.
Та протестанти переслідували не лише католиків, але й одні одних. Саме Лютер наказав винищувати повсталих селян як собак, а анабаптистів було знищено силою самих же протестантів. Пуритани були змушені емігрувати до Америки від переслідувань англіканців. Та навіть у найбільш демократичній країні світу, США, уряд толерантно ставився до всіх релігій, окрім католицизму. Там вони отримали повну свободу віросповідання лише наприкінці XVIII ст. Але й після цього ставали об’єктом дискримінації. Тому може краще перестати повторювати як мантри злочини про Торквемаду, Олександра VI Борджіа чи М. Тюдор, а визнати свої провини.
PS: Звичайно, не можна забувати плодів Реформації, яка наново відкрила міць Божого Слова, служебного характеру священства чи перевагу благодаті над законом. Також не можна оминати, що початок реформаційного руху був спричинений гріхами католиків і помилки минулого не стосуються нинішніх протестантів, які є братами у Христі і мають дійсно глибокі відносини з Христом. Але це не відбілює темних сторін Реформації як явища. Щоб стояти перед Христом, потрібно перебувати у правді. І навіть якби Реформація принесла лише добрі плоди, я б все одно не святкував її початок, бо християни не радіють розлучення, які б радісні перспективи воно не малювало.