Під дахом київської церкви «Скинія» 4 листопада 2015 р. відбулася зустріч капеланів. Близько вісімдесяти чоловіків зібралися, аби поділитися досвідом, послухати представника Міноборони, разом помолитися.
«Там інколи досить важко буває, – ділиться воєнний капелан Мар’ян Михайлишин, – солдати часто зневірені й озлоблені. А до кожного треба знайти підхід, це, бува, виснажує. Нам, капеланам, важливо бачитися один із одним, ділитися досвідом, підтримувати один одного».
«На фронті безліч речей, що руйнують зону комфорту, – звернувся до учасників зустрічі полковник Руслан Коханчук, що в Міністерстві оборони курує напрямок військових капеланів – Нікому з вас не доводилося пити власну сечу? Ще є час спробувати перед відправкою в АТО. Потренуватися на випадок зневоднення і заодно перевірити власну психіку на міцність перед стресом».
Зараз на фронті трохи притихло. Представник Міноборони закликає через це не розслаблятись, говорить, що для українського капеланства все тільки починається. У міністерстві підрахували – Збройним силам України потрібні 344 капелани. З відповідною освітою і, щонайменше, трирічним досвідом церковного служіння, уточнюють п'ятидесятники. Капелани мають бути готові пожертвувати мирним життям і отаборитися у війську, а не їздити туди час від часу. Полковник Коханчук не впевнений, що вдасться швидко набрати належну кількість добровольців.
Віськово-капеланське служіння нове для України. Тому на зустрічі – однострої та камуфляжі різних кроїв та кольорів. «Все це ще доведеться розробляти, узгоджувати, приводити до якогось спільного знаменника. Форма у капелана буде така ж, як у бійців підрозділу, до якого його буде прикріплено, – розповідає полковник Коханчук. – Про нашивки ж можна сказати лише, що в їхній основі буде хрест. Щодо підготовки, наразі дійшли згоди, що вишкіл відібраних служителів триватиме десять тижнів, включатиме психологічну підготовку та військову. І буде ще такий обов’язковий розділ, як тактична медицина».
Свої підготовчі курси планують проводити і в церквах. За словами відповідального за навчання капеланів В’ячеслава Когута, воно буде проходити на базі існуючого капеланського факультету, який функціонує на базі церкви «Скинія» – одну із сесій будуть проводити представники Міністерства оборони.
Пастор церкви «Християнська надія» Валерій Алимов визнає – в зоні АТО багато п’ють, як солдати, так і офіцери. І застерігає служителів не втрачати до таких людей любові та не судити їх. Говорить, йому інколи доводиться проповідувати солдатам і «під мухою» – якщо бачить, що адекватності воїни не втратили й готові слухати. Водночас закликає триматися золотої середини і не ставати людиноугідниками. На останок свого виступу ошелешує: суїцид у війську – це окрема страшна тема. Лише у вересні – 160 випадків. І профілактика цього – теж справа військових духівників. По закінченню зустрічі капелани отримують брошури з рекомендаціями відносно боротьби із самогубствами.
Практично кожний, хто виступав, у той чи інший спосіб торкався теми міжконфесійної співпраці. Капелан Мар’ян Михайлинин говорить: «Тут особливих проблем немає. Переважна більшість служителів, особливо в умовах фронту, насамперед шукають того, що нас об’єднує, а не роз’єднує. Того, що в нас спільне, незрівнянно більше, ніж розбіжностей. Це наш Бог Ісус Христос. Тому спільну мову знаходимо з усіма».
Наставляючи капеланів, старший єпископ союзу ЦХВЄУ Михайло Паночко виголосив 3-й вірш 15-ї глави книги Вихід: «Господь – то є великий воїн». Але при цьому, вів далі єпископ, автор воєн – сатана. А Господь допускає військові форс-мажори, аби змінювати мислення людей прискореним темпом. Михайло Паночко побажав братам у Христі мати завжди, особливо на передовій, Божу силу, Божу мудрість та терпіння.
Зустріч капеланів закінчилася дружнім обідом, після якого дехто із служителів попрямував на передову.